61.Дисидентський рух в Україні.
У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції. Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найвідомішим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. В Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу. Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, що дисидентство було тісно пов'язане насамперед із соціально-економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив в Україну росіян, вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності.
62.Феномен української радянської культури. 60-80-ті роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «відлига». Свою назву цей час отримав за повістю І. Еренбурга, яка дуже точно передала зміст епохи. Це —десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Проте для культури хронологічно короткий період «відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих«шестидесятників» — вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури. На початку 60-х рр. було усвідомлено відставання Радянського Союзу від провідних західних країн. В державній політиці стали приділяти особливої уваги розвитку науки, створювалася безліч нових галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань. На Україні культурна еліта й насамперед письменники в умовах десталінізації вдалися до нових спроб розширити межі творчого самовираження. Й знову вони писали про втрати, що їх завдав українській культурі Сталін. Письменники старшого покоління продовжували вимагати реабілітації своїх репресованих коллег. Кращі представники української культури намагалися зберегти її самобутність та національний колорит. У літературі панував метод соціалістичного реалізму, на позиціях якого лишалися Стельмах, Бажан. Паралельно існувала «справжня» література, представниками якої були: О. Гончар, Л. Костенко, І. Драч, В. Стус. Також за «націоналізм» та «антирадянщину» поетів позбавляли можливості друкуватись, виключали зі Спілки письменників України, позбавляли волі. У музичному мистецтві збереглися національні традиції: державний хор ім. Вірьовки, хорова капела «Думка», ансамбль танцю ім. Вірського. 1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли такі згодом відомі митці, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський та Віталій Годзяцький. Плідна праця композиторів П. Майбороди, О. Білаша; розквіт таланту оперних співаків: Г. Ціполи, Д.Гнатюка, А. Мокренка. Також особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Найкращими фільмами були «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Захар Беркут» Л. Осики, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Ільєнка. У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика. З’являлися справжні твори монументального мистецтва ─ пам’ятник Л. Українці, музей В. Леніна, пам’ятник Т.Г. Шевченку в Москві. Найвидатнішими представниками образотворчого мистецтва були скульптори І. Гончар, художники Т. Яблонська, М. Дерегус та В. Шаталін. Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини — фільми О. Довженко "Україна в огні", С. Параджанова «Тіні забутих предків», Л. Осики «Захар Беркут», Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», Л. Бикова «В бій ідуть одні старики», І. Миколайчука «Вавілон ХХ». У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.
64.Тоталітаризм і українська культура в 50-80рр. ХХ століття.
В 50—80-х роках, навіть за умов ідеологічного тиску, значні досягнення має українська музика. Створено нові опери (Г. Жуковського, Г. Таранова, В. Кирейко, Г. Майбороди, А. Кос-Анатольського), балети (автори — М. Скорульський, В. Нахабін, Д. Клебанов, К. Данькевич), симфонії (Б. Лятошинський, В. Борисов, А. Штогаренко, Г. Майборода, К. Домінчен, М. Колесса). У вокальному та симфонічному жанрі талановито виявили себе Л. Ревуцький, Ф. Козицький, в хоровому — П. Гайдамака, Ф. Козицький, К. Данькевич, Б. Лятошинський, пісенному — П. Майборода, А. Филипенко, А. Кос-Анатольський, І. Шамо. Українські виконавці здобули світове визнання в багатьох країнах світу. Це наші славні співаки Д. Гнатюк, Б. Руденко, Т. Пономаренко, В. Тимохін, Л. Лобанова та багато інших.
В українському живописі цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника та образи природи.
Невід'ємною частиною багатоаспектного прояву української культури зазначеного періоду, була народна культура і безпосередньо народне мистецтво. Народному мистецтву як певній художній структурі властиві певні стильові ознаки: декоративність, стилізація зображень, узагальненість образів, композиційна ясність, внутрішня сутність твору, що розкривається при його сприйнятті. Розвиток народного мистецтва в 50—80-х роках триває у двох основних напрямках: художні промисли та індивідуальна творчість майстрів. Саме в цей період народився станковий народний живопис, що його репрезентували М. Примаченко, Є. Миронова. М. Буряк та ін. Образне сприйняття природи й довколишнього життя майстрів народного живопису настільки багате та індивідуальне, що мова їхніх барв і пластика форм нагадує мову самобутніх поетів. Саме в цей час було винайдено нові норми застосування народного живопису. Крім малювання станкових композицій на папері, майстри оформляють дитячі книжки (широковідомі ілюстрації Марії Примаченко до віршів М. Стельмаха "Журавель" та "Чорногуз приймає душ"), створюють, розписують фарфор, працюють у сучасній архітектурі.
Цікавим і досить виразним народним мистецтвом фігурного гончарства є опішнянські фігурки. Опішнянська кераміка відзначається спокійними, повновагомими формами ужиткового посуду, невичерпною фантазією і веперевершеною пластикою декоративних виробів (відомі майстри І. Білик, І. Кітриш, В. Никитченко, А. Пошивайло та ін.). Набули визнання орнаментальні тканини П. Клин, О. та Р. Горбових, І. Дерцені, М. Шерегій, Г. Вергес.
Різьба по дереву — один з найпоширеніших та оригінальних виробів народного мистецтва України. З одного боку, вона розвивається як ужиткова й архітектурна орнаментика, з другої — як скульптура, іграшка, об'ємний декоративний посуд тощо. У сучасних народних промислах продовжують жити і розвиватися кращі традиції минулого, зберігаються прадавні архетипи мислення та естетичні уподобання нашого народу.
Епоха тоталітаризму, яка проникла у всі сфери людського буття, певним чином позначилась і на розвитку декоративно-ужиткового мистецтва післявоєнних і новітніх часів, деформувала етнокультурну парадигму мислення народу, позначила тенденційність сучасного мистецтва.
- 2.Теологічний підхід
- 3.Семіотичний підхід
- 2.Функції культури
- 5.Трипільська культура.
- 3. Пізній етап
- 6.Кімерійці,скіфи і сармати в Україні.
- 7.Походження словянських мов.
- 11.Бібліотеки і школи Київської русі.
- 12.Давньоруські літописи.
- 13. Визначні архітектурні пам'ятки київської русі.
- 14. Пам'ятки культури київської русі
- 15.Мозаїка як вид монументального мистецтва.
- 16. Загальні тенденції розвитку української культури XIV-XVI ст.
- 19.Козацькі літописи.
- 21. Братські школи в Україні.
- 22.Внесок Києво-Могилянської академії в розвиток культури.
- 23.Історія українського друкарства.
- 25.Українська барокова архітектура.
- 26.Українська барокова музика.
- 27.Українська барокова поезія.
- 29.Філософія Григорія Сковороди.
- 30.Поетична творчість Григорія Сковороди.
- 31.Педагогічна діяльність г.Сковороди.
- 32.Українська культура доби Гетьманщини.
- 33.Просвітницька діяльність Івана Мазепи.
- 36. Березовський Максим Созонтович
- 37. Ведель Артем Лук'янович
- 38.Драматургія ф.Прокоповича.
- 39. «Кобзар» т.Шевченка.
- 41.Античні мотиви у творчості т.Шевченка.
- 42.Т.Шеіченко – художник.
- 46.Проза і.Франка.
- 48.Драматургія Лесі Українки.
- 49.Леся Українка і музика.
- 51.Опери м.Лисенка.
- 52.Фортепіанна творчість м.Лисенка.
- 55.Українське образотворче мистецтво хіх-хх століття.
- 56.Український модерн.
- 57. «Шістдисятники» та їхній внесок у розвиток культури.
- 58.Формування українського національного театру.
- 59.Явище масової культури.
- 60.Елітарна культура і масова культура, специфіка проявів на теренах України.
- 61.Дисидентський рух в Україні.
- 65.Творчість п.Тичини.
- 66.Творчий доробок м.Рильського.
- 67.Творчість в.Стуса.
- 68.Кіномистецтво радянської України.
- 69.Культурне життя української діаспори.
- 70.Творчий доробок о.Довженка.
- 71. «Поетичне кіно»: с.Параджанов,ю.Іллєнко.
- 72.Українська державна символіка,її джерела.
- 73.Культура українського народу в контексті європейської культури.
- 75.Український авангард і європейська художня культура кінця XIX — початку XX ст.
- 76. Український модерн.
- 77.Український постмодерн.
- 78.Модерністські напрями в українському театрі. Лесь Курбас.
- 79.Творчість «БуБаБу».
- 80.Релігійна ситуація в незалежній Україні.
- 81.Розвиток культури національних меншин в незалежній Україні.
- 82. Основні етапи розвитку освіти в Україні (братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянська академія, університети,сучасні навчальні заклади).
- 83. «Станіславський феномен».
- 85. Сучасна академічна музика в Україні: Сильвестров, Скорик, Карабиць, Грабовський.
- 86.Театральне мистецтво в сучасній Україні.
- 87.Сучасна українська література.