14.Політика коренізації-українізації радянської влади та нищення української культури і її носіїв
Тимчасовий поворот до нових принципів керування життям країни на засадах НЕП почав приносити переконливі результати не лише в галузі господарювання, а й у культурно-духовній сфері. Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко й однозначно оцінити.
Один із таких кроків Москви – політика „коренізації”, проголошена XII з’їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізації. Здійснення цього курсу в національних республіках, у тому числі в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в національних республіках. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька, а не якась інша влада, виявляє турботу про розквіт національних республік. Хоч би як там було, але українська національна культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку і значною мірою скористалася нею.
Основні завдання й напрями українізації були визначені у декреті Раднаркому УСРР від 27липня 1923 р. „Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ”. Проблема українізації, однак, не вичерпувалася цією сферою. Здійснювалися заходи, спрямовані на вдосконалення адміністративно-територіального управління. У жовтні 1924 р. у складі УСРР була створена автономна Молдавська республіка. Протягом 1924– 1925 рр. створено сім німецьких, чотири болгарських, польський та єврейський національні райони, а також 954 ради національних меншин. Центром українізації став наркомат освіти, який очолювали послідовно Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.
Процес українізації проходив у складних умовах. Не вистачало вчителів української мови, підручників. Давалися взнаки шовіністичні, антиукраїнські настрої. Л. Каганович, якого Москва призначила на керівну роботу в Україні, вважав українізацію відступом від ленінської національної політики, організовував цькування прихильників українізації.
Але попри труднощі й перешкоди українізація давала перші результати. Серед службовців державного апарату в 1923–1927 рр. частка українців зросла від 35 до 54 %. Якщо в 1922 р. українською мовою здійснювалося 20 % діловодства, то в 1927 р. – уже понад 70 %. У 1929 р. навчання українською мовою вели понад 80 % загальноосвітніх шкіл, понад 75 % технікумів і 30 % вузів. Чимало позитивних змін сталося в літературі, мистецтві. З еміграції в Україну повернулися М. Грушевський, С. Рудницький та інші відомі діячі науки, освіти, культури. В літературі активно працювали П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Сосюра, М. Рильський, М. Драй-Хмара, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Куліш та багато інших. Виникали національні культурні та літературні організації („Гарт”, „Плуг”, „Авангард” тощо). У 1925 р. постала Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала талановитих письменників, активних учасників руху за відродження української духовності. Значний внесок у розвиток української музикальної культури зробили Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Вериківський. В образотворчому мистецтві активно працювали М. Бойчук, І. Їжакевич, А. Петрицький, Б. Іванов, В. Касіян та ін. Видатним діячем української сцени був Л. Курбас, який у березні 1922 р. організував унікальний театральний колектив „Березіль”. Це був новий крок на шляху оновлення національного театру. В 1927 р. була створена Київська кіностудія.
Вкрай складним було становище церкви. Проте ще 11 жовтня 1921 р.з дозволу влади на Всеукраїнському православному синоді в Києві була створена незалежна від російської православної церкви національна церква – українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Її становище, як і загалом становище релігії в Україні, ставало дедалі гіршим. Друга п’ятирічка була оголошена „п’ятирічкою знищення релігії”. Атеїстичне керівництво більшовицької партії оголосило релігію „історичним пережитком”, „опіумом” для народу. На боротьбу з релігією і церквою були мобілізовані партія, комсомол, преса і навіть репресивні органи. У середині 30-х років в Україні залишилось лише 9 % церковних споруд порівняно з 1913 р. У 1930 р. була розпущена УАПЦ.
Наприкінці 20-х років процес українізації, який постійно наштовхувався на перешкоди й спротив, практично припинився. Почався цілеспрямований наступ на все національне. Жорстоким переслідуванням були піддані всі ті, хто, з точки зору Москви, відстоював „помилкові погляди”. С. Косіор, В. Чубар, В. Затонський та інші керівники України були оголошені „ворогами народу” і знищені. В українському націоналізмі були звинувачені О. Шумський, М. Хвильовий, М. Волобуєв, який у своїй праці „До проблеми української економіки” заявив, що Україна економічно експлуатується радянською Росією. 7 липня 1933 р., звинувачений у причетності до контрреволюційної організації, покінчив самогубством головний провідник політики українізації – М. Скрипник. Загинула також величезна кількість рядових учасників процесу українізації, її широкий розмах налякав Москву, яка прагнула до тотальної влади. Саме з цією метою центральне керівництво й розгорнуло в кінці 20-х років шалену боротьбу проти так званих буржуазного націоналізму і націонал-ухильництва в лавах комуністичної партії.
Тоталітарний режим став на шлях відвертого нехтування національного відродження в Україні, на шлях русифікації.
- 1. Основні проблеми розвитку української сучасної культури.
- 2. Давня культура східних слов'ян
- 3. Культура Київської Русі.
- 4. Культура Галицько-Волинської Русі
- 5. Національно-культурне піднесення в українських землях першої половини XVI - другої половини XVII ст.
- 7. Становлення та розвиток характерних рис козацької культури.
- 8. Культурно-політичний контекст української історії XVIII ст.
- 9.Самобутні риси українського бароко
- Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- Українське бароко в Росії
- 11 .Культура України пореформеного періоду другої пол. XIX ст.
- 12.Українська культура на межі хіх-хх ст.
- 13.Період національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Процес українізації складових культури в умовах формування української державності.
- 14.Політика коренізації-українізації радянської влади та нищення української культури і її носіїв
- 15.Періоди "відлиги" 1960-х і доби "застою" 1970-1980рр.
- 16.Основні проблеми розвитку української сучасної культури.
- 17. Культура Давнього Єгипту та її особливості
- 18.Загальна характеристика античного світу.
- 19.Культура Стародавньої Греції крито-мікенського, гомерівського та архаїчного періодів
- 20.Культура Давньої Греції класичного періоду.
- 21. Культура давньої Греції доби еллінізму.
- 22. Культура Давнього Риму та її особливості. Християнство як світоглядне підґрунтя культури Візантії.
- 23. Візантійська культура та її особливості. Культура Західної Європи пізнього Середньовіччя.
- 24. Мистецтво європейського раннього і зрілого Середньовіччя.
- 25.Культура доби Відродження Культура Західної Європи доби Ренесансу та її особливості Культура Західної Європи XVII ст. Новий час в історії Європи.
- Проторенесанс
- 26.Просвітництво як явище західноєвропейської культури другої пол. XVIII ст.
- Академії
- Опозиція до Просвітництва
- 28.Культура Західної Європи др. Пол. XVIII ст. Стиль класицизм
- 29.Культура Західної Європи першої половини XIX ст. Романтизм.
- 32.Особливості розвитку європейської культури XX століття.
- 33. Культурологія як наука: предмет, структура, історія формування
- Говорячи про структуру сучасної культурології, можна виділити смислові та структурні її частини: теорію культури, історію культури, філософію культури, соціологію культури.
- 34. Циклічна модель культурогенезу о.Шпенглера.
- 35. Культурологічна концепція а. Тойнбі. Культурологічна концепція и. Гейзінгі.
- 36. Культурологічна концепція ф. Ніцше
- 37.Елітарна та масова культура
- 38. Предмет та структура культурної антропології.
- 39. Екологічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- 40. Економічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- 41. Політична культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- 42.Гендерна культура та особливості її культурноантропологічного дослідження
- 43. Комунікативна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- 44.Особливості гендерної культури українців
- 46. Скульптура та її особливості як виду образотворчого мистецтва. Види і жанри.
- 47. Види і жанри живопису. Ренесансний живопис: стильові особливості.
- 48. Бароко в живописі та його стильові особливості.
- 49. Рококо як стиль в живопису.
- 50. Класицизм та його прояви в скульптурі і живописі.
- 51. Модерн як стильовий напрям та його прояви в образотворчому мистецтві.
- Головні представники
- Декоративно-ужиткове мистецтво доби сецесії
- 52. Образотворче мистецтво XX ст.
- 53. Модернізм як родове поняття щодо течій в зарубіжному мистецтві 20 ст.
- 54. Загальна характеристика форм усного публічного виступу.
- 55. Підготовка, організація і проведення дискусій.
- 56.Правила підготовки доповідей для науково-практичних конференцій та семінарів
- 58. Наукові дослідження проблем соціальної роботи: вітчизняний і зарубіжний досвід
- 59. Соціально-культурне проектування, його сутність.
- 60. Управління проектною командою
- 61. Цільові соціально-культурні проекти
- 62. Технологія розробки регіональних культурних програм
- 63. Соціально-культурні проблеми в проектуванні, їх класифікація.
- 64. Поняття життєвого циклу проектів.
- 65.Основні інститути сфери дозвілля
- 69.Парк як соціально-культурний центр.
- 70.Рекреаційний потенціал дозвілля та умови його реалізації
- 71. Організація дозвілля в туристичних закладах
- 72. Культурно-дозвіллєва діяльність: сутність, функції, види і форми
- 73. Соціологічні дослідження громадської думки: загальний огляд.
- 74. Об’єкти громадської думки. Принципи доступності, доцільності, необхідності.
- 75.Основні рr-технології. Загальний огляд Сучасні напрями pr-діяльності
- Класифікація з огляду на суб'єкт
- Класифікація з огляду на виконавця
- Класифікація з огляду на етику
- Деякі інструменти pr
- Мета pr
- 76. Специфіка pr у сфері культури
- 77. Поняття «громадськість», «думка», «громадська думка»: їх розкриття та аналіз.
- 78.Загальні ознаки громадської думки
- 79.Культурно-дозвіллєве середовище як єдність предметного оточення процесу діяльності людини.
- 80.Інтер'єр та його роль в розважальній індустрії.
- 81.Проект і проектна культура: тлумачення понять.
- 82. Християнство як світоглядне підґрунтя культури Візантії. Іконопис
- 83. Тенденції розвитку соціально-культурної сфери на сучасному етапі