1. Лірична хвилинка

Найважче тримати паузу, звук тримається сам.

Руху рухомий ритм вторить в такт небесам.

Мовчання - вічності зліпок. Виголошуючи слова,

Моя всезнаюча сутність стверджує, що жива.

Тиша - прозріння пустки, де за маревом німих зірок

Єдиним істинним словом звучить невимовний Бог.

Н. Марченко

Учитель: Перед вивченням сьогоднішньої теми я прошу вас послухати невеличкий уривок з казки «Хо» і уявити себе на лоні природи, в лісі.

2. Читання напам’ять заздалегідь підготовленим учнем початку казки «Хо» (на тлі запису лісових звуків)

Ліс ще дрімає в передранішній тиші... Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає... а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо - туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами...