3.4. Емоційна кульгу ра юриста

Відомо, що емоції є однією із форм самореалізації особи­стості. Реагуючи на життєві проблеми серцем і душею, сприймаючи їх внутрішнім чуттям, ми інтуїтивно схоплює-

Імо сутність проблеми, глибоко і повно аналізуємо її. Емоції відображають внутрішні переживання, хвилювання людини. Емоційність - це реакція організму на певні дії, факти соці-^ ального чи особистого життя.

У науці існують три види вияву емоцій: переживання, відчуття, зовнішній вираз емоцій. Усі ці емоції можна спо-1 стерігати одночасно, коли зовнішньо виявляються підвищений голос, нестримні рухи, зміна виразу обличчя та ін.

Зрозуміло, що одні і ті ж емоції неоднаково впливають на різних людей або виявляються з різною силою.

Встановлено, що емоції людини викликають зміни у су­динній і дихальній системах, впливають на сприйняття, дум­ки, дії, активізують або «паралізують» автономну нервову систему. Людина, яка радіє, сприймає світ як веселку, а за­смучена болісно реагує на зауваження, вважає їх критични­ми тощо; перелякана людина бачить лише те, що її лякає (недарма кажуть, що страх має великі очі). Емоції впливають на пам'ять, мислення, уяву, захоплення, на загальний розви­ток людини. Крім цього, на емоційному стані позначається минулий досвід, уся життєдіяльність людини, оцінка нею

ситуації, що склалася.

Виділяють емоції прості й складні, активні (стенічні) й пасивні (астенічні), позитивні й негативні та ін. Емоції зале­жать від багатьох факторів, серед яких індивідуальні особ­ливості людини; фактор часу, залежно від якого емоційна реакція може набувати характеру афекту, що розвивається або викликає відповідний настрій; якісні особливості, потре­би тощо. Людині властиві такі види емоцій як: морально-політичні, інтелектуальні, естетичні, правові та ін. Вони пов'язані з почуттям патріотизму, національної гордості, ко­лективізму, обов'язку. Людина переживає почуття допитли­вості, здивування, прекрасного, підвищеного, героїчного, трагічного, нового, сумніви тощо.

Що стосується правничої сфери, то актуальності набува­ють проблеми емоційного ставлення юриста до владно-розпорядчих наказів і взагалі до права та держави.

Юристові як особистості властиві різноманітні емоції: за­доволення - незадоволення, напруга - розслаблення, збу­дження - заспокоєння, радість - сум та ін. Така полярність емоцій, часом їх різка зміна, виникає навіть незалежно від волі юриста, на основі почуттів, оскільки емоційну реакцію суттєво зумовлюють багатовимірність і суперечливість ре­альної дійсності.

Емоції і почуття виконують різні функції. Одні є загаль­ною реакцією організму на життєво важливі події, інші -відображенням ставлення людини до дійсності. Емоції пов'язані з почуттями. Проте почуття - вища форма емоцій­ного сприйняття та відображення дійсності (почуття власної гідності, симпатії, обов'язку тощо). Іншими словами, якщо до нижчих (простих) видів емоцій можна віднести страх, гнів, радість, то до вищих - моральні, інтелектуальні, есте­тичні почуття. Добрі почуття викликають позитивні, а по­гані - відповідно негативні емоції, що свідчить про їхню вза­ємозалежність, виявляє подальший емоційний тон відчуттів.

Для юриста важливим є правове почуття як результат комплексного емоційного сприйняття права. Правове почут­тя ніби узагальнює почуття законності, власного обов'язку, справедливості, милосердя, відповідальності, сумнів і впев­неність у процесі пошуку істини.

До юристів громадяни звертаються, як правило, в екстре­мальних ситуаціях, що виникають у результаті загострення пристрастей та почуттів. Проте юрист зобов'язаний стриму­вати вияв власних негативних емоцій, контролювати свої почуття, скеровувати їх у потрібне русло. Тому наголосимо, емоційна культура створює своєрідний внутрішній механізм, який контролює і спрямовує почуття юриста на розуміння суті тієї чи іншої правової проблеми.

Юридична зацікавленість як принцип емоційної культури є результатом психологічної напруженості у професійній діяльності юриста. Адже будь-який інтерес - це певною мі­рою підвищення психічної енергії, внаслідок чого можлива втрата пильності та об'єктивності. Тому юридична зацікав­леність передбачає передусім наявність таких властивостей, як емоційна рівновага, зваженість, а також широкомасштаб­ну діяльність службової особи. Виключається емоційне за­хоплення одним лише прагненням, враховується потреба та можливість задовольнити його саме правовим способом. За­цікавленість слугує своєрідним індикатором. Вона позначає­ться на творчості юриста, впливає на несловесні емоційні вияви: жести, міміку, рухи, голос тощо. Їх треба уміло вико­ристовувати у практичній діяльності, наприклад, при ство­ренні кримінологічного портрета злочинця та його читанні. При цьому юридична зацікавленість «працює» у максималь­ному режимі.

Емоційна культура відображає форму і зміст професійної дійсності (юридичної практики). Йдеться про особисте пе­реживання юристом почуттів й емоцій людини, котра скоїла правопорушення, особливо її почуттів після винесення виро­ку у суді.

Професійні можливості юриста значно зростають за умо­ви високої емоційної культури. І навпаки, нерозвинені емоції можуть спричинитися до порушення службової дисципліни, втрати працездатності, розладу психіки і здоров'я.

Рівень емоційної культури залежить від психічних особ­ливостей юриста, його вихованості та інших чинників. Упро­довж усієї професійної діяльності формується й удосконалюється емоційний досвід, підвищується емоційна культура. Остання ніби збалансовує надто слабкі й дуже сильні емо­ційні збудження, орієнтує на те, щоб встановити емоційні обмеження, ліквідувати причини неконтрольованого емо­ційного стану.

Емоційна культура юриста — це здатність юриста на основі правових почуттів здійс­нювати вольовий вплив на емоцігенно-правову ситуацію при виконанні службо­вого обов'язку.

Провідним компонентом емоційної культури є здатність регулювати емоцігенно-правову ситуацію, яка відображає динаміку службової діяльності юриста, спрямованої на по­шук правової істини. Очевидно, що емоційна культура у ко­жній такій ситуації проходить певні стадії, які можна виді­лити як три стадії функціонування емоцігенно-правової си­туації.

Перша стадія виявляється при одержанні юристом ін­формації щодо правового факта. Це, зокрема, може бути ін­формація про вчинений злочин чи виїзд на місце події, втра­ту свідків, повернення справи на додаткове розслідування, різні процесуальні порушення тощо. Така емоцігенно-пра-вова ситуація вимагає від юриста врівноваженості, витрим­ки. Емоційна культура застерігає його від запальності, емо­ційного зриву. Тут вплив емоційної культури сприяє врегу­люванню (погашенню) негативних емоцій, які зумовлені конкретним правовим явищем.

На другій стадії емоційна культура юриста спрямовується на аналіз правового факта, його вивчення та дослідження, дає поштовх до творчості й активного пошуку правильного

правового рішення.

У третій (заключній) стадії виявляється регулятивна фун­кція емоційної культури. Будь-яка юридична справа, як ві­домо, завершується прийняттям рішення, яке потребує пев­них інтелектуальних зусиль та емоцій. Емоційна культура у цьому випадку застерігає юриста від емоційного прийняття рішення. Тут головним є стан виваженості, що й забезпечує встановлення справедливості.

Вольовий вплив як елемент емоційної культури юриста сприяє виробленню правомірної поведінки при вирішенні юридичних справ.

Отже, дії юриста мають бути позбавлені надмірного впливу як негативних, так і позитивних емоцій, оскільки пер­ші призводять до недооцінки, а другі - до переоцінки ситуації. Тому саме тут потрібні вольові зусилля, які попри все стри­мують негативне чи позитивне враження від правового явища.

З набуттям юристом практичного досвіду воля превалює над почуттями, в результаті чого підвищується рівень само­контролю. Це свідчить про особисті здобутки юриста у пі­знанні правової дійсності, які формують культуру професій­них почуттів. Така взаємодія емоцій і почуттів є відображен­ням закономірного процесу пізнання світу. Загалом культура почуттів є гарантом культури виявлення емоцій. Певною мірою тут спостерігається вплив культури на функціонуван­ня системи «воля — почуття — емоції».

Здатність використовувати емоційні прийоми у службо­вій діяльності є ознакою професійної майстерності юриста. Дійсно, емоційні прийоми у юридичній діяльності бажані й необхідні, оскільки вони дають змогу створити певний наст­рій в учасників юридичної справи. Тут важливо розрізняти два моменти.

По-перше, якщо йдеться про природні позитивні емоції, то вольові зусилля повинні спрямовуватися в бік гальмуван­ня. Занадто велика позитивна емоційність юриста може бути сприйнята співрозмовником як несерйозне ставлення до службового обов'язку. Але часто юристові доводиться вда­ватися до штучного виявлення власних позитивних емоцій, щоб, наприклад, викликати співрозмовника на відверту бесіду.

По-друге, трапляється, що у юриста виникають негативні емоції. Тоді емоцігенно-правова ситуація вимагає насичення їх позитивним змістом. Знову ж таки юрист може «піддати­ся» впливу негативних емоцій, щоб викликати відповідну реакцію у співрозмовника чи «увійти» в його емоційний стан. Такий тактичний прийом жодною мірою не спрямова­ний на те, щоб використати співрозмовника з власною ме­тою, принизити його гідність. Вміле оперування емоційними прийомами потрібне правникові для ефективної службової діяльності.

Емоційна культура юриста виявляється у певних принципах: пошук правової істи­ни, емоційно-правова оптимальність та ефективність, емоційно-правова рівнова­га, юридична заінтересованість.

Пошук правової істини - це не тільки те, до чого прагне кожна людина, а й суть усієї юридичної діяльності. Йдеться про емоційний момент оцінки фактів правової дійсності за їх психологічною ознакою. Відомо, що у процесі встановлення істини виникають численні негаразди. Одна з проблем поля­гає у наявності в учасників правової ситуації альтернативних думок. Консенсус тут не завжди виправданий. Річ у тім, що кожне правопорушення, посягання на людську гідність має й психологічні причини. Узагальнюючи їх, юрист виробляє у собі таке правове почуття, яке забезпечує аргументоване встановлення істини.

Емоційна культура допомагає правникові виділити пра­вове завдання, сформувати емоційно-правове судження, спря­мувати теоретичні зусилля на подолання негативної емоцій­ності. Адже пошук правової істини - це реальна ймовірність її віднаходження за умови вмілого регулювання емоціями, глибокого проникнення у психологію, розуміння існуючих суперечностей у суспільстві.

Щоб точніше з'ясувати природу емоційної культури юрис­та, побачити її відмінність від інших психологічних явищ, потрібно визначити емоційно-правові межі впливу, переду­сім внутрішні. Напевно, обмеженість емоційної культури має одноособовий і внутрішньосистемний характер. Причо­му як і в інших явищах, тут існують верхня і нижня межі, порушення яких недопустиме у юридичній діяльності.

Обидва випадки потребують такої емоційної культури, яка б не завдавала шкоди юристові особисто й учасникам процесу. Умовно виявлення емоцій (емоційне піднесення, емоційний спад) можна зіставити з математичною кривою (не обов'язково синусоїдою), верхня й нижня точки по всій осі якої не перевершують певної константи. Вибір такого сталого числа зумовлює кожна емоцігенно-правова ситуація. Наприклад, це може бути та «доза» емоцій, після якої юрист «виходить» з себе, не володіє собою. Зрозуміло, що межі емоційної культури він визначає одноосібне, залежно від правового почуття.

Мистецтво емоційної культури грунтується й на таких принципах, як емоційно-правова оптимальність та ефекти­вність юридичної діяльності. Уміння уявно поставити себе на місце іншої людини і розглянути ситуацію з її позиції, перейнятися її почуттями дає змогу зняти напругу, звести до мінімуму негативні емоції. Тим самим забезпечуються висо­ка моральність почуттів і вчинків, гуманізм, справедливість.

Оптимальності й ефективності емоційної діяльності юри­ста можна досягти, вдаючись до різноманітних правових прийомів. Наприклад, якщо у процесі розв'язання правового питання познайомити правопорушника з можливими макси­мальними наслідками, то його емоційна збудженість може ефективно вплинути на хід справи.

Наголосимо, що на кожен вияв емоції існує відповідна правова реакція. При цьому висока емоційна культура юрис­та дає змогу збалансувати різні несподівані дії у межах права і досягти таким чином емоційно-правової рівноваги. Цей принцип має емоційно-психологічний вимір, стабілізує емо­ційну діяльність, спрямовує її у відповідне русло.

Вплив емоційної культури на юридичну діяльність відбу­вається постійно. Його можна простежити на дії функцій, які властиві емоційній культурі юриста. Це врегулювання емо­ційно-правових процесів, піднесення рівня правового почут­тя, вироблення емоційної орієнтагпїу правовому полі, забез­печення емоційного діалогу учасників юридичної справи, не­допущення та розв 'язання емоційно-правових конфліктів, виховання правової емпатії.

Ці функції фіксують загальне значення емоцій у юридич­ному процесі та залежність, яка виникає між емоціями і пра­вовими почуттями. Так, функція врегулювання емоційно-правових процесів спрямована на піднесення енергійності, настрою юриста, що впливає на правомірну поведінку у пра­ктичній діяльності. Таке врегулювання виховує дисципліно­ваність, ввічливість, загальну духовну культуру, формує си­лу волі та характер. Як правило, функція врегулювання емо­ційно-правових процесів сприяє творчому використанню пережитого емоційного потрясіння та створенню позитивної реакції на будь-які правові процеси. Тобто завдяки емоційній культурі юрист готовий до будь-якої емоцігенно-правової ситуації і його правова поведінка буде виваженою.

Сама собою емоційна культура юриста без правового по­чуття не існує. Пристосування емоцій юриста до поляриза­ції професійних процесів забезпечує функція піднесення пра­вового почуття. Вона ніби виконує зворотну роль: через зовнішні дії впорядковує внутрішні. Такий процес можна назвати згасанням, омолодженням емоцій, після чого відбу­вається тверезе осмислення на основі реальних почуттів. Тобто емоційна культура контролює психолого-правові по­чуття, впорядковує їх. Крім цього, вона застерігає від вияву так званої емоційної деформації (йдеться про нещирість, на­граність почуттів), сприяє глибокому осмисленню правових явищ, пізнанню об'єктивних проблем службової діяльності.

Важливе значення для юридичної практики має функція вироблення емоційної орієнтаг^ї у правовому полі. Вона спрямована на формування творчого мислення, підвищення продуктивності праці, на лаконічне поєднання різних ком­понентів у розвитку особи. Ця функція дає змогу юристові правильно, раціонально спрямовувати свої зусилля, бути готовим до сприйняття негативного. Отже, мовиться про емоційний досвід юриста і розвиток власної волі.

Як відомо, юридична діяльність побудована на діалогах. Емоційний діалог учасників правового процесу покликана забезпечити емоційна культура. Функція забезпечення емо­ційного діалогу учасників юридичної справи не лише створює грунт для емоційного спілкування (воно вкрай необхідне), а й виробляє у юриста вміння переконувати інших, що часто йому і доводиться робити. Фактично правова істина, як пра­вило, пізнається в емоційному діалозі. Якщо він відбувається на високому професійному рівні, то підвищується цінність юридичної праці, авторитет фахівця права.

Особливу роль у юридичній діяльності відіграє функція недопущення та розв 'язання емоційно-правових конфліктів. Як відомо, конфлікт - це вияв об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, що виражаються у протиборстві їхніх носіїв (сторін). А предметом конфлікту є об'єктивно існуюча проб­лема, яка слугує причиною чвар. Кожна зі сторін заінтересо­вана у розв'язанні проблеми на свою користь. Зрозуміло, що конфлікт супроводжується бурхливими емоціями, незважаючи на законність дій будь-якої зі сторін. Тому функція недопу­щення та розв'язання емоційно-правових конфліктів слугує врегулюванню передусім юридичних конфліктів, застерігає від емоційних крайнощів, формуючи у юриста емоційну ви­тривалість, допомагаючи уникнути емоційної катастрофи -«вибухових» дій, стресу, неконтрольованості у поведінці. Ос­новна роль цієї функції емоційної культури юриста не стільки у знятті напруги чи у ліквідації самого конфлікту, скільки у зведенні до мінімуму небезпеки від його розвитку, тобто в умілому управлінні зіткненнями. Це може виконати юрист високої професійної майстерності та емоційної культури.

Своєрідною функцією емоційної культури є виховання правової емпатії - емоційного відгуку на переживання іншої людини. Зрозуміло, що низька емпатійність - це синонім бездушності, черствості, байдужості. Мати розвинене почут­тя емпатії - це ніби мати додатковий зір і слух. Проте надто висока емпатійність може стати причиною певних психоло­гічних ускладнень, посилити залежність юриста від психіч­ного стану і настрою оточуючих. Такий правник не є госпо­дарем власного емоційного стану, він потрапляє у залеж­ ність від пристрастей учасників юридичного процесу, занад­то інтенсивно переживаючи їхні радощі чи нещастя. Роль цієї функції емоційної культури полягає ще й у забезпеченні оптимальної емпатійності, яка сприяла б, а не перешкоджала виконанню професійних обов'язків.

Отже, емоційна культура має велике практичне значення для юриста. Соціально-емоційна сутність права спонукає його зважати на емоційну сферу правового життя. Тому за­вдання юриста полягає у тому, щоб виробити здатність зна­ходити адекватну почуттям форму вираження, уміння зіста­вляти силу емоцій з обставинами та причинами, що їх ви­кликали. Загалом мета емог/ійної культури — сприяти самовідволіканню юриста від усіх емоційних недуг, забезпе­чувати стан рівноваги почуттів, необхідний для успішної діяльності в галузі права.

Джерелом емоційної культури є внутрішній світ, культу­ра душі, почуттів, мислення, внутрішній імператив людини. Зрозуміло, що це стосується і юридичної діяльності, яка по­требує усталених внутрішніх переконань.