IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя

Кожна епоха в культурі, мистецтві заново осмислює проблеми історії, традицій і новаторства, спадкоємності. Характерний щодо цього період кінця XIX – початку XX століття, адже він був не лише межею часоподілу, а й площиною співвіднесення двох літературно-мистецьких напрямів – класичного реалізму, що втрачав свою новизну та оригінальність, і модернізму, який стрімко завойовував позиції у світовій літературі взагалі і в українській зокрема. Природно, що ранній модернізм (вживають ще такий термін, як сецесія) виходив із заперечення основних принципів реалізму XIX ст. Особливо це було помітно в поезії, яка прагнула до універсальності системи цінностей, зміщення і з'єднання часових шарів: «давно» стає «тепер», а «далеке» – «близьким», «непомітне» – «помітним», «маленька деталь» – «символом». І ця тенденція притаманна не лише творчості українських «молодомузівців», а й багатьох поетів-модерністів європейських літератур. Ось які складні процеси становлення української літератури ми спробуємо проаналізувати на сьогоднішньому уроці.