3.1. Принципи та джерела юридичної деонтології

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах - гуманності, справедливості, милосерді тощо. Вони ототожнюються із засадами правничої етики юриста. Однак юридична деонтологія має і власні принципи.

Основним із них є нормативність. Це означає, що кож­на професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не обов'язково правові норми, які регулюють всю житгєдіяльність особи. Мова про загальноприйняті моральні норми, зокрема власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що теоретичні положення юридичної деонтології причетні до кожної осо­би зокрема. Юрист самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо громадян і суспільства в цілому. Правник також самостійно виробляє у собі почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку за велінням серця та по­кликом сумління.

Стосовно принципу індивідуальності наголосимо, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особис-тісна норма. Її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і матиме місце, то, хоча б частково, настануть зміни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який по­трапить в аналогічну ситуацію, деонтологічна норма буде вже іншою.

Принцип неповторності особливо важливий у юридич­ній діяльності. Практика підтверджує, що в житті різні лю­ди навіть за подібних ситуацій чинять по-різному. На пер­ший погляд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть двох однакових крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обо­в'язку.

Унікальним принципом юридичної деонтології є її не­стандартність. Його суть полягає в тому, що деонтологіч-ні норми розраховані не на взірцеві,- ідеальні, а на несподі­вані, нестандартні ситуації. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.

Принцип миттєвості характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатність швидко й безпомилково приймати обґрунтоване правильне рішення. Саме таке мис­тецтво вирішення юридичних справ формують деонтоло-гічні норми.

Дуже близьким за змістом до принципу миттєвості вва­жається принцип непередбачуваності. Адже у багатьох ви­падках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не завжди готовий. Тому деонтологічні нор­ми розраховані на такі явища і скеровують юриста на від­повідні правомірні дії.

Головне у професійній діяльності юриста — вчасно прийняти оптимальне рішення.

Цьому сприяє такий принцип юридичної деонтології, як своєчасність. Не підготовлене (не обгрунтоване) рішення або невелике запізнення істотно впливають на кінцевий ре­зультат або на ефективність роботи. Своєчасність забезпе­чується розвиненою інтуїцією, внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком.

Юридична деонтологія характеризується також прин­ципом практичності. Саме на практиці, а не під час тео­ретичних занять, юрист формує норми своєї поведінки. Теорія норм поведінки юриста може передбачати його дії, але не конкретизувати їх. Однак на практиці дії юриста, як правило, значною мірою деталізуються і ніколи не повто­рюються.

Важливим для юридичної деонтології є принцип конк­ретності. Йдеться про конкретне рішення юриста, конкре­тний внутрішній імператив службового обов'язку. Загальні рішення не характеризують особу юриста як професіонала, хоча вони можуть мати конфіденційний, тимчасовий харак­тер. У підсумку юрист повинен прийняти рішення щодо себе чи своїх дій.

Звичайно, кожен принцип діє не окремо, а у взаємо­зв'язку, підсилюючи один одного. У деяких правових яви­щах «спрацьовують» практично всі принципи юридичної деонтології. У цьому полягає єдність принципів як необ­хідна умова дії деонтологічних норм.

У процесі розвитку українського суспільства та юридич­ної науки з'являться нові принципи, зокрема ті, які віддзер­калюватимуть національні риси, ідеї української держав­ності. Виділятимуться такі принципи, як універсальність, демократичність, правова націологія.

Важливу роль відіграють джерела формування внутріш­нього імперативу службового обов'язку юриста або так звані джерела деонтологічних норм. Такі норми виплива­ють з існуючої теорії професійної етики, професійно-етич­них кодексів, що є результатом використання природних, моральних та правових норм.

Формуванню деонтологічних норм сприяють принципи та функції морально-психологічної служби, яка нині набу­ває поширення в юридичних установах.

Оскільки деонтологічні норми юрист одноосібне вироб­ляє для себе на основі індивідуальної моралі, то для них потрібна певна мотивація. Наприклад, урочисте складання обітниці, яке має давню добру традицію. Так, фахівці права та представники деяких інших професій, зокрема лікарі, наймаючись на роботу, складають відповідну обітницю -офіційну, урочисту внутрішню обіцянку щодо належного виконання службового обов'язку, яка закладена в думках і

виражена словами.

Юристам обітниця потрібна для вироблення свідомої відповідальності перед суспільством і державою у боротьбі за зміцнення правопорядку. Це своєрідна добровільна згода чесно служити народові, це також перевірка на вірність об­раній професії.

Обітниця надихає на формування внут­рішнього, особистого (індивідуального) правового і морального почуттів, які ви­являються у самодисципліні та самоконт­ролі.

Вона суттєво відрізняється від присяги та обіцянки, оскільки не є самонасильством над свободою волевиявлен­ня, на відміну від присяги та обіцянки, які треба розглядати як постійний вияв останньої.

Моральний самоконтроль - здатність самостійно регу­лювати і спрямовувати власну поведінку - залежить від вимогливості юриста до себе, самокритичності, рівня сві­домості. духовного розвитку та особистої моральної куль­тури. Тому обітницю складають не у перший день праці, а після певної адаптації, осмислення свого призначення.

Чинне законодавство не передбачає санкції за порушен­ня обітниці юристом. Це пояснюється тим, що обітниця є основним індивідуально-моральним законом, основною мо­ральною нормою для особи, яка її склала. Тобто обітниця є джерелом деонтологічних норм юриста. Адже усвідомивши свою внутрішню відповідальність перед суспільством, пра­воохоронець виробляє власні моральні норми на основі обі­тниці. Вони є його особистим здобутком, і він несе персо­нальну відповідальність за привселюдно дане зобов'язання. Це його авторитет серед людей та колег по службі.

Обітниця також сприяє формуванню соціальних норм юриста, які регулюють його поведінку, хоча правові норми мають наказовий характер. Особа, яка склала обітницю, фор­мує власну правосвідомість, власний стиль юридичної діяль­ності, які повинні систематично звірятися із суттю обітниці.

^Обов'язки, закріплені обітницею, не є формалізованими правовими нормами, що лише описують потрібний варіант поведінки, а є нормами аксіологічного типу. Вони фіксують суспільне корисну мету та моральні цінності, залишаючи юристові можливість вибору засобів для досягнення постав­лених перед ним завдань. Норми, які передбачають обов 'язки юриста в обітниці, поєднують якості юридичного веління з якостями морально-ідеологічного імперативу. Це такі правові норми, які визначають належну поведінку юриста у сфері його професійної діяльності з погляду не тільки права, а й моралі.

Зумовлений обітницею варіант належної й бажаної по­ведінки юриста здебільшого абстрактний. Тут немає того ступеня конкретизації правових вимог, який дав би змогу застосувати санкції.

Виконання юристом обов'язків, покладених на нього обіт­ницею, грунтується на моральних засадах, які склалися у нього й підтримуються силою громадської думки. Внесення тих узагальнених вимог належної і бажаної поведінки юрис­та у текст обітниці є показником того, що саме ці обов'язки мають для держави особливу значущість. Вони становлять основу законодавчого формування обов'язків юриста.

Сумлінне виконання юристом обов'язків, які випливають з обітниці, виявляється у діях, спрямованих на охорону право порядку. Передбачені обітницею обов'язки - невід'ємний структурний елемент юридичної деонтології.

Отже, факт прийняття обітниці юристом визначає май­бутній професійний шлях, формує свідому правову пове­дінку, стає передумовою правоохоронної діяльності. Така самостійність має постійно супроводжуватися духом права її моралі. Тобто у випадку зміни політичної влади не на ко­ристь народу дух права й дух української національної мо­ралі мають підтримувати у юриста здоровий глузд, допома­гати йому виконувати дану обітницю.

Порушення юристом обітниці - це зрада власної совісті, свого народу. Особа, яка це вчинила, має добровільно залишити службу, бути готовою нести не лише мо­ральну, а й юридичну відповідальність за свої вчинки.

Отже, праця за обітницею - це праця за велінням серця, згідно з принципами юридичної деонтології, за внутрішнім імперативом обов'язку.

Джерелом норм юридичної деонтології є правнича етика та професійна культура взагалі. Усвідомлення юристом на­слідків власних професійних дій формує певний досвід, який враховується у майбутньому. Деонтолопчні норми належно виникатимуть із зовнішніх дій тоді, коли юрист не піддається таким негативним інстинктам, як самозбережен­ня, кар'єризм, корисливість тощо. У противному разі -це будуть не істинні джерела деонтологічних норм, і це пови­нен усвідомлювати юрист.