1597 Р.) закликав братство заснувати школу вищого типу, оскільки сам він

"в полоні" під ярмом Оттоманської порти не може цього зробити. До речі,

дослідники освіти в Західній Європі вказують, що там намагання підвищити

рівень підготовки до університетської освіти шляхом заснування шкіл, які

готували б до університетів, були характерними саме для гуманістичної

педагогіки.

Активізація єзуїтської школи у Львові, переслідування властей, перехід

кращих наукових сил до київського колегіуму — все це призводило до

зниження рівня Львівської школи, як і Вільнюської та Брестської й інших,

вже в 20-х рр. XVII ст., а особливо з другої половини того ж століття.

Якщо, наприклад, до 1592 р. у гімназії викладали одночасно кілька

визначних професорів, а в XVII ст., як правило, було по два викладачі,

то в XVIII ст. нерідко був лише один платний учитель. Правда, роль

учителів виконували і деякі студенти, що жили в братській бурсі. Однак,

безсумнівно, рівень викладання в братській школі знизився.

Ще протягом 1589 — 1591 рр. міське Успенське братство добилося кількохпривілеїв, за якими його "соборна" школа мала бути єдиною у місті, а

інші "неофіційні" малі школи заборонялися. Проте у XVII — XVIII ст.

школи, розташовані в окремих будинках, де мешкали вчителі й учні,

існували при братствах на передмістях Львова: Благовіщення, Миколи,

Федора Тирона, П’ятниці, Воскресення, Богоявлення, "на Тарнавці" (Різдва

Богородиці), Юра 33. При деяких з них мешкали студенти єзуїтської

академії. На практиці Ставропігія не чинила перешкод передміським

школам, а пізніше навіть допомагала їм підручниками і готувала для них

вчителів. На початку XVII ст. Успенське братство вирішило організувати

школу в приміщенні монастиря Онуфрія, причому дяковчитель цієї школи мав

підлягати ректорові міської школи.