4. Культура України XIV — першої половини XVII ст.
У XIV—XVI ст. українські магнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нерівну боротьбу із загарбниками за розвиток рідної школи, православної церкви, мови, письменства, мистецтва, було українське міщанство і дрібне боярство. Саме вони, нещадно переслідувані на своїй землі польською шляхтою і католицькою церквою, зуміли зберегти духовні цінності українського народу. Незважаючи на катаклізми, які спіткали Україну (татаро-монгольська навала, втрата незалежності), культурний розвиток у містах тривав. Уже в другій половині XIV ст. чітко простежується українська мова у державних актах, літературних пам’ятках, історичних піснях. В останніх звучали заклики до боротьби з поневолювачами за незалежність і свободу рідного краю.
Чужоземний гніт українського народу викликав протиборство як соціально-політичне, так і духовно-просвітнє. Зросла зацікавленість українців своєю історією, мовою, культурою, наукою. Пробудження національної самосвідомості доповнювалося поширенням ідей гуманізму епохи Відродження. Ці ідеї поширювали українці, які навчалися за кордоном — у Краківському, Празькому та інших університетах. Серед студентів цих навчальних закладів українців записували як ruthenus, roxolanus, russikus і т. ін. (Рутенія та Роксоланія — назви України, поширені у Західній Європі того часу).
У Краківському університеті вихідці з України навчалися з часу його заснування (1364). Лише в XV—XVI ст. тут отримали освіту 800 українців. Вчилися вихідці з українських земель у знаменитій Паризькій Сорбонні, в університетах Німеччини: Гейдельберзькому, Віттенберзькому, Лейпцизькому та інших. Українські студенти були в Італії — у Болоньї та Падуї. Так, у списках Падуанського університету XVII ст. було понад 2 тис. українців.
Отримавши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Так, Юрій Дрогобич (Юрій Котермак) був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав там у 1478— 1482 pp. лекції з математики, обіймав посаду ректора факультету медицини. В 1483 p., лише через ЗО років після виходу перших друкованих книг Гутенберга і майже за століття до випуску у Львові книг Івана Федоровича (Федорова), в друкарні Януаріуса Зільбера побачила світ перша в нашій історії друкована праця українського природодослідника під назвою «Прогностична оцінка поточного 1483 року Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини Болонського університету».
Лукаш з Нового Града, автор відомого підручника з епістолографії (1582), був магістром і викладачем Краківського університету. В цьому університеті у XV ст. працювали 13 професорів-українців. Павло Русин з Кросна, який постійно у працях наголошував на своєму українському походженні, викладав у Кракові університетський курс римської літератури, писав вірші, що мали певний вплив на розвиток польської ренесансної поезії початку XVI ст.
Навіть за несприятливих умов іноземного панування в Україні виникали школи грамоти. Відомо, що школи існували на Волині ще в XIII ст., у Києві — в XIV ст. З часом кількість шкіл збільшувалася. Перша українська школа у Львові виникла в 1546 р. Відомою була також школа грамоти у м. Красноставі в Галичині. Школи з'явилися і на Правобережжі та в Закарпатті, їх відкривали переважно при церквах і монастирях, де викладачами були церковнослужителі. У початкових школах навчалися діти різного віку — і малі, й підлітки. Навчали дітей письма, читання, початків арифметики, молитов, співу.
Першим вищим навчальним закладом в Україні стала Острозька школа (колегіум), яку відкрив у 1578 р. князь Костянтин Острозький у м. Острозі (тепер у Рівненській обл.). Ця школа згодом піднялася до рівня тогочасних європейських академій. У ній кращі українські та іноземні вчені викладали граматику, риторику (мистецтво виголошувати промови), арифметику, музику, астрономію та інші науки. Викладачами там працювали високоосвічені люди: Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Ян Лятош, Кирило Лукаріс та інші.
Культурному піднесенню в Україні наприкінці XVI — на початку XVII ст., зокрема розвиткові освіти, сприяли братства — громадські православні організації міщан. Першим і достатньо впливовим було Львівське братство, яке виникло в 1439 р. Його коштом утримували школу, шпиталь, друкарню, бібліотеку. На початку XVII ст. виникли Острозьке, Галицьке, Кам'янець-Подільське, Самбірське, Київське, Луцьке та інші братства. При кожному з них було засновано братські школи. Першим ректором Львівської братської школи став відомий учений Іов Борецький, а викладачами — брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Памва Беринда та інші. Навчання в братських школах регламентувалося статутом — «Порядком шкільним». У цих школах навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшин, а також сироти. Вихованці шкіл мандрували по Україні, поширюючи знання, закликаючи громадянство до опору польсько-католицькому наступу.
На початку XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита братська школа й групувалися визначні вчені — І. Борецький, який переїхав зі Львова й став ректором, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Митрополит Петро Могила також заснував школу при Києво-Печерській лаврі. У 1632 р. братську школу і колегіум було об'єднано в Києво-Могилянський колегіум (згодом перейменовано в академію), що став у рівень із західноєвропейськими університетами. Цей колегіум давав досить широку освіту — там викладали філософію, математику, риторику, слов'янську, грецьку, латинську, польську мови. Колегіуму підпорядковувалися школи у Вінниці, Кременці та інших містах. Її вихованці часто продовжували навчання в університетах Парижа, Рима, Відня, Гейдельберга. Братські школи були значним спротивом католицьким і уніатським школам, ополячуванню української молоді, виховуючи в неї патріотизм, повагу до свого народу, його минулого, мови, культури. Головна увага приділялася вивченню слов'янської та української книжної мов. Вивчали також грецьку мову, що сприяло засвоєнню античної спадщини та християнських богословських джерел. Поширеною в школах і серед вчених була й латинська мова, без якої не можна було увійти в тогочасну європейську науку і культуру.
Чималу підтримку школи в Україні мали з боку заможних людей. Так, багата, освічена й інтелігентна жінка (дружина мозирського маршалка) Галшка Гулевичівна в 1615 р. урочисто передала свою спадкову землю в Києві на Подолі у власність братства, до того ж, безпосередньо для потреб монастиря і школи, призначеної «всім благочестивим християнам, духовним ї світським, всякого звання і стану».
Багато допоміг Київській братській школі гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Він був палким прихильником національно-освітнього руху, у 1620 р. зі всім військом вступив до Київського братства, став ктитором (опікуном) Києво-Братського училища, особисто дбав про розвиток братської школи. Майже всі свої кошти він заповів Київській, Львівській та Луцькій школам.
Науковими центрами в Україні були Острог, Львів і Київ, де зосереджувалися навчальні заклади. Вчені, які групувалися в Острозі, написали ряд наукових праць з філософії, мовознавства, астрономії тощо. Професори Києво-Могилянського колегіуму сприяли розвиткові слов'янського мовознавства, української мови, розробляли проблеми філософії, логіки, психології та інших наук. Йосип Кононович-Горбацький створив «Підручник логіки», а Інокентій Гізель написав «Загальний нарис філософії».
В Україні тривалий час працював військовий інженер з Франції Гійом Левассер де Боплан, який у 1650 р. склав «Опис України» — першу наукову працю з економічної і фізичної географії України.
Заслугою членів Львівського братства є започаткування книгодрукарської справи, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкарнею на українських землях стала друкарня, що її заснував у 1573 р. Іван Федорович (Федоров), який переїхав в Україну з Москви, де його переслідували. 1574 р. вийшла перша книжка І. Федоровича — «Апостол», а згодом — «Буквар». Переїхавши через матеріальні нестатки до Острога, І. Федорович заснував там другу друкарню (на кошти князя К. Острозького),
и якій видав «Буквар» (1578) та ряд інших книжок. Острозький «Буквар» — це посібник для паралельного вивчення слов'янської та грецької мов, його неодноразово перевидавали в Україні, а також у Білорусі. А «Острозька Біблія», яку І. Федорович видав 1581 p., стала першим повним виданням Біблії слов'янською мовою. Вона була поширеною не тільки в Україні, а й у ряді інших країн, надійшла навіть до бібліотеки Оксфордського університету, до королівського двору Швеції.
Братські друкарні згодом виникли також у Луцьку, Новгороді-Сіверському, Києві та інших містах. Видані тут книги релігійного та світського характеру були відомі далеко за межами України.
Важливим осередком національної культури на Наддніпрянщині на початку XVII ст. стала Києво-Печерська лавра, її архімандрит Єлисей Плетенецький заснував друкарню та папірню і видав у 1616—1624 pp. кілька значних творів, до яких написав передмови. Головним друкарем у Лаврі був Памва Беринда, який вніс значний вклад у розпиток науки і мистецтва. Йому належить перший друкований український словник, саме П. Беринда був одним із зачинателів шкільної драми.
Найбільше пам'яток культури XIV — початку XVII ст. збереглося в Західній Україні, оскільки її менше спустошили монголо-татарські орди. Збереглися повністю або в руїнах замки і міські укріплення Львова, Луцька, Кременця, Хотина, Кам'янця-Подільського, Хуста, Мукачева, Олеська та ін. Уціліли Троїцький монастир у Межиріччі, дерев'яний собор Благовіщення у Ковелі (1505), Богоявленська церква та кругла башта в Острозі (XVI ст.) тощо.
У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів переважала релігійна тематика, в якій яскраво проявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найчастіше зображали в кам'яних, мідних і дерев'яних скульптурах святих, покровителів українського воїнства — Михайла, Дмитра, Федора, Покрову. Найбільше таких пам'яток дійшло до нас у вигляді дерев'яних хрестів, кам'яних і бронзових рельєфів на кахлях, дверях, фасадах будинків (Увірування Фоми, Вірменська церква, фасад Чорної кам'яниці у Львові, царські врата у Монастириськах на Тернопільщині).
У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура. Про високий мистецький рівень свідчать надгробники Костянтину Острозькому, Олександру Ваньку-Лагодовському з Унева, Валенту Гербурту зі Скелівців та інші.
Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними далеко за межами України. Зокрема, в Польщі наші умільці прикрашали католицькі костьоли і каплиці. В Україні майже не збереглися фрескові шедеври, за винятком фрагментів церкви св. Онуфрія (Лаврів, Львівщина, XV ст.). У кращому стані твори українських митців уціліли в храмах Любліна, Кракова, Вислиці. Піднесено, граціозно змальовано портрети Богородиці, святих Онуфрія, Іоанна Богослова та ін. На відміну від фрескового живопису XIII ст., в якому домінували настрої аскетизму, зречення, у XV ст. переважають ліричні, світлі й радісні мотиви — доброта, самопожертва, героїзм, любов.
Український живопис XIV—XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису Київської Русі-України. Найбільше картин цього періоду збереглося у глухих Карпатських горах, де не ступала нога татарина-людолова. За силою художнього вираження тогочасне мистецтво можна порівняти з українським фольклором. Найхарактернішою особливістю малярства XIV—XV ст. став розпис іконостасів. Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Малювали переважно на липових дошках.
Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Уперше на картинах зустрічаються підписи малярів (Владика, Яків, Матвій та ін.). Найчастіше трапляються ікони Юрія Змієборця, Богородиці, Архангела Михаїла, Розп'яття Ісуса, Тайної вечері, Різдва, Марії, Вигнання з раю, Страшного суду, Поклоніння волхвів, святих Петра, Павла, Миколи.
Коли ж на Заході, зокрема в Італії, виникли школи малярів, картини яких охоче купували польсько-литовські королі і магнати, з'явилися художні групи, а також цілі школи в Польщі та в Україні. Найвідомішою з них стала Львівська художня школа. У XVI ст. маляр В. Стефанович отримав звання королівського художника. Він та його побратими створили прекрасні портрети польського короля С Баторія, князя К. Острозького, громадського діяча, книговидавця і письменника Я. Гербурта та інших.
Плідно працювали в Україні художники-графіки. Вони майстерно оформляли книги (спочатку рукописні, а з XVI ст.— друковані).
Унікальним у цьому відношенні є оформлення Київського псалтиря (1397), де містилося понад 200 мініатюр, які виконав художник Спиридон. Вишуканою колористикою відзначається мініатюра Галицького євангелія (XIV ст.). Книжкова орнаменталістика, яку застосовували гравери у роботі, близька до народного мистецтва. Чудово прикрасили художники також Пересопницьке євангеліє (1561), Львівський апостол (1574), Острозьку Біблію (1581) та багато інших книг.
У XVI ст. почався фронтальний наступ польської шляхти на соціальні права і культуру нашого народу. Чужинці глумилися над українською мовою, народними звичаями, православною церквою. Чванливі панки прагнули до повного окатоличення і ополячення українського народу, та їхні зловісні наміри не були реалізовані. Українська людність палко відстоювала свою мову, культуру, національну гідність. Окрім міщанства і козацтва, основна маса населення — селянство виступало як споконвічна національна берегиня, зберігало найвищі духовні цінності: мову, пісню, народні обряди, неповторну українську самобутність.
Світлична.
Українська культура XIV - першої пол. XVII ст.
Розвиток української культури після втрати незалежності Галицько-Волинським князівством відбувався у складних умовах:
• українські землі були роз'єднані і опинилися під владою іноземних держав. Над Україною нависла загроза, з одного боку, ополячення, з іншого - омосковлення;
• спустошливі ординські напади нищили край, вороги забирали тисячі людей у неволю;
• втратила своє привілейоване становище українська православна церква - важливий чинник культурного процесу. Проти неї і проти української культури вів уперту боротьбу католицизм, підтримуваний польською адміністрацією;
• поглиблювалася денаціоналізація української знаті, дедалі більша кількість якої переходила в католицизм і ополячувалася.
Незважаючи на це, українська культура продовжувала свій поступовий розвиток, і наприкінці XVI - поч. XVII ст. у ній відбуваються якісні зміни. Україна переживає справжнє національно-культурне піднесення. Обумовлене воно було різними чинниками, серед них:
• зростання ролі і значення козацтва, яке організувало оборону українських земель від татар, виступало проти колоніального гноблення селян польською шляхтою й окатоличення православних українців;
• діяльність братств, спрямована на захист і розвиток української культури, утвердження просвітництва як ідеології українського населення;
• ідеї Гуманізму та Реформації, що, проникаючи в Україну, впливали на середньовічну теоцентричну світоглядну систему, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української культури, мови. Виникнення і поширення гуманістичних, просвітницьких ідей зумовлювалося і визвольними рухами в Україні в XVI-XVII ст.
У цей період завдяки своєму геополітичному становищу Україна стає своєрідним містком між культурами Заходу і Сходу, між культурами православного, католицького і мусульманського світів.
Розвиток освіти. Наука
У зв'язку з активним наступом католицької реакції становище освіти на Україні ускладнилось. Прагнучи поширити свій вплив, католицька церква започатковує в Україні єзуїтські школи. Завдяки наполегливим зусиллям українців зберегти національний характер школи, православні руські школи існували в Заблудові, Володимирі-Волинському, Львові, Уневі, Холмі, Києві, Смотричі, Білостоці. Серед них визначне місце посідала Острозька школа - перша вища школа в Україні, заснована князем Костянтином Острозьким близько 1576-1580 рр. Працювала вона за програмою західноєвропейських університетів, провідне місце у програмі навчання належало вивченню трьох мов: давньоукраїнської, грецької та латини. Першим ректором Острозької школи був відомий громадський діяч, письменник Герасим Смотрицький. Школа виховала плеяду видатних політичних і культурних діячів України, серед яких відомий письменник, філолог, ректор Київської братської школи Мелетій Смотрицький, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. У школі викладали відомі культурні діячі - Іов Княгиницький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка). Після смерті Костянтина Острозького (1608) школа занепадає, за його наступників її було перетворено на єзуїтську школу.
Поширенню освіти, поглибленню її зв'язків з національним життям сприяли братські школи, навчання в яких проводилося рідною мовою. Перша братська школа, відкрита у Львові у 1585 р., мала всестановий характер, високий рівень викладання. У 1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об'єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською колегією (з 1701 р. - Києво-Могилянська академія). Ця школа, зберігаючи національні традиції, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Викладання велося латинською мовою. Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика; курс навчання тривав 12 років. У стінах академії народилося чимало псалмів, дум, кантів українською мовою, які згодом співалися народом.
З XIV ст. багато заможних українців для здобуття вищої освіти виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі. Більшість із них поверталася в Україну, деякі залишалися працювати в Західній Європі. Визначним культурним діячем, навколо якого гуртувалися польські літератори-гуманісти, був Павло Русин із Кросна - професор римської літератури. Всесвітньо відомим вченим у галузі астрономії, математики, медицини був випускник Болонського і Краківського університетів дрогобичанин Юрій Котермак (відомий як Юрій Дрогобич). У Болонському університеті він одержав ступінь доктора медицини і у 1481р. був обраний деканом медичного факультету. Юрій Дрогобич у 1483 р. видав у Римі книжку "Прогностична оцінка поточного" і став, таким чином, першим українським автором друкованої книги.
Поширенню в Україні вищої освіти сприяла польська Замостська академія, відкрита 1595 р. у західноукраїнському місті Замості. Її випускниками стали відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом стали викладачами Києво-Могилянської колегії.
Важливі зміни відбувалися в українській історіографії. На зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найважливіші події, з'являються посилання на історичні джерела, що надає літописам ґрунтовного характеру. Відомою пам'яткою історичної літератури цього періоду є "Густинський літопис", який висвітлює події від Київської Русі до кінця XVII ст. Автор розрізняє історію Руси-України й історію Московського князівства, ставить питання про генезис української культури, вперше досліджує історію українського козацтва.
Розвиток літератури. Книгодрукування
Унаслідок зруйнування культурних осередків в Україні у XIV - XV ст. спостерігається перерва в літературному процесі. Оригінальна літературна творчість розвивається слабо, літературні пам'ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій княжої доби.
Боротьба запорозького козацтва проти турецько-татарських нападів породила героїчний епос - думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзаря-ми. Виконувались ці твори речитативом під супровід бандури, кобзи чи ліри. Серед тем героїчного епосу чільне місце займали: турецько-татарська неволя, втеча з полону, смерть козака в степу, тема трагедії жінок-невільниць. Оригінальними пам'ятками народної поезії цього періоду є "Пісня про Байду", "Дума про козака Голоту", дума "Маруся Богуславка". Народна творчість прославляла почуття патріотизму, вірність православній вірі.
Крім дум та історичних пісень в українському фольклорі ХІУ-ХVІ ст. існувала релігійна поезія - легенди, вірші, пісні про початок і кінець світу, про перших людей, про муки і смерть Ісуса Христа, про премудрого Соломона та про життя апостолів.
У ХVІ-ХУП ст. в Україні виникає шкільна драма. Це були так звані містерії та міраклі - релігійні драми, що випливали з потреб церкви сценічно відображати біблійні оповідання. Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій або інтерлюдій. Це були веселі, насичені національним гумором побутові сценки, що вставлялися між актами релігійної драми для розваги глядачів.
Найвизначнішою пам'яткою перекладної літератури цього періоду є "Пересопницьке євангеліє", перекладене так званою простою мовою, близькою до народної, Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556-1561 рр. Неабияка доля судилася цьому євангелію: на ньому складають присягу на вірність українському народові Президенти незалежної, соборної держави Україна.
Наприкінці XVI ст. у відповідь на експансію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Першим із гострими полемічними творами виступив ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат "Ключ до царства небесного" (1587 р.) із закликом до українського та білоруського народів стати на захист вітчизни, її національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мелетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну ("Посланіе до всех обще в Лядской земле живущих", "Обліченіе діавола-самодержца" та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції, висунув утопічну програму ''царства Божого на землі".
На розвиток освіти та українського письменства вплинуло виникнення друкарської справи в Україні. Точна дата початку книгодрукування в Україні невідома. Першим друкованим твором вважається "Апостол", виданий у 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня мусила існувати у Львові ще за століття перед тим, бо у 1460 р. багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував церкві св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.
Мистецтво
Після монголо-татарської руїни монументальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупиняється, тоді як у західноукраїнських землях воно досягає значного розвитку. У житловому будівництві цього періоду, як і в попередні часи, переважали дерев'яні будинки. Монументальна архітектура представлена замками та церквами. Відомими є замки в Луцьку, Острозі, Крем'янці, Кам'янці-Подільському, Богуславі та Трипіллі, укріплення і житлові споруди гетьманської столиці в Чигирині.
З кам'яних церков цього періоду збереглися церкви св. Онуфрія у Львові, церква св. Іоанна Предтечі в Кам'янці-Подільському.
Українське образотворче мистецтво особливо розвивалося на західноукраїнських землях. У живописі продовжує панувати іконографія, набуваючи все виразніших реалістичних рис. Найбільше пам'яток збереглося в околицях Львова, Самбора, Перемишля. На Волині цих пам'яток дійшло до нас близько десятка, на Київщині - декілька. До найкращих зразків іконопису і церковного різьблення цього періоду належить іконостас у відбудованому Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.
Потреби друкарства зумовили розвиток графіки. З того часу збереглося чимало графічних робіт невідомих авторів. Так, численними гравюрами прикрашені вірші Касіяна Саковича на похорон гетьмана Петра Сагайдачного у 1622 р., тут вперше надруковано запорозький герб у вигляді козака з мушкетом на плечі.
Алексеєв.
Це додано
Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщани, частина дрібної та середньої шляхти - противились окатоличенню і захищали православну "грецьку" віру.
У цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства -організації, що здавна існували при церквах. В другій половині XVI ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Головну роль серед братств відігравало Львівське Успенське братство, якому патріарх надав у 1587 р. право ставропігії - непідлеглості місцевому єпископу. До братств могли входити представники різних станів, тому їх вважали установами загальнонаціональними. Вони перетворились у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви, і це викликало занепокоєння українських православних ієрархів. Більшість із них погоджувалася на унію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правах із католицьким кліром. Про це свідчила нарада єпископів у Белзі, що відбулася у 1590 р.
Одночасно до унії прагне римська курія, щоб поширити таким чином своє панування на українські землі. Особливе занепокоєння в Римі викликає утворення в 1589 р. Московської патріархії, яка могла стати могутнім конкурентом Папі римському у боротьбі за Україну і Білорусь.
У 1595 р. в Кракові відбулась нарада за участю єпископів Кирила Терлецького, Іпатія Потія і сенаторів-католиків, де були вироблені умови унії. Зберігаючи православну літургію, обряди, звичаї, православні ієрархи приймали верховенство Папи і визнавали деякі догмати католиків. Того ж року єпископів прийняв Папа Климент VIII і урочисто проголосив унію. Але через численні протести противників унії з приводу так званого "об'єднання церков" було вирішено скликати у 1596 р. у Бресті церковний собор.
Слід підкреслити, що єдиного собору так і не відбулося, оскільки учасники його відразу ж розкололись на два протилежних собори - уніатський і православний, що відбувались під посиленою охороною. Уніати зібралися в Миколаївській церкві, на їхньому боці були митрополит київський Рогоза, 5 єпископів, посланці Папи римського, значна частина магнатів і шляхти. Православний собор відбувався в будинку князя Острозького, серед його учасників було лише два православних єпископи - львівський Балабан і перемишлянський Копистянський, - але більшість - архімандрити і представники православного духовенства (понад 200). Тут же були і делегати від міщанства, представники константинопольського та александрійського патріархів, белградський митрополит. Натхненником православного собору і його опорою став багатий український магнат князь Костянтин Острозький.
На уніатському соборі була проголошена екскомунікація (тобто позбавлення духовної влади) єпископів Балабана і Копистянського, що не прийняли унії. Православний собор, навпаки, оголосив екскомунікацію митрополита і єпископів, які перейшли в табір уніатів, відкинув унію, ухвалив проти неї протест і надіслав його з делегацією до короля. Уніати після проголошення унії присягнули на вірність Папі римському, і їх рішення були затверджені польським королем Сигізмундом III. Тільки завдяки підтримці польської влади на їхньому боці була очевидна перевага. Уніати отримували тепер від держави більшість тих привілеїв, що їх мала католицька церква. Православна церква після собору опинилась фактично поза законом. Уніати захоплювали православні церкви, їх майно, прихильники православ'я зазнавали утисків і переслідувань.
Таким чином, в результаті Брестської церковної унії 1596 р. релігійні протиріччя ще більше загострилися. Уніатська церква, що виникла, стала сприяти посиленню полонізації українського населення. Але широкі маси українців: селянство, міщани, нижче духовенство, козаки, частина шляхти - боронили свою "грецьку" віру.
Розгорілась запекла полеміка між прихильниками та противниками унії в літературі. У 1597 р. єзуїт Петро Скарга видав свою працю "На захист Брестської унії", в якій він звинувачував учасників православного собору в єресі і доводив його неправомочність. У відповідь вийшла робота" Апокрисис" Мартина Броневського, де засуджувались махінації єпископів-уніатів, і доводилась законність православного собору. З боку уніатів з'явився твір "Антиапокрисис" Іпатія Потія, і суперечка тривала далі з невтомним завзяттям.
Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599 р. на союз із протестантами Речі Посполитої, серед яких найважливішу роль відігравали реформати, лютерани і гусити. На кожному сеймі учасники союзу активно намагалися відстояти права православних, вимагали повернення захоплених уніатами монастирів і храмів. Але навіть у випадку прийняття сеймом ряду постанов в інтересах православних, ці рішення не виконувались. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів.
Феодальний, національний, релігійний гніт посилювався на українських землях. Це не могло не призвести до великих кривавих повстань.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Які були основні передумови Люблінської унії?
2. Які соціально-економічні зрушення сталися на українських землях у другій половині XVI cm. ?
3. Якими були наслідки Брестської церковної унії?
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В XVI -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
При вивченні цієї теми радимо спочатку розкрити, в яких умовах відбувався розвиток української культури в XVI - першій половині XVII ст.
По-перше, це розвиток продуктивних сил, ремесла, торгівлі, зростання міст.
По-друге, це посилення боротьби за свою національну самобутність в умовах польсько-литовського панування. Відбувається процес формування української мови як окремої мовної системи. Як українці, так і білоруси називають свої мови "руськими". Українська мова зазнає дедалі більшої дискримінації, особливо у складі Речі Посполитої. Проте вона продовжувала розвиватись.
По-третє, на українську культуру активно впливали і європейські процеси, пов'язані з епохою Відродження.
Найважливішою особливістю української культури XVI ст. була поява книгодрукування. Вже в першій половині XVI ст. в Україні поширювались книги, видані білоруським просвітителем Франциском Скориною. В 1561 р. в Заблудові, маєтку магната Ходкевича, заснували друкарню Іван Федоров і Петро Мстиславець, які втекли з Москви. Вони видали тут "Учительне Євангеліє", "Псалтир", "Часослов". У 1573 р. І. Федоров переніс друкарню до Львова, де був виданий славнозвісний "Апостол" (1574). Найбільш успішною була видавнича діяльність І. Федорова в Острозі, куди його запросив князь Костянтин Острозький. У 1581 р. тут побачило світ перше повне видання Біблії слов'янською мовою. В острозькій друкарні видавались також полемічні твори Філарета, Смотрицького, Сурозького, букварі та інша література.
Цілий ряд друкарень виникли в Снятині, Крилосі, Рогатині, Луцьку, Новгороді-Сіверському та інших містах. Проте масштаби їхньої діяльності були набагато скромнішими порівняно з Острогом.
На початку XVII ст. провідна роль в українському книгодрукуванні належала друкарні Києво-Печерської лаври, заснованій архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. У 1616 р. тут вийшов з друку "Часослов", пізніше "Лексикон словено-роський", цілий ряд граматик, букварів, словників, різноманітна полемічна та богослужебна література. Книги прикрашались високохудожнім оздобленням: гравюрами, заставками, кінцівками, ініціальними літерами.
В усній народній творчості, крім традиційних казок, ліричних та соціально-побутових пісень, з'являється героїчний епос - думи та історичні пісні. Це "Втеча трьох братів з Азова", "Самійло Кішка", " 11лач невільників" та ін.
У XVI ст. з'явилось багато перекладної літератури, серед якої найвидатнішою пам'яткою є так зване Пересопницьке Євангеліє, перекладене з болгарської мови у 1556-1561 рр. на кошти княгині Заславської. Серед богословської літератури найбільше значення мали книги полемічного характеру, присвячені боротьбі навколо Брестської унії, їх авторами були Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький, Захарій Копистенський, Стефан і Лаврентій Зизанії та ін.
Помітними були зрушення в освіті. Традиційні школи при церквах, де навчали найелементарнішим знанням та навичкам, вже не відповідають новим вимогам. У 70-х роках XVI ст. в Острозі Костянтин Острозький заснував школу нового типу, відому під назвою Острозької академії. Тут вивчались переважно три мови - слов'яно-руська, грецька та латинська, а також риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія, музика. Ректором академії був Герасим Смотрицький, пізніше грек Кирило Лукаріс. їх зусиллями до викладання в академії залучаються відомі вчені Діонісій Палеолог, Ян Лятос, Іван Княгинецький, Никифор Парасхес, Кирило Москопул та ін.
У кінці XVI - на початку XVII ст. в Україні засновується велика кількість братських шкіл. Першою з них була Львівська, слідом за нею виникають школи в Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Кременці, Рогатині та інших містах. В них могли навчатися і діти з бідних родин. Навчання в школах будувалося на зразок Острозької академії. Але вплив цього провідного освітнього закладу в Україні після смерті старого князя Острозького в 1608 р. зійшов нанівець. Дуже скоро академія була захоплена єзуїтами.
На початку XVII ст. провідну роль в українській освіті стала відігравати Київська братська школа. Ктитором (опікуном) школи був гетьман Сагайдачний, свою спадкову землю для школи дарувала багата киянка Єлизавета (Галшка) Гулевичівна. На чолі школи стояли видатні вчені й просвітителі Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін.
У 1632 р. Петро Могила об'єднав Київську братську школу з школою при Києво-Печерській лаврі. Так була відкрита Київська колегія - навчальний заклад, який наближався своїми основними засадами до вищої школи. Навколо колегії згуртувались визначні представники української інтелігенції того часу - Й. Конанович-Горбацький, І. Гізель, С. Косів та ін. За організацією навчання Київська колегія майже не відрізнялась від польських та інших європейських академій. Вона мала свої філіали у Вінниці та Кременці. Однак, незважаючи на численні прохання Петра Могили, польський уряд так і не дарував колегії статусу академії. Перед смертю Могила заповідав колегії своє майно і цінності, серед них велику бібліотеку.
Взагалі культурний розвиток України з 30-х років XVII ст. відбувався під значним впливом цього визначного культурного і релігійного діяча. Д. Дорошенко називає цей період "Могилянською ерою". Навколо П. Могили існував тісний гурток його однодумців, так званий "Могилянський Атенеум" - Сильвестр Косів, Атанасій Кальнофойський, Ісая Козловський. Велику увагу звертав митрополит на впорядкування церковного життя. Його гурток склав катехізис "Православне ісповідання віри", прийнятий Київським собором 1640 р. і затверджений східними патріархами. Для розслідування зловживань і гріхів духовних осіб була створена так звана консисторія - особливий духовний суд. Після Брестської унії П. Могила був першим православним митрополитом, офіційно затвердженим польським королем. Завдяки його зусиллям православна церква знову зміцніла і могла протистояти наступу уніатів. Крім того, Петро Могила активно сприяв розвиткові книгодрукування, направляв значну кількість вчених, учителів, перекладачів на навчання до Європи, сам був здібним літератором і полемістом.
В українській архітектурі XVI ст. особливо відчутне європейське Відродження. До споруд, на яких позначився вилив Ренесансу, слід віднести ратушу та Успенську церкву у Львові, замки в Перемишлі, Старокостянтинові, Бучачі та інших містах.
Характеризуючи розвиток мистецтва, слід зазначити, що значного поширення набувають інтермедії, які будувались на основі сюжетів з народного життя комедійного характеру. Персонажами тут могли виступати простаки або хитруни з простого люду. Для музичної культури цього періоду характерним було поширення хорового співу. Своїми досягненнями в цій галузі культури пишалися Острозька академія, Київська колегія, ряд братських шкіл.
Отже, в XVI - першій половині XVII ст. розвиток культури в Україні набуває характеру національного відродження. Створюються значні культурно-освітні центри, поширюється книгодрукування, стає більш відчутним вплив інтелігенції.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
В яких умовах відбувався розвиток української культури в XVI - першій половині XVII ст. ?
Охарактеризуйте новий тип навчальних закладів, що з'явилися в кінці XVI - на початку XVII ст.
Якими були основні здобутки "Могилянської ери"?
Що нового з'явилось в українському мистецтві?
МАУП
- 4.3. Берестейська церковна унія і її наслідки для українського народу
- 4.4. Розвиток освіти й культури наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- 11.1. Роль братств в активізації культурного життя. Братські школи
- 11.2. Розвиток шкільної освіти. Острозька школа
- 11.3. Київ як центр культури і освіти в Україні
- 4.3. Культурне й церковне життя України у другій половині XIV- XV ст.
- 5. Українські землі у складі речі посполитої
- 8. Культура україни у XVI — першій половині XVII ст.
- §26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- 3. Культура України середини XIV - середини XVII ст.
- 3.1. Освіта та наука.
- 3.2. Друкарство. Література.
- 3.3. Мистецтво.
- 4. Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення українського народу у XV - першій половині XVII ст.
- 5. Брестська церковна унія
- 4. Культура України XIV — першої половини XVII ст.
- 3.3. Розвиток культури наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
- 4.3. Національно-релігійний рух і культура України наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- IV. Проникнення гуманістичних ідей та нових тенденцій у розвиток української культури
- V. Реформаційний рух та міжконфесійна боротьба як один із проявів визвольного руху
- VI. Запитання та завдання
- 3.7. Культура України другої половини XIV - першої половини XVII ст.
- Тема 7. Національно-культурний рух в Україні в другій половині 16 -першій половині 17 ст.
- 2.1. Міжконфесійні відносини. Берестейська унія та її наслідки.
- 60. Упадок національного українського життя і заходи коло його піднесення.
- III. В боротьбі з польським наступом
- IV. Церковна унія і могилянські реформи
- XIX. Українська культура переходової доби
- XX. Україна під польшею
- Духове життя україни в литовсько-польській добі
- Культура та освіта
- Мистецтво
- Підсумки
- Національно-культурний рух в україні другої половини хvі - першої половини хvіі ст.
- Берестейській собор 1596 р.
- Православна церква в першій половині XVII ст.
- Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії
- Петро Могила
- Греко-католицька церква в першій половині XVII ст.
- Культура України в XVI — першій половині XVII ст.
- Основні здобутки