logo
1

83. «Станіславський феномен».

Станісла́вський фено́мен (іноді — Станіславівський феномен, Івано-Франківський феномен) — феномен наявності у місті Івано-Франківську (до 1939 р. — Станіславів, у 19391962 рр. — Станіслав) групи письменників та художників, у творчості яких найрафінованіше були інстальовані цінності знакового списку українського постмодерного дискурсу.

Творча та організаційна діяльність цієї групи уможливила низку синтетичних проектів, які відкрили і довели до певної повноти ознак постмодерний дискурс в українській сучасній літературі. Серед цих проектів стрижневу позицію займали і займають концептуальні часописи «Четвер», «Плерома», редакційні проекти Юрія Андруховича під егідою часопису «Перевал». У ширшому культурологічному аспекті Станіславський феномен коректно розглядати як виникнення «специфічної соціокультурної ситуації» (Іздрик), географічно локалізованої у Івано-Франківську, що розгорталась і знаково, проектно та організаційно кристалізувалась 19891996 рр.

Історичним тлом для Станіславського феномену став розпад СРСР та ситуація культурної «відкритості», котра обумовлювала зміну естетичних стандартів і мистецьких координат, необхідність неорганічного стрибкоподібного переходу від літератури, де домінував ТР-дискурс, до світового літературного метаґештальту постмодерного дискурсу. Така ситуація породила специфіку трансформаційного процесу, що полягала у постмодерному запозиченні прийнятних елементів метаґештальту та, певною мірою, «мічурінський» спосіб їх щеплення до неприйнятних українських реалій. Разом з тим, зіткнення метаґештальту з органікою ізольованої «залізною завісою» культурної марґіналії породило специфічні явища-гібриди, зокрема Станіславський феномен. Сам термін «станіславський феномен» був уперше сформульованийВолодимиром Єшкілєвим під час мистецької дискурсії на гепенінзі «Рубероїд» 13 червня 1992 року (організатори — художник А. Звіжинський та Р. Котерлін).

Не буде коректним долучати до Станіславського феномену всіх літераторів, які мешкають в Івано-Франківську. Станіславський феномен обіймає своєю плеромічністю список письменників та креаторів візуального терену, які волять себе у текстах через ситуацію постмодернізму: Юрій АндруховичВолодимир ЄшкілєвЮрій Іздрик,Тарас ПрохаськоГалина ПетросанякМарія МикицейЯрослав Довган та інші. Дискусійним є твердження, що на базі Станіславського феномену склалась «станіславська знаково-ігрова школа письменства», яку іноді ще визначають як «станіславсько-львівську школу».

84.Рок-музика в Україні.

Українська рок-музика виникла в кінці 60-х років на хвилі відлиги у суспільному житті і була представлена творчістю аматорських біґ-бітових та ритм-н-блюзових команд. На початку 70-х років їх або загнали в підпілля, як наприклад, гурти «Еней» або Гуцули, — або перетворили на професійні ВІА як-от: «Арніка», «Ореол». Друга хвиля українського року (кінець 70-х—початок 80-х) частково виїхала до РРФСР: «Діалог», «Крок», «Друга половина», «Інтерв'ю», «Зимовий сад», «Галактика», «Лабіринт». Утретє український рок відродився в епоху перебудови. По хвилі ейфорії, економічні негаразди загнали рокерів назад до клубів, але рух тримався на зусиллях окремих ентузіастів та декількох комерційно успішних гуртів (ВВБрати ГадюкіниОкеан Ельзи тощо). Нині український рок перебуває у стані росту на рівні зі світовими тенденціями.

Період хрущовської відлиги другої половини 60-х ознаменувався швидким зростанням молодіжного звільного руху і, зокрема, інтересу до західної рок-музики, яка за часів холодної війни сприймалася як ідеологічна диверсія. В Україні завоювали популярність такі гурти як «Березень»«The Once»«Друге дихання» та інші.

Проте після подавлення Празької весни радянськими військами, суспільне життя в СРСР зазнає істотних змін у бік посилення ідеологічного тиску та боротьби з інакомисленням. В цей час за репертуар вокально-інструментальних ансамблів знаходився під наглядом художніх рад, що встановлювали доволі жорстку цензуру. Рок-музика в цей час звучить переважно у підпіллі, хоча окремі музиканти знайшли себе у таких напрямках як джаз-рок і арт-рок або суто інструментальній рок-музиці. Яскравий слід лишили по собі гурти «Крок», «Репортаж», «Ореол», «Кредо», «Кросворд» та інші.

У 2000-х роках шоу-бізнес (зокрема музичні телепрограми та видання музики й кліпів) нарешті подолав частково негативні тенденції «піратства» та «попси» і розшарувався на спеціалізовані, утім професійні галузі. Найбільшим поштовхом для підвищення впливу власної сцени можна вважати Помаранчеву революцію 2004, коли політики почали масово залучати музичну агітацію для підтримки інтересу виборців. Комбінація ідеології та фінансування з усіх боків політичного спектру дозволили багатьом гуртам вийти з «андеграунду», як-от «Крихітці Цахес», тощо.

На початок 2010-х політичні пристрасті переважно вщухли, а стосунки з Росією повернулись до спокою, відповідно ОЕ та інші «заборонені» за підтримку Помаранчової революції спокійно дають концерти по РФ, але й фінансування з боку політсил істотно зменшилося. Концерти «стадіонних» масштабів тепер відбуваються за рахунок комерційних та фестивальних чинників. За десяток минулих років до України завітали практично усі значні комерційно рок-зірки, від Deep Purple до U2, це було значним стимулом для розвитку рок-культури, зокрема, за рахунок виступів українських виконавців «на розігріві» всесвітньо-відомих, наприклад, Qarpa перед концертом Marilyn Manson.

В Україні проводиться ряд фестивалів рок-музики. Це — «Тарас Бульба»«Рок-екзистенція»«Рок Січ»«Чайка»«Мазепа-фест»«Славське Рок». Рок-музика звучить також на молодіжних фестивалях «Нівроку»«Фортеця»«Гніздо», фольк-рокова музика звучить на фестивалях «Шешори»«Країна мрій».