23. Візантійська культура та її особливості. Культура Західної Європи пізнього Середньовіччя.

Візантія ( Кінець 5ст. – 15 ст.)

На початку 4 ст. в Римській імперії – поділ держави на Західну Римську імперію (Рим), Східну Римську імперію (Візантійська імперія). Столиця на узбережжі Босфору – Константинополь (зараз Стамбул).

Візантійська імперія проіснувала приблизно 1 тис. років. З кінця 5 ст. – незалежна. І до 15 ст.

Західна зникає, але східна продовжує існувати і ділі. Імператорська влада у Константинополі. Візантійська імперія – самостійна. Територіальним центром стає Греція. Навколо – Сирія, Єгипет, Вірменія. Поступово втрачає свої території аж до меж однієї Греції. Панівний етнос – Грецький. Імператор Константин перетворює християнство на офіційну релігію.

Твори скульптури – антропоморфні. Забороняє захоплення тілесною красою, бо вона тлінна, а вічною є лише душа, бо вона поєднує людину з Богом. Духовність висувається на перший план. Відтворювати треба саме духовну красу.

Живопис – зображуються боги і святі за допомогою техніки мозаїки. Збереглися в м. Ровенна в Італії – там перебувають імператори залишків Римської імперії. 5-6 ст. – декілька церковних споруд, що прикрашаються мозаїками.

Мозаїки собору Сан-Марко ( Венеція). Софія Київська – Оранта. Іконопис – візантійська імперія. Акцентуація очей, як дзеркала душі.

За легендою – Лука створив першу ікону ще за життя матері Христа. Знаходиться вона на Кіпрі.

Близько 8 ст. – масовий рух за знищення ікон – іконоборство.

Канонізація зображень бога богоматері і святих. Канони не можна було порушувати, вони обов’язкові.

«Посібник» Єрмінії – канонічний – які фарби, як зображувати, як мають бути розфарбовані. Зображення мало біти трохи трансформованим. Губи, брови нормальні. Очі – гіпертрофовані. Одяг – семантика – голубий – земний, червоний – страсті Христові. Одяг оформлювався тільки так. Не дозволялося зображення зі спини. Не використовувався чорний колір, тільки для сцени страшного суду. Ці сцени розташовувалися в храмах біля виходу.

Константинопольська – дещо тьмяна колористична гама.

Була своя школа іконопису і в Україні. Галицька і Волинсько-Київська (найяскравіша) – насичені кольори. Іконопис Андрія Рубльова. (він з Волині з с. Рубельки).

Дмитро Степовик – найбільш відомі дослідження з іконопису.

Середньовічне мистецтво Європа.

Європейське Середньовіччя – від кінця 5 ст. н.е. до 40-х р. 17 ст. н.е.

Сама назва з'явилася в Новий час – значно пізніше за саме Середньовіччя. Проміжне положення між античністю і Новим часом.

3 періоди:

1) Кінець 5 і до 10 ст. – раннє середньовіччя.

2) 10-14 ст. – зріле середньовіччя.

3) 14 – 40-і р. 17 ст. – пізнє середньовіччя.

Географічні межі:

Вся територія зах. Європи, Європейська частина східної Європи, Візантійська імперія (займала дещо інше становище). Арабський схід також середньовіччя, але не європейське.

Загальні особливості культури:

1) Є виключно релігійною. Християнство – світоглядні засади всієї середньовічної культури і мистецтва.

2) Виникає на територіях, що до цього часу, не були охоплені античністю (варварський світ). Заселені народами, що не знаходилися під впливом античності, не мали власної державності. Населення сучасної Франції, Німеччини, України – Русі, Іспанії, Португалії.

3) Виникає на підґрунті принципово нової економіки – аграрного типу – землеробство. Спирається на працю селянина, у тому числі прикріпленого до землі. Це період феодалізму. Існує приватна власність на землю (велика) – феод; наявність феодів призводить до прикріплення до землі селян, які її обробляють.

Образотворче мистецтво.

Релігійний, християнський вплив, світогляд. Це визначальний чинник, що втілюється опосередковано, а безпосередньо – в іконописі. Світське мистецтв не уникнуло впливу християнства.

Опосередковане втілення: зміни у самому уявленні про естетику людини. Змінюється сам антропний ідеал, яким керується художник. Завершення цих змун до 10 ст.

Головне в людині – духовність. А не фізичне. Можна зобразити її очі дуже яскраво (дзеркало душі). Ще можна приховати все інше. Тіло ігнорується художником чи скульптором. Воно приховане під одягом ( дуже вільним, нічого не підкреслюючим). Чоловічий одяг – плащі. Згодом трохи змінюється, але лише для чоловіків. Особливо ретельно приховується жіноче тіло. Воно нагадує такий собі стовпчик чи колону. Одяг зі складками.

Чітке уявлення краси обличчя. Жіноче – ідеологія жінки. Служниця диявола. Наукові диспути – чи є у жінки хвіст. Жіноче тіло – гріховне. Оголену жінку зображували лише тоді, коли зображували відьму. Жінка мала приховувати волосся – гріховний елемент, бо спокушає чоловіка. Жінки ховають волосся під головним вбранням (ковпаками) – енем. На нього ще одягалася вуаль. Але для духовної краси і цього ще замало. Щоб підкреслити очі збривали волосся до макушки і брови. Незаміжнім дозволялося маленький чубчик. Вся фігура людини видовжена в висоту – прямий одяг, вибрита голова, ковпак. Це духовність. Було прийнято бути блідою, рум’янець запудрювали, було модно непритомніти – це в’ялість тілесного, возвишеність духовного. Церкви намагалися боротися з висотою цих ковпаків, але їх висота стала символом еліти.

Скульптура середньовіччя.

Умовний характер, що передає умовно обриси людського тіла. Не передає антропоморфні характеристики. Створюється з інших матеріалів – з дерева і каменю (піщаник), рідше граніт. Матеріал не додає естетики скуп турі, бо він тьмяний. Скульптура не передає руху, є статичною. В середньовіччі тіло могло бути нахилене, нагадуючи рух. Скульптура в основному була призначена для прикрашання храмів і церков.

Найяскравіші приклади – собор Паризької Богоматері, майже все вкриває рельєф, а іноді і кругла скульптура. Скульптура мала призначення знаходитися в храмі.

Образотворче мистецтво середньовіччя.

О основному – суто релігійні функції. Ікони, фрески, деінде мозаїки (Візантійська імперія, Італія, Київська Русь).

Водночас доволі популярною є книжкова мініатюра – ілюстрації до літописів і книг. Ілюструвала зміст літописів. Маленькі зображення.

Побудова зображення спиралася на «зворотню перспективу». Відображає релігійну ідеологію. Художник ніколи не підписував ікони, бо вважалося, що не він малює, а його рукою керує Бог.