4.1. Інформаційна культура юриста

Інформація - ефективний засіб регулювання суспільних процесів. По суті, «інформація» - філософське поняття, яке"" істотно відрізняється від понять «відомість», «повідомлен­ня», «дані», «новини» тощо. Функціональність інформації передбачає її одержання, використання, поширення, збері­гання, що становить зміст інформатики як науки.

У Законі України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» вказується, що інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середо­вищі. Звідси випливають певні властивості інформації - ко­рисність, повнота, достовірність, новизна, цінність - які під­креслюють особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень. Для юриста особливе значення має така влас­тивість інформації, як достовірність. У юридичній практиці трапляються випадки, коли під виглядом подачі достовірних фактів через ті чи інші причини насаджується дезінформація. Тоді юрист повинен вдатися до реінформації, тобто віднови­ти природну достовірність фактів.

Функціонування інформації пов'язане з такими основни­ми поняттями: інформаційна діяльність, інформаційний запит, документ в інформаційних відносинах, інформаційна продук­ція, інформаційна послуга, інформаційні потоки, інформа­ційні бар'єри, інформаційний потенціал, інформаційний ре­жим, інформаційні системи, інформаційні процеси, інформа­ційний фонд.

Інформаційну діяльність треба розуміти як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави [16, ст. 12, п. І]. Під інформаційним запитом розуміється звернення, вимога про надання можливості ознайомитися з офіційними докумен­тами. Документи в офіційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, викорис­тання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. До інформаційної продукції належать матеріалізовані результа­ти інформаційної діяльності, призначені для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, під­приємств, установ, організацій. Інформаційна послуга -це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до спожи­вачів, щоб задовольнити їхні інформаційні потреби [16, ст. 12,27,32,40,41].

Зрозуміло, що інформація має різні види: статистична, масова, правова, інформація про особу [16, ст. 18].

Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, пра­вопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профіла­ктику [Іб.ст.22]. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел.

Уся правова інформація, як зазначається у Законі Украї­ни «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: норматив­них, правозастосовних і статистичних. Її джерелом є держа­вні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Офіційна та неофіційна правова інформація різняться ме­тою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є пов­нота, то для другої ця властивість не є обов'язковою.

Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим до­ступом.

Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом.

Для здійснення окремих форм державної діяльності від­критої інформації недостатньо. Для цього потрібна інформа­ція з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіден­ційну й таємну. Вважається, що конфіденційна інформаг^ія -це відомості, якими користуються й розпоряджаються фізи­чні чи юридичні особи, котрі поширюють їх на власний роз­суд відповідно до умов, здебільшого передбачених законом [16, ст. ЗО, п. 2]. До таємної інформації належать відомості, які містять передбачену законом таємницю. Її розголошення забороняється, оскільки це може завдати значної шкоди сус­пільству, державі, особі [16, ст. ЗО, п. 5].

Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаг^йною культурою, що впливає на його про­фесійну діяльність.

Інформаційна культура юриста — це ступінь володіння належним обсягом інфор­мації для забезпечення прав і свобод гро­мадян, вміння одержати й ефективно ре­алізувати її у юридичній діяльності.

Інформаційна культура юриста певною мірою пов'язана з іншими видами культур — правовою, національною, духов­ною, політичною, моральною, інтелектуальною, психологіч­ною, педагогічною, естетичною, логічною, технічною тощо.

Функціонування інформаційної культури юриста доціль­но розглядати за основними видами інформаційної діяльнос­ті: одержання, використання, поширення та зберігання. Від­повідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформаг^ї: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхід­ності, корисності.

Так, принцип права на інформацію полягає в тому, що кожен юрист має змогу отримати необхідну йому інформа­цію. Для цього існує достатньо доступних джерел інформа­ції. Однак це право забезпечується лише щодо відкритої ін­формації, а для інших видів - кількість споживачів (навіть серед юристів) обмежена. Крім цього, відсутність належного рівня комп'ютеризації значно обмежує можливість отримати інформацію.

Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою інформації, своєчасністю її одержання і тісно по­в'язані з повнотою її надання. Також цей принцип прямо за­лежить від інтелекту реципієнта. Тут мають значення уміння вибрати достовірну й точну інформацію, здатність абстрагу­ватися від власних емоцій, симпатій та антипатій, фактор часу, використання різноманітних джерел інформації, сум­лінність реципієнта та ін.

Принцип необхідності орієнтує на вибір серед інформа­ційних потоків саме такої інформації, яка потрібна для конк­ретної справи. Нагромадження великої кількості будь-якої інформації значною мірою впливає на психіку юриста, не дає змоги зосередитися на головному, призводить до розсія­ності. Тобто можна говорити про ступінь необхідності одер­жання інформації (адже деяка інформація може знадобитися на короткий час). Тут має значення пам'ять юриста, здат­ність зосередити основну увагу на необхідній інформації (другорядну інформацію потрібно розглядати як окремий випадок).

Наголосимо, що не вся необхідна інформація є корисною. У деяких випадках інформація, яку треба було б отримати, може зашкодити людині. Тобто корисність інформації лоя­льно розглядати у контексті конкретної інформаційної сис­теми з метою розв'язання конкретного правового завдання.

Функціональність інформаційної культури юриста суттє­во зумовлюють принципи справедливості, раціональності, доцільності.

Суть принципу справедливості полягає в тому, що вико­ристовувати інформацію потрібно, не приховуючи окремих відомостей і не применшуючи їхньої значущості. Правиль­ний розподіл інформації сприяє ефективному задоволенню інформаційних потреб, підвищенню інформаційної культури як юриста, так і населення. Однак на практиці цього досяг­нути важко, оскільки інколи негативну роль відіграє суб'єк­тивний чинник, особиста моральна чи навіть матеріальна зацікавленість.

Із тактичних міркувань використання інформації може здійснюватися певними дозами, економно, ефективно. Зна­чення принципу раг^іональності особливо зростає у випадку недосвідченого споживача-юриста. Важливо правильно ре­гулювати дозування враховуючи наступність, послідовність, що сприятиме поступовому підвищенню культури викорис­тання інформації.

Часто у використанні інформації на перший план висту­пає доцільність. Завданням цього принципу є застереження юриста від отримання того чи іншого виду інформації. При цьому вдаються до з'ясування мети використання. У випад­ку вірогідності при задоволенні потреб інформація видається повно й об'єктивно.

Культура поширення інформації пов'язана також з прин-ципсти вільного обміну, об 'єктивності, відповідальності.

Принцип вільного обміну інформацією - це розповсюд­ження, гласність інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі, за допо­могою різних інформаційних джерел. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але за умови, що це не суперечить чинному законодавству. Тим більше, що обмін інформацією - необхідний процес в інформаційній діяльнос­ті. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв'язок. Для розвитку інформаційної культури юриста потрібен систематичний та вільний обмін інформацією.

Принцип об 'єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов'язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезін­формації та інформаційному галасу. У юридичній практиці такий принцип часто порушується. Як правило, причиною цього є боротьба за першість використання інформації, коли фактор часу вважається головним, отже, ігнорується необ­хідність перевірки вірогідності інформації.

Відтак, вільний обмін інформацією передбачає відпові­дальність за її об'єктивність чи порушення таємності. Кож­на особа, поширюючи інформацію, зобов'язана керуватися гарантією її об'єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Розповсюдження недостовірної інформації — досить поширене явище, однак відповідальність настає рід­ко, що дуже шкодить інформаційній культурі.

Надійність інформації, безумовно, передбачає гарантії забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони, відповідні пра­вила зберігання.

Таким чином, функціонування інформаційної культури юриста значною мірою зумовлюється законністю, етичніс­тю, своєчасністю. Законність залежить від видів інформації та режиму доступу до неї. Етичність забезпечується високи­ми моральними якостями суб'єктів інформаційних відносин, вимогами загальнолюдських цінностей, моральних кодексів. Це своєрідний захист від моральних збитків, яких завдяки дезінформації можуть зазнати як юристи, так і громадяни. Своєчасність інформації виконує узагальнюючу функцію у процесі її одержання, використання, зберігання.

Інформаційна культура юриста виявляється у відповідних формах, а саме: повсякденному спілкуванні, ознайомленні з матеріалами засобів масової інформації, отриманні офіцій­них зведень, інформаційних запитах тощо.

Повсякденне спілкування - це традиційний обмін інфор­мацією між людьми. Людське суспільство не можливе у пов­ній суті без спілкування. Накопичена таким чином інформація передається від покоління до покоління. Загалом це від­повідає вимогам повноти правової інформації, що суттєво визначає ефективність професійної діяльності юриста.

На розвиток інформаційної культури суспільства знач­ною мірою впливають засоби масової інформації. Проте є підстава говорити про рівень об'єктивності задоволення ін­формаційних запитів населення. Засоби масової інформації не завжди використовують достовірні джерела. В деяких ви­падках вони зорієнтовані на односторонній безадресний зв'язок. Така інформація, а точніше, дезінформація, знижує рівень інформаційної культури суспільства.

В інформаційних взаєминах часто використовуються офі­ційні зведення, статистичні документи тощо. Своєчасність і точність інформації, яка міститься в них, має організуюче значення. Ці факти потрібно вміти аналізувати, зіставляти, тлумачити. При цьому важливу роль відіграють компетент­ність, інтелектуальна культура суб'єктів інформації.

Одним із видів інформаційних взаємин є інформаційний запит. Його форма (поставлене питання, стиль і тон викла- ' ду, культура оформлення документів) свідчить про певний рівень професійної інформаційної культури. Згідно з прин­ципом етичності інформаційний запит повинен бути обґрун­тованим, а відповідь — повною й достовірною.

Чинники морально-правової відповідальності стосуються інформації з обмеженим доступом, яка передбачена законом. Низький рівень професійної культури у юриста, допущеного до такої інформації, завдає значної шкоди як правоохоронній діяльності, так і державі загалом.

Між інформаційною культурою та соціальними явищами існує взаємозв'язок. У суспільстві виявляються певні функ­ції розуміння сутності інформаційної культури, передусім теоретико-пізнавальні та практично-ужиткові. Перші - спря­мовані на пізнання, теоретичне вивчення закономірностей розвитку інформаційної культури й обгрунтування виснов­ків. Другі - сприяють розвиткові інформаційного законодав­ства, вдосконаленню діяльності посадових осіб, раціоналіза­ції інформаційних процесів, підвищенню загальної культури громадян та ін.

У формуванні професійної культури юриста важливу роль відіграють і теоретико-пізнавальні і ужиткові функції. Од­нак тільки останні дають змогу повною мірою оцінити рівень професійної культури, охарактеризувати її зовнішній аспект.

До ужиткових функцій інформаційної культури належать гуманістична, управлінська, комунікативна, орієнтаційна, режимна, а також функція моральної та юридичної відпо­відальності.

Гуманістична функція зорієнтована на захист прав лю­дини. Насамперед це стосується захисту Української держа­ви, недоторканності її кордонів, недопущення посягань на волю народу. Тут достовірність та повнота інформації зумов­лює дії осіб, забезпечує захист основних прав громадян Ук­раїни як на території власної держави, так і в міжнародному аспекті. Різноманітними шляхами надходить численна ін­формація про нашу країну, що потребує спеціального куль­турологічного аналізу. Гуманістична функція передбачає охо­рону й захист державно-конституційного ладу України.

Інформаційна культура органічно пов'язана зі створенням умов для формування й діяльності органів державної влади, розв'язання глобальних господарських й наукових проблем. Проте інформацією державної ваги, як правило, володіють особи, які обіймають керівні посади. Тому можна стверджу­вати, що становлення керівника починається з уміння вико­ристовувати інформацію в адміністративній діяльності. Про­фесійна культура керівника - це насамперед його інформа­ційна культура. Отже, ефективність управління на різних рів­нях, у тому числі правовою сферою суспільства, залежить від професійної культури керівника, уміння ефективно викорис­товувати інформацію при виконанні службових обов'язків.

Комунікативна функція інформації забезпечує спілку­вання суб'єктів права, яке повинно здійснюватися на куль­турно-моральних засадах.

У юридичній практиці доволі часто доводиться одержу­вати й поширювати інформацію лише для особистого оріє­нтування. Це актуалізує моральну і правову відповідальність осіб, які користуються цією інформацією, оскільки вона вті­люється у життя за потребою.

У жодних інших суспільних ятш,а\ режимна функція не має такого значення, як в інформаційній культурі. Вважаєть­ся, що кожна інформація потребує певного режиму зберіган­ня. Йдеться не тільки про інформацію з обмеженим досту­пом, а й про будь-яку іншу. Тобто володіння професійною, діловою, виробничою інформацією передбачає специфічну систему її захисту, раціональне використання й поширення. Впорядкованість обігу інформації, своєчасність її обнароду­вання є виявом характерного для юридичної практики ін­формаційного бар'єра (режимності), який передбачає право­ву і моральну відповідальність правників.

Моральна відповідальність розуміється як втілений у загальнолюдських цінностях й забезпечуваний громадським осудом моральний обов'язок юриста визначити правомір­ність позбавлення певних вартостей, що йому належали, у випадку порушення ним встановлених правил інформацій­них відносин. А правова відповідальність - це закріплене у чинному законодавстві та забезпечене державою примусове позбавлення правопорушника-юриста певних прав. Тому одним із обов'язків суб'єктів інформаційних відносин, перед­усім юристів, є використання інформації згідно з законом або договором.

Отже, інформаційна і професійна культура юриста взає-мозумовлені. Адже уміння володіти інформацією сприяє професійній діяльності, дає змогу приймати відповідні юри­дичні ухвали, передбачати різноманітні ситуації, прогнозу­вати правоохоронну діяльність. Крім цього, інформаційна культура потрібна для збереження психічної рівноваги юри­ста. Численні інформаційні потоки можуть втомлювати його, призводити до втрати працездатності.

Інформаційна культура юриста є запору­кою дотримання законності й правопо­рядку, розвитку правосвідомості суспіль­ства.