logo
ЗМІСТ кириленко

1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди

«Ніколи досі на ниві нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів, суперечних течій, полеміки різнородних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів», – відзначав І. Франко. Старі засоби художнього відображення дійсності вже не могли передати нового змісту, нових проблем. Звідси, за висловом того ж Франка, шукання "нових горизонтів", "нових ідей для своєї землі"» (В. Стефаник).

Збільшився попит на українську друковану книгу. Виходить у світ багато окремих збірок і навіть багатотомних видань – факт до того небувалий. Спостерігається велике пожвавлення перекладницької діяльності. Усі талановиті митці того часу вважали за свій громадянський обов'язок збагатити рідну літературу перекладом якогось твору з літератур світу.

Урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському 1903 року в Полтаві згуртувало демократичні сили української літератури, в які влилося багато молодих письменників, таких як С. Васильченко, А. Тесленко, Т. Бордуляк, О. Маковей, А. Кримський, М. Вороний, О. Олесь, П. Карманський, А. Чайковський, К. Гриневичева, Л. Яновська, Грицько Григоренко, Дніпрова Чайка, Є. Ярошинська, X. Алчевська та інші.

Українська література збагатилася першорядними талантами, «різнобарвною китицею індивідуальностей», яких, за словами І. Франка, не « постидалась би не одна далеко багатша за українську література». Вони остаточно вивели вітчизняну літературу на рівень великих літератур слов'янства, надали їй світового значення, збагативши новими ідеями, темами, образами, художніми засобами.

Група галицьких модерністів об'єдналася навколо видавництва «Молода муза». В їхніх теоретичних виступах і художній практиці було багато спільного з польськими та австро-німецькими літераторами, зокрема з «Молодою Польщею», з якою вони мали творчі контакти.

Дещо ідейно протистояла їм київська група модерністів, що об'єднувалася навколо журналу «Українська Література почала тяжіти до ліризму, передачі подій та образів зовнішнього світу через сприйняття персонажів. У творах зросли оціночна роль тропів, значення підтексту, посилювалася увага до ритму прози («поезії в прозі»), підвищувалася її лірична напруженість, емоційність, психологізм: «Нова беллетристика – се незвичайно тонка філігранова робота; її змагання – наблизитися скільки можна до музики. Задля свого вона незвичайно дбає про форму, про мелодійність слова, про ритмічність бесіди», – відзначали тогочасні літературознавці.

У 1903 році Микола Вороний видає альманах під характерною назвою «З-над хмар і з долин», поставивши завдання «хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямків сучасних європейських культур». «Бажалося б творів, – писав Вороний, – хоч з маленькою ціхою [часткою] оригінальності, з незалежною вільною ідеєю, з сучасним змістом; бажалося б творів, де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибинною таємничістю». Упорядник попереджав усіх, що «на естетичний бік творів буде звернена найбільша увага». Маніфест Вороного викликав гарячі суперечки в літературних колах.

— Про що свідчить бурхливий розвиток літератури модернізму в Україні початку XX ст.?