15.Періоди "відлиги" 1960-х і доби "застою" 1970-1980рр.

.Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Вираз «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург".[1]

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.

Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії. Багато політичних увязнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Була досягнута домовленість із західними державами про державний нейтралітет Австрії і виведення всіх окупаційних військ. У 1955 Хрущов зустрівся вЖеневі з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії і Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом.

Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв. Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Придушення радянськими військами Угорської революції 1956 року, засудження Бориса Пастернака, якому 1958 року було присудженоНобелівську премію з літератури, придушення заворушень серед населення (зокрема, у Грозному 1958 року, Новочеркаську 1962) тощо. Остаточним завершенням відлиги вважають відсторонення Хрущова[2] і прихід до влади Брежнєва (1964). Десталінізацію було зупинено, а у зв'язку із святкуванням 20-ї річниці перемоги у Вітчизняній війні почалося звеличення ролі Сталіна як організатора перемоги радянського народу у війні.

Період «Застою» — назва однієї з останніх фаз існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970-х — середина 1980-х років). Власна (офіційна) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР. Звичайно застій пов'язують з ім'ям політичного вождя СРСР - Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» зявилось лише після 1985 року, в період «Перебудови». На кінець 1950-х років післявоєнне відновлення економіки СРСР в основному завершилося. При цьому, завдяки низькому рівню технічного розвитку держави та низькому рівню споживання, екстенсивний шлях подальшого розвитку (що не потребував великих капіталовкладень) не тільки давав швидкі результати, але й забезпечував досить високі темпи росту. Протягом 1960-х та на початку 1970-х років асортимент та кількість товарів у радянських магазинах збільшувалися, їх споживання та рівень життя постійно зростали. Але в 1970-х роках можливості екстенсивного розвитку вичерпалися. Так, у 8-й п'ятирічці (1965 — 1970) національний дохід щороку зростав у середньому на 7,5 %, у дев'ятій (1971 — 1975) — на 5,8 %, а в десятій (1976 — 1980) лише на 3,8 %, і далі цей показник зменшувався. [1].

З 1970-х років з радянської пропаганди зникло гасло «догонимо й перегонимо», бо почалося і надалі прискорювалося технічне відставання СРСР від розвинутих країн Європи та США. Ефективність виробництва товарів масового споживання зменшилась. Щоб утримати ціни на найважливіші харчові продукти (а також на квартплату) на низькому, доступному для мас рівні, уряд у 1977 оголосив про суттєве (по деяких позиціях у рази) підвищення цін [2] на ряд товарів та послуг: алкогольні напої, книги, каву, шоколад, килими, вироби з кришталю, ювелірні вироби, автомобілі, проїзд у таксі, квитки на літаки. Дешеві товари почали зникати з полиць магазинів. Формувалося явище тотального дефіциту — найбільш характерна прикмета застою. Економічним змістом періоду застою було поступове просування до колапсу. Незважаючи на широко розрекламовані гігантські проекти-новобудови (як КАМАЗ, БАМ та ін.), розпочаті ще напередодні застою, та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США (де повним ходом йшла науково-технічна революція) сягало кількох десятків відсотків (від рівня США) та з часом збільшувалося[8]. Найбільш відсталою галуззю народного господарства СРСР булосільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система. До середини 80-х років радянська економіка підійшла у важкому стані. Щорічний приріст національного доходу сягав лише близько двох з половиною відсотків. Вплинути на тенденцію його подальшого падіння можливості не було, як не було можливості зупинити тенденцію до загострення товарного дефіциту. Зростання продуктивності праці практично зупинилось. У всіх галузях виробництва використовувалися застарілі матеріали, фізично і морально застаріле обладнання, та застарілі технології, які були енергозатратними, матеріалозатратними, та з великою долею ручної праці.

М.Горбачов зробив спробу упередити катастрофу, ініціювавши «перебудову» — низку політичних, економічних та адміністративних реформ, які, на його думку, могли врятувати ситуацію. Усі радянські ЗМІ ввели в широкий ужиток нові пропагандистські штампи: перебудова, гласність, демократизація, прискорення, нове мислення, реформи.

Найбільших успіхів курс М.Горбачова досяг у зовнішній політиці. Радянський Союз відновив переговори з США стосовно ядерного роззброєння. Пом'якшення цензури в СРСР та припинення переслідування дисидентів теж сприяли поліпшенню міжнародної репутації СРСР.

В цілому ж перебудова успіху не мала.

. Таким чином, просування реформ у найкритичніших напрямках було від початку заблоковане самими реформаторами. Економічна ситуація в країні продовжувала погіршуватися. Полиці магазинів спорожніли вже й у самій Москві. На цьому тлі небувалого досі загострення економічної кризи з'явилися ознаки політичної, ідеологічної та екологічної криз.