4.1. Поняття «професійна культура юриста»

Поняття професійної культури тісно пов'язане з понят­тям культура праці. Однак вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому числі некваліфіковану, повсяк­денну, де не потрібні спеціальні знання, то тут доцільно вживати термін «культура праці». Але це поняття може означати і кваліфіковану працю, пов'язану зі спеціаліза­цією, професіоналізмом, виробничою діяльністю. Це озна­чає, що культура праці вміщує і професійну культуру, тобто перше поняття ширше, ніж друге.

Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує насамперед праця, діяльність, виконання службових обов'язків. Тільки працею, її якістю людина пе­ретворює світ і матеріалізує свої сили та здібності. Крім цього, культура особи - це філософська категорія, що ві­дображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого виду професійної діяльності.

Стосовно юридичної праці зазначимо, що вона грунтує­ться на теоретичних юридичних знаннях, практичних на­вичках, духовно-моральних засадах, котрі становлять осно­ву професійної діяльності.

Професійну діяльність юриста характеризують такі ка­тегорії: професійна орієнтація, професійне самоутверджен­ня, професійна майстерність, талант, соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін.

Так, професійне самоутвердження юриста невіддільне від культурного й морального стану суспільства.

Професійна майстерність юриста визначається перед­усім високим рівнем теоретичної підготовленості, продук­тивною діяльністю, талантом, високими моральними якос­тями, розвиненими соціальними почуттями. Провідну роль відіграють талант та соціальні почуття. Під талантом розуміють високий рівень здібностей юриста, нахил до юридичної діяльності, вміння відчувати нове, що виявля­ється у результатах службової діяльності. Талант, як відомо, вроджена якість. Зрозуміло, талановитим юристом може бути не кожен. Проте творчі інтелектуальні здібності по­винні розвивати всі.

Соціальні почуття юриста знаходять вияв у професійних емоційних переживаннях, що мають чітко виражений пра­вовий і моральний характер. Це стійкість, врівноваженість, стриманість у виявленні емоцій.

Одним із критеріїв професіоналізму юриста є вироблення власного почерку юридич­ної діяльності, постійна потреба продук­тивно працювати, виховання необхідних навичок та звичок.

Виходячи з цього, під професіоналізмом юриста розумі­ємо ступінь знання права, юридичної практики, навички застосування правових норм, мистецтво спілкування, що Знаходять вияв у повсякденній діяльності.

Продуктивність праці у професійній діяльності юриста виявляється у прагненні встановити істину і прийняти пра­вильне рішення, застосовуючи нові, прогресивні засоби, уникаючи приниження честі та гідності людини. Звичайно,-продуктивна діяльність, яку можна назвати ще творчою дія­льністю, пов'язана з виробленням нової мети і відповідних їй прийомів. Така діяльність має Грунтуватися на глибоких та міцних теоретичних спеціальних правових знаннях, на практичних навичках, які становлять основу професійної юридичної діяльності [75, с. 7].

Предметом професійної моралі правника є загальнолюдсь­ка мораль, на якій позначається характер юридичної діяль­ності. Професійна мораль юриста видозмінюється у зв'язку з наповненням соціальної культури новим змістом, утверджен­ням загальнолюдських цінностей, прийняттям нового законо­давства. Формування професійної моралі здійснюється відпо­відно до рівнів різних видів культури, якими володіє юрист.

Професійна культура юриста формується поетапно. На­самперед на етапі усвідомлення юристом свого призначен­ня, коли відбувається певна адаптація, ознайомлення зі службовими й функціональними обов'язками та специфі­кою роботи юридичної установи. Це фактично перші служ­бові дії під контролем наставника.

Етап формування юриста як професіонала характеризується повною самостійністю у службовій діяльності, набуттям окремих навичок, виробленням власного стилю і культури праці та ін.

Етап досягнення вершин майстерності, становлення юрис­та як професіонала настає після багатьох років (для кожного індивідуально) праці або взагалі не настає.

Зазначені етапи формування професійної культури впли­вають на професійну мораль юриста, основу якої становлять регулювання службових взаємин, допомога у здійсненні правильного вибору при виконанні службових обов'язків, оптимальній реалізації прийнятого рішення у практичній діяльності.

Професійна мораль певним чином регулюється. Особли­вості цього регулювання диктують правила дій - певну по­ведінку, виконання функціональних обов'язків, реалізацію права. Тому професійна мораль не є чимось незмінним. Во­на динамічна, варіантна, враховує соціальні умови, напря­ми розвитку суспільства чи певної професії.

Отже, професійна мораль — це система моральних та морально-правових норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності.

У філософсько-юридичній науці існує проблема щодо визначення професійної культури юриста. Адже професій­ну культуру часто змішують з культурою професійних дій, юридичною деонтологією чи правничою (професійною) етикою.

Розв'язання цієї проблеми можна вбачати в розмежу­ванні поняття «професійна культура юриста» як науки і як професійної властивості юриста.

Професійна культура юриста як комплексна юридична наука є практично-ужитковою.

Як наука вона включає в себе, по-перше, систему знань про певні види культур, які властиві і необхідні особі юриста у здійсненні ним професійної діяльності (зокрема, вчення про правову, політичну, педагогічну, естетичну культуру тощо); по-друге: юридичну деонтологію як сис­тему знань про формування почуття службового, юридич­ного обов'язку; по-третє, правничу етику як вчення про професійну поведінку юриста з точки зору морально-етич­них вимог.

З іншого боку, професійну культуру юриста слід розгля­дати як його професійну властивість, яка характеризується:

• його знаннями правових та інших соціальних норм (моральних, естетичних, корпоративних тощо); .

• повагою правника до права (як позитивного, так і при­родного), моральних норм, почуттям службового обов'язку;

" вмінням і навичками правоохоронця реалізовувати пра­вові, психологічні та інші норми та знання;

• його готовністю настановчо виконувати свій службо­вий обов'язок, діяти правомірно у будь-якій ситуації;

• власною правомірною поведінкою юриста при здійс­ненні його професійної діяльності.

Методологічними основами формування професійної культури юриста — як його властивості — виступають: філософія пра­ва, культурологія права, юридична деон­тологія та правнича етика.

Слід зазначити, що професійна культура як властивість юриста визначається його певним правовим статусом. На­явність юридичних спеціалізацій породжує специфіку про­фесійних властивостей.

Правовий статус юриста визначається Конституцією України, кодексами України, законами України («Про статус суддів», «Про адвокатуру», «Про міліцію», «Про прокура­туру», «Про нотаріат» та ін.), а також відомчими норматив­ними документами.

Суть правового статусу юриста становлять його права та обов'язки, визначені переліченими вище документами. Во­ни розкривають значення особи юриста в суспільстві, да­ють змогу зміцнити правові позиції, забезпечити відстою­вання інтересів народу. Правовий статус - динамічний. Він постійно модифікується, вдосконалюється залежно від роз­витку суспільства. Для професійної культури правовий ста­тус є основою, він впливає на професійну дисципліну, по­ведінку юриста, правове почуття, службові відносини, ор­ганізацію праці та ін.

Зовнішній вияв професійна культура юриста знаходить в його професійній правомірній діяльності, яка характеризує­ться насамперед: професійною орієнтацією, професіоналіз­мом, продуктивністю (ефективністю) його діяльності та ін.

Професійна культура юриста формується поетапно. Як­що її основи закладаються під час навчання, отримання юридичної освіти, то інші складові професійної культури набуваються в процесі діяльності, коли відбувається по­дальше усвідомлення свого призначення, поглиблення пі­знання специфіки юридичної діяльності.

Оскільки професійна культура юриста об'єднує всі види культури особи правника (є комплексом різних видів куль­тур), то всі принципи і функції цих видів визначають про­фесійну культуру. Але при цьому існують певні особли­вості, оскільки стрижнем є саме правова культура. Так, власні принципи професійної культури юриста мають за­гальний та спеціальний характер. До загальних принципів треба віднести: захист прав юриста; рівність всіх юристів перед Законом, підпорядкування всіх відомчих актів Зако­нові; єдність прав та обов 'язків юриста; презумпція неви­нуватості юриста.

Принцип захисту прав юриста передбачений згаданими вище законами. Однак для його реалізації необхідні як міні­мум дві умови: високі моральні якості юриста та довіра гро­мадян до його службових дій. Нині реалізація наданих юрис­там прав часто викликає сумнів з боку держави та й громадян щодо їх правомірності (і це інколи виправдано). Дія цього принципу пов'язана як з добором кадрів, так і з соціально-побутовими умовами, фінансовим забезпеченням, виконан­ням державою своїх зобов'язань перед юристами.

Рівність усіх юристів перед законом забезпечується стат­тею 24 Конституції України. Незалежно від посади юрист зобов'язаний дотримуватися правових норм і нести відпо­відальність за їх порушення.

Такий принцип професійної культури, як підпорядкова­ність усіх відомчих актів Законові, полягає у недопущенні будь-якої регламентації службової діяльності. «Деталіза­ція» відомчих актів негативно позначається на професійній культурі.

Принцип єдності прав та обов'язків гарантує дієвість правових норм, забезпечує виконавську дисципліну юрис­тів. Акцент лише на права чи обов'язки погано впливає на юридичну діяльність. Звичайно, за наявності прав обов'яз­кове, а за наявності обов'язків - неухильне їх виконан­ня. Отже, використання та виконання є основними засада­ми необхідної і достатньої умови професійної культури юриста.

У праві кожного демократичного суспільства принцип презумпції невинуватості особи посідає чільне місце.

На юристів як на окрему частину суспільства також по­ширюється цей загальноправовий принцип. Йдеться про недопущення поспішності у звільненні юристів з роботи у випадку порушення проти них кримінальної справи. Адже винуватість визначається тільки судом.

До спеціальних принципів професійної культури юриста належать: дозволяється те, що дозволяє закон; уміння ко­ристуватися владними повноваженнями; самосвідомість юриста; оптимальність й ефективність юридичної діяль­ності: диференційований підхід у правоохоронній роботі.

Принцип «дозволяється те, що дозволяє закон» може використовуватися лише службовими особами, в тому чис­лі юристами. Тут немає місця альтернативі, плюралізму. Принцип розрахований на можливі прогалини в законі, по­яву нових прецедентів та ін. Він має на меті забезпечити правомірну поведінку юриста, застерегти його від пору­шення законності. Професійна мораль у цьому випадку до­помагає юристові правильно реалізувати цей принцип. Од­нак юрист повинен бути впевнений, що при виконанні слу­жбових обов'язків його дії навіть після негативної реакції населення будуть оцінені адекватно, не ставитимуться під сумнів, не підлягатимуть ревізії з боку інших чинів та ін­станцій і йому не загрожуватиме покарання.

Такий загальноправовий принцип, як «все, що не забо­роняється законом, дозволяється» не притаманний профе­сійній культурі юриста.

Уміння користуватися владними повноваженнями влас­тиве юристам, оскільки вони наділені значною владою. Реа­лізація цього принципу на практиці грунтується на високих моральних якостях представника державної влади. Багато-профільність юридичної діяльності вимагає оптимального вибору професійно-правових відносин з громадянами, які зумовлені нормами поведінки юристів, їхнім службовим етикетом, простими нормами моралі і відрізняють їх від дія­льності членів інших професійних груп. Суть даного прин­ципу професійної культури полягає у зіставленні законних прав юриста з його інтелектом, здібностями, внутрішньою культурою, фізіологічними можливостями особистості тощо. При такому порівнянні простежуються специфічні негативні якості: так зване захмеління від влади, зверхність, грубість.

Вони можуть виявлятися у застосуванні (правомірному чи ні) юридичних норм, при обмеженні прав та свобод, дієздат­ності громадян з метою демонстрування юристом свого пра­вового становища у суспільстві. Здебільшого це викликає зворотну реакцію у населення - неповагу до представників влади, підсвідому готовність підкоритися тощо.

Розглядаючи наступний принцип - самосвідомість юри­ста, зазначимо, що не існує видів самосвідомості, а є лише відповідні почуття. Для юриста, його професійної культури надзвичайно важливі національні, моральні та правові по­чуття. Їх треба розглядати в цілому, оскільки власне вони формують самосвідомість, яка є якісною характеристикою свідомості, вона виступає і критерієм професійної культури.

Суть принципу оптимальності й ефективності юридич­ної діяльності полягає в тому, щоб забезпечити успішне виконання зовнішнього і внутрішнього імперативів служ­бового обов'язку, виконати професійні дії якісно і з наймен­шою втратою засобів та сил. Основною вимогою реалізації цього принципу є глибоко продуманий вибір того комплексу шляхів, форм, методів та засобів юридичної роботи, який найбільше відповідає ситуації, що склалася.

Диференційований підхід у юридичній діяльності врахо­вує як загальну мету, так і конкретні обставини кожного правопорушення. Цей принцип професійної культури поля­гає у роботі з кожним окремим суб'єктом правопорушення, в індивідуальних правовідносинах з ним. Організовуючи не­обхідні юридичні заходи, кожен юрист, який володіє висо­ким рівнем професійної культури, проводить їх з урахуван­ням особливостей різних категорій людей, їхнього морально-психологічного стану, специфіки, характеру, способу життя. Так виробляється власний стиль юридичної діяльності.

Для професійної культури юриста характерний принцип гласності. Він передбачає такі напрями:

• участь широкого кола громадськості, органів влади у виробленні заходів по зміцненню правопорядку;

• реалізацію митної діяльності з участю громадян;

• інформування органів влади й управління, трудових колективів, громадських організацій, населення і засобів масової інформації про свою діяльність, як цього вимага­ють відповідні закони України.

Гласність у діяльності юристів визначає рівень їхньої професійної культури, застерігає від проявів професійної деформації. При цьому юристові важливо вміти зберігати державну і службову таємницю, а також конфіденцій­ність службових відомостей.

Гуманізаг/ія юридичної роботи як принцип професійної культури полягає у переконанні громадян, які схильні до вчинення правопорушень, у невичерпних можливостях лю­дини та її здатності свідомо підкорятися законові, у необ­хідності дотримуватися загальноприйнятих правил пове­дінки, сформованих на основі загальнолюдських цінностей. Тут головне - переконання розумом, а не силою.

Для професійної культури юриста надзвичайно важливий принцип режиму законності, успадкований від соціалістич­ного права. Законність в юридичній діяльності визначається рівнем професійної культури кожного юриста, що характе­ризується ступенем використання і застосування норм зако­ну, інших правових актів. Існує залежність між професійною культурою і службовою дисципліною, які слугують засобом зміцнення законності в діяльності юристів. Зневага до про­фесійної культури призводить до морального зубожіння, що своєю чергою сприяє зниженню рівня правового почуття.

Специфічна суть юридичної професійної культури кон­кретизується у таких ознаках (функціях):

" формування почуття моральної та юридичної відпові­дальності;

" дотримання сформованого позитивного стереотипу по­ведінки;

• вироблення моральної обґрунтованості службових вза­ємовідносин;

" готовність бездоганно виконувати службовий обов'язок;

" вироблення культури професійних дій;

• погодження суспільних (надаючи їм перевагу) і особи­стих інтересів юриста;

• недопущення професійної деформації;

• застереження від виявів бюрократизму тощо. Функції моральної та юридичної відповідальності бага­тогранні.

Передусім, моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов'язок юриста, визнаний у випадку його неправомірної поведінки як такий, що позбавлений певних цінностей, які належали іншій особі.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення юристом загальних і професійних моральних норм або у ви­падку його бездіяльності. Вона не має усталених меж, але є домінуючою у професійній культурі юриста. Закріплена за­конодавством юридична відповідальність юриста, який припу­стився професійної помилки, тягне за собою примусове по­збавлення його певних цінностей. У цьому випадку профе­сійна культура спричинена стати тим запобіжним заходом, який би не допустив покарання юриста за скоєний вчинок. Це дає змогу замість юридичне забороненої поведінки юрис­та сформувати його юридичне дозволену, правомірну по­ведінку.

Сформований позитивний стереотип поведінки юриста має соціальну цінність. Він полягає у свідомому дотриман­ні юристом моральних та правових вимог, що в підсумку формує у нього певний зразок поведінки, професійну звич­ку. Високий рівень засвоєння юристом загальнолюдських цінностей спонукає його до правомірних дій під час вико­нання службових обов'язків.

Культура службових правовідносин у сфері юридичної діяльності немислима без моральної обґрунтованості. Ос­нову службових відносин становлять не лише право, а й мораль, традиції, звичаї, що склалися в юридичних орга­нах. Дієвість цих категорій забезпечується відображенням їхніх вимог у різноманітних статутах, інструкціях, відом­чих нормативних актах, які регулюють службові відносини. Морально продумані статутні вимоги слугують основою формування юридичної культури.

Уміння бездоганно виконувати свій службовий обов'язок дається юристові не відразу, воно виховується, формується шляхом розвитку професійної культури. Адже бездоганність у виконанні ґрунтується на свідомому засвоєнні правових норм, умінні застосовувати їх у конкретних ситуаціях, що можливо за умови високої культури професійних дій. Зви­чайно, кожен юрист намагається гідно виконати свій служ­бовий обов'язок, але робить це по-різному, на власний роз­суд. Якщо, наприклад, виконання обов'язку підпорядковане страхові перед покаранням, то, як правило, принижується роль культури дій. Тому критерієм професійної культури є виховання свідомого почуття відповідальності за дору­чену справу, бажання працювати сумлінно, без права на помилку.

Важливою ознакою професійної культури є вироблення такого стереотипу мислення, за якого суспільні інтереси ставляться вище, ніж особисті. Маємо на увазі внутрішні мотиви такого мислення, яке стає закономірністю або пра­вилом. Формування цих мотивів, на інше переконання, роз­починається ще до обрання юридичної професії. На пере­шкоді такому мисленню стають егоїзм, корисливість та ін­ші негативні моральні якості, які спонукають юриста у майбутньому дбати насамперед про власні інтереси. Зви­чайно, для запобігання таких тенденцій необхідні певні со­ціальні умови життя та праці юристів. Роль професійної культури при цьому полягає у виробленні відповідної по­зиції юриста, в умілому поєднанні особистих і суспільних інтересів у профілактиці зловживань службовим станови­щем чи порушенні закону, норм моралі тощо.

Чи не найважливішою рисою професійної культури є недопущення професійної деформації юриста, оскільки са­ме вона завдає великої шкоди юридичній діяльності, по су­ті, паралізує, виводить з ладу працівників правоохоронних та судових органів. Професійна деформація працівників правоохоронних та судових органів спричиняється їхнім тривалим контактуванням з правопорушниками і необхід­ністю реагувати на домагання настирливих громадян, а ін­коли і надмірним захопленням власними владними повно­важеннями.

Щодо першого чинника, то він характеризуються звину­вачувальним підходом до кожної людини з боку юриста, черствістю, байдужістю, жорстокістю, навіть брутальністю. Юристи з низькою загальною культурою виявляють недо-зволений тон, нетактовні розмови з правопорушниками, не­довіру, підозру щодо громадянина, піддають сумніву кожне висловлювання тощо. Дії професіонала, який прагне отрима­ти відповідну інформацію, повинні мати інший характер, визначалися обставинами, ситуацією. Професійна культура покликана нейтралізувати випадки деформації, сприяти ви­робленню шляхів подолання негативних явищ.

На жаль, і сьогодні в діяльності юридичних органів на­явні значні елементи бюрократизму. Що стосується про­фесійної культури (у сфері ведення документації), то треба розрізняти допустимі і необмежені вияви бюрократизму.

Так, культура професійних дій деколи вимагає певної формальності, елементів бюрократизму, що регламентуєть­ся Законом і тільки ним. Наприклад, обов'язковими є про­токоли; пояснення осіб, причетних до вчинення злочинів, висновки експертів, довідки, ухвали тощо. Однак відомчі нормативні документи (різноманітні вказівки інстанцій, телеграми, службові перевірки тощо) іноді занадто деталізо­вані, насичені уточненнями, доповненнями, містять зайву регламентацію юридичної діяльності. До цього призводить низький рівень нормотворчої та управлінської культури. Це значною мірою ускладнює роботу юриста. Шлях до випра­влення становища полягає у підвищенні рівня професійної культури.

Отже, професійна культура юриста покликана визнача­ти межі поширення моральних норм на службову діяль­ність; утверджувати загальнолюдські цінності, українські національні традиції та звичаї, теоретично обґрунтувати їхню необхідність, сутність та специфіку вияву на прак­тиці, відображати норми службової поведінки працівників, піддавати її критично-ціннісному аналізові, сприяти доці­льному вибору тих чи інших правил взаємовідносин та принципів професійної моралі.

Професійна культура юриста як різновид культури осо­би вбирає в себе внутрішні і зовнішні професійні аспек­ти практично усіх видів культур. Професійна майстерність юриста визначає його вміння застосовувати у процесі реа­лізації правових норм результати існуючих видів культур (субкультур), здійснювати правове виховання громадян.

Крім цього, юрист як професіонал пови­нен максимально використовувати у своїй діяльності духовні та моральні надбання людства.

Характерною особливістю професійної культури є ієрар­хія. Адже для кожної професії створюється власна ієрархія не культур (це неможливо), а видів культур (субкультур), де на першому місці перебуває духовна, в тому числі й відносна духовна субкультура. Така необхідність зумовлюється конк­ретною спеціалізацією, зокрема юриста професійною діяльні­стю, а також конкретними завданнями, що їх розв'язує юрист у конкретній життєвій ситуації. Тому на високий ступінь мо­же бути поставлена навіть технічна, космічна, екологічна чи інші субкультури залежно від місця праці юриста та його функціональних обов'язків.

Розглянувши відому триєдину, антропологічну природу людини, як вплив різноманітних субкультур, тіло (дії), ду­ша (почуття), дух (уявлення, ідеї), краще буде провести дослідження математичним методом, застосувавши таку формулу-схему:

Ю=Т+Д,+Д2<=Д

де Ю - особа юриста, Т - тіло, Ді - душа, Д^ - дух, Л - любов.

Величини Т, Др Д^, Л -векторні, спрямовані на регу­лювання дій юрист, тобто на його тіло (стрілки вказують напрям впливу). Думається, що любов є основою форму­вання уявлень про право, де пріоритетним виступає природ­не право. Але якщо замість любові буде чинник протилеж­ного змісту, то матимемо сформованого юриста з іншою власною поведінкою, іншими професійними діями, які від­повідатимуть його душі. Це означає, що юрист повинен уміти відкрити лабораторію віри і любові. А у професійній культурі потрібно відвести достойне місце для впливу на дух юриста. Адже робити це можна словами, думками, осо­бистим прикладом, мистецтвом, збуджуючи професійну свідомість і формуючи відповідне почуття.

Отже, професійна культура, хоча й об'єднує інші види культури (субкультури) особи юриста, проте вона сама є субкультурою стосовно професійної культури взагалі. Тобто професійна культура юриста - це лише один вид культури всіх можливих професій.