43. Комунікативна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження

Людське буття є завжди "буття з іншими» (К. Ясперс). Якість людського життя, надії на щастя, успішність людини пов'язані з умінням правильно будувати взаємодію з різними людьми, ефективно спілкуватися. У сфері освіти спілкування, з одного боку, є засіб пізнання і прилучення до істини, з іншого боку, суть комунікація з приводу соціокультурних цінностей, ідеалів і норм між усіма учасниками освітнього процесу. У зв'язку з ускладненням всіх форм комунікації в освітньому просторі, нарощуванням обсягу навчальної інформації, різноманітністю її джерел та носіїв в сучасній соціокультурній ситуації, стає очевидним пріоритетність розвитку комунікативної культури учнів.

Під комунікативною культурою розуміється здатність встановлювати і підтримувати контакти з іншими людьми на основі внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективного комунікативного дії в ситуаціях міжособистісного спілкування. На основі вивчення психолого-педагогічної літератури можна констатувати, що оволодіння комунікативної культурою припускає, як мінімум, розвиток трьох груп умінь.

• I група умінь - комунікаційні або мовні: Уміння ясно і чітко викладати думки, вміння переконувати; вміння аргументувати; вміння будувати доказ; вміння виносити судження; вміння аналізувати висловлювання.

• II група умінь - уміння сприйняття (перцептивні): Вміння слухати і чути (правильно інтерпретувати інформацію, в тому числі і невербальну (міміку, пози і жести), розуміти підтексти і ін), вміння зрозуміти почуття і настрій іншої людини (здатність до емпатії, дотримання такту, співпереживання), вміння аналізувати (здатність до рефлексії та саморефлексії).

• III група умінь - уміння взаємодії в процесі спілкування (інтерактивні): вміння проводити бесіду, переговори, обговорення, вміння ввічливо висловлювати думки, вміння ставити запитання, вміння повести за собою, вміння сформулювати вимогу, вміння спілкуватися в конфліктних ситуаціях, вміння керувати своєю поведінкою в спілкуванні.

Рішення завдання розвитку і становлення комунікативної культури ставить перед необхідністю організації таких особливих комунікативних взаємозв'язків в освітньому процесі, які можуть бути охарактеризовані як діалог. Освіта та виховання духовно розвиненої, відповідальної особистості можливо тільки в діалозі. Саме діалог як особливий рівень комунікативного процесу відповідає потребі людини в глибокому особистісному контакті. Тільки в діалозі розвивається здатність критично мислити. У розмові, в спрашивания створюються умови для взаємодії розуміють свідомостей (М. М. Бахтін).