II. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Яким же було життя поета? Як працював Іван Франко, до чого прагнув, чого бажав народу? Про це розкажуть учасники конференції.

Учень 1. (попереднє завдання) Народився Іван Франко 27.08.1856 р. в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту, недалеко від Львова. Дитячі роки майбутнього письменника проходило серед трудового народу. Його батько Яків Франко, розумна людина і добрий коваль, користувався великою повагою в населення. До його кузні приходили селяни, робітники розмовляли про злиденне життя тяжку працю. Розмови глибоко запали вразливу душу малого Івана і викликали співчуття і любов до знедолених.

Учитель. Ще за життя постать Каменяра була оповита вигадками, міфами, легендами. А про його народження взагалі існує неймовірна розповідь.

Легенда про народження І.Франка

Він прийшов у світ 27 серпня 1856 року, саме тоді, коли у вирій відлітали лелеки. Дівчат, які народжувались у ту пору, називали Маріями, бо на 28 серпня припадає Успіння Пресвятої Діви Марії, а хлопців – Іванами, бо 11 вересня велике свято – Усікновення голови Іоана Хрестителя. Його нарікли Іваном, але зовсім не через це свято. Так вимагала давня традиція: найстарший син мав назвати свого первістка іменем батька. Батька Якова Франка звали Іваном. У час народження Івана Франка у селі панувала холера. Забобонні люди твердили, щоб дитину заховати від смерті, потрібно її назвати іншим іменем, ніж записано в церковній книзі. Мати назвала сина Мироном, бо на 30 серпня припадало свято цього мученика. Вона гадала, що це ім’я стане оберегом для дитини. Факт про народження Івана Франка 25 серпня є звичайнісінькою легендою.

Учитель. Добре, що мама його назвала Іваном, бо ім’я Іван давньоєврейського походження, означає «Бог милує». А от психологи зазначають, що люди на ім’я Іван наполегливі, мають широкий діапазон захоплень, відчувають міцний зв'язок зі своїм родом, слідкують за політичними подіями, всебічно розвинені.

Учитель. З 1868 р. – шестирічний Іван навчається в початкові школі сусіднього села Ясениці – Сільної. За два роки (1862 -1864) він добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською.

«Якесь воно не таке, люди», - казали про нього сусіди. Це помічав і батько - коваль. Він вирішив, що необхідно сина одірвати від кузні й спровадити в якусь науку. З 1864 – 1867 навчання в так званій нормальній школі, потім у Дрогобицькій гімназії. (1867 -1875).

У дев’ятирічному віці Іван утратив найближчого порадника – свого батька, мати вийшла заміж вдруге, щоб підтримати родину, четверо дітей і розладнане господарство. Вітчим Гринь Гаврилик був доброю людиною і любив дітей своєї дружини. Вважав, щоб Іван продовжував навчання.

У 16 років Іван Франко утратив і матір, яку дуже любив.

Мамо, голубко! Зарання в могилі

Праця й недуга заложили тебе.

Пісня ж твоя невмираючий силі

В мойому серці ясніє, живе.

Учениця 2. (попереднє завдання) Незважаючи на життєві трагедії Франко навчався в Дрогобицькій гімназії дуже добре, став найкращим учнем. Він заробляв собі на життя, давав однокласникам із багатих родин платні уроки з математики, іноземної мови, історії. Навчаючись у гімназії, Іван зібрав чималу бібліотеку - 500 книжок. Захопився фольклором. Спочатку пісні записував від матері, потім де випаде нагода. У цей час юнак починає писати. Перший вірш Франка мав назву «На Великдень 1871 року» і був присвячений батькові. Перу І. Франка гімназичного періоду належить ряд творів і перекладів. У 1874 р. у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом Джеджалик уперше з’являються його вірші – «Моя пісня» і «Народна пісня».

Учениця 3. (попереднє завдання) У 1875 р. Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Він працює у студентському журналі «Друг», друкуючи свої переклади, вірші, літературно-критичні розвідки, публіцистичні праці. Молодий Франко вливається в суспільно - політичне життя, навколо нього гуртується патріотично налаштована молодь. У червні 1877 р. його було вперше заарештовано по обвинуваченню в соціалістичній пропаганді і в належності до таємного товариства. До кінця року і в перші тижні 1878 р. перебуває в слідчій тюрмі. Він записує від ув’язнених коломийки, ліричні та обрядові пісні. Вийшовши з тюрми, починає разом з М. Павликом видавати журнал «Громадський друг».

Учитель. Усе життя поета – це боротьба і велика праця. У вірші « Vivere memento» (Пам’ятай, що живеш) поет висловив кредо свого життя:

Люди, люди! Я ваш брат.

Я для вас рад жити,

Серця свого кров’ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не може змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись – значить жить!...

Vivere memento!

Так отже, девіз його життя «Лиш боротись – значить жить!»

Учениця 4. (попереднє завдання) Все життя поета пройшло під цим девізом. А що в особистому житті було в поета? Іван Франко казав: «Тричі являлася мені любов». Найбільше підкосила молодого поета особиста любовна драма: батько коханої Ольги Рушкевич заборонив опальному поетові з нею зустрічатися і змусив дочку вийти заміж за іншого. Довідавшись про цей шлюб, Франко тяжко занедужав, мало не помер: це 1877 р.

Учитель. Його життя було справді титанічною, жертовною працею. Івана Франка порівнюють із біблійним Мойсеєм, який сорок років свого життя віддав невсипущій праці і невтомній боротьбі за соціальне і національне визволення свого народу.

Учитель. Після заборони «Громадського друга» Франко видав два збірника журнального типу «Дзвін» і «Молот». У цих виданнях надрукований вірш «Каменярі», статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції» і «Література, її завдання і найважливіші ціхи (риси)», а також друкує свої переклади з різних літератур. Другий арешт несподіваний 1880 р. в березні і тримісячне ув’язнення в коломийській тюрмі. Звинуватили поета в підбурюванні селян проти «законного порядку» і влади. Після звільнення Франко, хворий на малярію пішки пішов до села Нечуєвичі.

Учениця 5. (попереднє завдання) Староста села заборони Франкові жити в селі аж доки не прийде паспорт із Дрогобича. Знесилений митець змушений був повернутися до Коломиї. Про цю тяжку дорогу він писав: «Тяжка це була дорога, після неї на обох ногах мені повідпадали нігті на пальцях». Про це ув’язнення поет написав оповідання «На дні».

З 1881р. у Львові за участю Франка виходить журнал «Світ», у якому друкує перший роман із робітничого життя «Борислав сміється»

Учениця 6. У Львові ще з осені 1883 р. Франко заприятелював з польськими студентами Владиславом Дзвонковським, Феліксом та Ігнацієм Дашинськими. Перебуваючи восени 1883 р. в Станіславі у привітнім домі Дзвонковських Франко познайомився з Юзефою, про яку чув від її брата Владислава. Франко був захоплений сестрою свого товариша. Юзя була дуже красива, вихована в трудовій родині, вчителька, змогла би стати надійним другом на все життя. Вони листувалися, він написав вірш «Не схиляй своє личко» (читає учениця напам’ять).

«Не схиляй своє личко»

Не схиляй своє личко прекрасне,

Не затулюй повіками віч,

Із котрих то мигоче, то гасне,

Луч надії в життя мого ніч.

Розгнівавши всі сумніви й муки,

Ти цілим мене мужем зроби.

Щоб з тобою я жив рука в руку,

Для людей, для добра, для борби.

Учитель. І справді тричі являлася любов до митця. Юзефа не погоджувалась на одруження, але давала поетові багато доказів своєї щирої симпатії і прихильності. І це вселяло надію. На початку 1884 р. Франко вже мабуть знав про хворобу Юзефи (сухоти) і здогадувався, що саме це стало на заваді його щастю. Листування з Юзефою Франко підтримував до початку 1885 р. далі сліди Юзефи в житті Франка губляться. Усього 30 років вона прожила 1862 – 1892 р., ці дати на плиті її могили. «Не спитавши броду» - ця повість багато в чому автобіографічна. Юзефу називали літературні критики після появи повісті Франкове Беатріче.

Учитель. Франко пережив ще одне кохання - найтяжче до Целіни Журовської. Вона не відповіла йому взаємністю він їй просто не подобався, був рудий, а їй імпонували брюнети із синіми очима. Прізвище не подобалось, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

Учитель. У 1885 – 1886 рр. нелегально відвідує Київ з метою поглибити співпрацю інтелігенції Західної і Східної України. Налагоджує стосунки з М. Лисенком, М. Старицьким, І. Нечуєм-Левицьким, іншими знаними діячами. Перебуваючи у травні 1886 р. в Києві, Франко знайомиться з освіченою, розумною, щирою дівчиною випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Ольгу приваблювала популярність його, як політичного діяча і письменника. Любовних віршів Франко не писав, але того ж року одружився з Ольгою.

Вірш «Моїй дружині» (Читає учень напам’ять).

Учитель. І. Франко 1892 р. склав екзамени за весь курс університету у Відні (столиця Австрії). Зі Львівського університету його виключили за революційну діяльність. Окрім того, він захистив докторську дисертацію і отримав звання доктор філософії. Хоча блискуче прочитав пробну лекцію у Львівському університеті «Наймичка» Т. Шевченка, яка вразила всіх присутніх, але на цій посаді його не затвердили з політичних міркувань.

1895 р. балотувався до парламенту не допустили.

Учитель. Франко - поет. Такі збірки поезій «З вершин і низин»(1887), «Зів’яле листя» (1886 - 1897), «Мій Ізмагард» (1898), «Із днів журби » (1900), «Завжди учень»(1906), «Давнє і нове » (1918), «Із літ моєї молодості» (1914). Поеми «Панські жарти» (1887), «Іван Вишенський »(1900), «На Святоюрській горі» (1898), «Смерть Каїна». Шедевром світової літератури визнано збірку "Зів’яле листя", яку сам автор назвав "ліричною драмою".

Франко - прозаїк. Залишив нам повісті «Ліси і пасовиська», «Борислав сміється», «Перехресні стежки», «Лель і Полель», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Захар Беркут», «Boa constrictor».

Оповідання для дітей « Малий Мирон», «Олівець», «Грицева шкільна наука», «Отець гуморист».

Учитель. В українську літературу Іван Франко увійшов, і як драматург. У цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва і палкий борець за розвиток українського театру. Його перу належать такі драматичні твори: «Сон князя Святослава», «Майстер Чирняк», «Украдене щастя», «Кам’яна душа», «Учитель», «Рябина», «Будка Ч 27», «Три князі на один престол», «Славой і Хрудош», «Послідній крейцар», «Суд святого Николая».

Учениця 7. (попереднє завдання) Ми знаємо Івана Франка і як перекладача. Перекладав твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Толстого, М. Чернишевського «Що робити», Салтикова-Щедріна М. Помяловського «Бурса і бурсаки», М. Гоголя «Мертві душі», М. Некрасова. Перекладав класиків з французької, німецької, англійської, польської, чеської, словацької мов.

Твори І. Франка польською мовою видавалися неодноразово.

Павло Загребельний сказав: «Ми не можемо назвати мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко, в якій би він не був великий».