3. Скульптура.

У другій половині XVII ст. класи­цизм став офіційним придвор­ним стилем, що слугував прославлянню монархії. Від скульптури, котра прикрашала палацові зали й паркові алеї грандіозних коро­лівських резиденцій (і передовсім Версалю), вимагалось не стіль­ки класична строгість і гармо­нійність, скільки урочистість і пишність. Майстри прагнули до ефектних, виразних рі­шень, монументальних форм. І в цьому їм, без сумніву, допомогли традиції італійського бароко, особливо творчість Лоренцо Берніні.

Скульптор Франсуа Жирардон (1628—1715), пройшовши у 1645 — 1650 рр. навчання в Римі у Берніні, значну частину життя при­святив оформленню Версальського парку, яке він здійснював разом з Шарлем Лебреном і Андре Ленотром. Всі його твори, прекрасні за технікою, поєднують в собі риси класицизму і бароко. Але якщо у Берніні на першому плані драма­тичне зіткнення героїв, то у Жирардона — красива компози­ція фігур. Ритм рухів його пер­сонажів поєднує їх в ясні, про­думані ансамблі, котрі дуже ефектно виглядають з будь-якої точ­ки огляду.