logo search
1

41.Античні мотиви у творчості т.Шевченка.

Творчість Т. Шевченка відбивала приблизний „баланс" історичних та міфологічних фактів і подій. Насиченістьвидимими античними образами, іменами, алегоріями тощо пропорційно зростає у творах гострого громадянського звучання, сатирах й інвективах антиімперського звучання, які артикулювали загальноевропейську романтичну традицію. Це демонструє етапна поема „Кавказ" (1845), де образ закутого й розіп'ятого на скелі Прометея символізує і „розіп'ятий" московською інвазією Кавказ, і „розіп'яту" Україну, рівно ж як і розіп'яту суперечностями душу самого поета. Побутує думка і про асоціятивність поетового Прометея з фіґурою Спасителя на хресті: в цьому випадку можна говорити про контамінацію політеїстичних (античних) і монотеїстичних (християнських) мотивів, що також міститься в потоці европейського романтизму та поетової тенденції до зближення фольклорного та літературного начал. Образ нескореного Шевченкового Прометея особливо увиразнюється його символічним звучанням в контексті романтизму (наприклад, „Прометей розкутий" П.-Б. Шеллі"), де художня роль грецького титана, на думку О. Білецького, була не такою драматичною, як у „Кавказі". Звідси походить поняття „прометеїзм Шевченка", в якому розуміють тираноборчі мотиви поета.

В поезії і прозі письменника інтенсивно вжи­ваються імена античних філософів і майстрів слова (Сократа, Геракліта, Демосфена), поетів і мислителів (Гомера, Есхіла, Вергілія, Овідія, Горація, Езопа, Федра), митців (Фідія), імператорів (Октавіана Августа, Нерона, Декія), а в багатьох малярських творах відображено сюжети античної мі­фології та історії. Наприклад, на малюнку „Нарцис" міфологічний образ близький до його по­трактування Г. Сковородою в одноймен­ному творі, а малюнки „Нарцис та німфа Ехо" (1856) або „Телемах на острові Калліпсо" (1856) демонст­рують блискуче знан­ня античної класики.

Найбільш характерна з погляду структурної рецепції класичної міфології у поезії Т. Шевчен­ка поема „Слепая" (1842). Цей романтичний твір являє собою точне композиційне та структурно-нарративне віддзеркалення давньогрецького міфу про царя Едіпа, який із незнання убив свого бать­ка і несвідомо став чоловіком власної матери, а дізнавшись про це, здійснив самоосліплення. Як один із центральних античних міфів фіванського циклу, відтворений Софоклом у трагедії „Едіп-цар", він структурно перенесений в поему „Слепая", де на реаліях українського суспільства досліджуються глибинні шари людської психіки. Шевченкове поетичне дослідження проблеми інцесту та батьковбивства як найбільших табу людської спільноти відбувається в локалізованому „декорі" українських обставин на основі міфологіч­ної матриці.