Пуссен Никола. Автопортрет. 1650. Лувр, Париж.

Високий розум і художнє покликання Пуссена (останніми його словами була фраза, що він не забув нічого) змінили всю систему живописної виразності. Характер його «Автопортрета», написаного для покровителя Пуссена, Шантелу, нагадує нам, що художнім достоїнством улюблених пуссенівських поз в портреті була їхня гранична загальна стриманість. Проте він не обмежувався простотою композиції: на задньому плані портрета, на одному з прихилених до стіни полотен зображено жінку в діадемі з „третім оком" (емблемою зору) — це персоніфікація Живопису. Видно також дві руки, що тягнуться обійняти жінку; ця деталь в контексті всієї картини повинна символізувати любов до живопису.

У Нікола Пуссена було небагато учнів, проте він фактично створив сучасну йому школу живопису. Творчість цього майстра стала вершиною французького класицизму і справила вплив на багатьох художників наступних століть.

в) Акадамічне навчання у Франції ХУІІ ст.

Крім Латура та Пуссена можна ще назвати французьких живописців цієї епохи – Шарль Лебрен (1619-1690), один із засновників у 1648 р. французької Королівської академії живопису та скульптури; був довгі роки її педагогом, але як живописець в своїх творах не йшов далі нарочитості задуму, пересічних придворних лестощів, особливо у створенні портретів короля та його вельмож.

Лебрен був гнучким інструментом художньої політики в руках короля та його міністрів Мазаріні та Кольбера. Він не тільки керував Королівською Академією живопису й скульптури, визначаючи її рішення і керуючи дебатами в ній, але й став у 1671 р. також директором Королівського кабінету картин, тобто фактично — першим директором Лувру.

Ця компетентна й розумна людина зосередила в своїх руках величезну владу. Дивовижно, що при цьому він залишався також хорошим живописцем. Своїм кумиром він обрав Пуссена, а також ту стильову систему, до якої зобов’язували його принципи.

Без сумніву, найбільш цікавим твором Лебрена нині вважається «Канцлер Сегьє», кінний портрет його першого покровителя, зображеного разом зі свитою. Цей портрет став об’єктивною і типово французькою альтернативою драматизму й динаміці інтернаціонального стилю бароко.