3.2. Інтелектуальна культура юриста

Інтелект пов'язаний з такою ознакою, як розум, розумові здатності. Проте ототожнювати інтелект з розумом, вважає­мо, не слід, оскільки поняття «інтелект» ширше, ніж поняття «розум». Крім розуму, інтелект охоплює мудрість особи, рівень її мислення, набуті знання, ерудицію, компетенцію, інтуїцію, глибину осмислення явищ, уміння аналізувати то­що. Тобто інтелект відображає ступінь розумової обдарова­ності, творчий розвиток здібностей, вагомість розумових зусиль, систему розумових операцій. Інакше кажучи, інте­лект - це здатність людини керуватися розумом, почуттями, волею, пристосовувати внутрішнє ставлення до зовнішніх чинників, абстрактно мислити й розв'язувати проблеми, ра­ціонально пізнавати та ін.

Можна стверджувати, що інтелект має два аспекти: ши­рокий і вузький. Під широким розуміється пізнавальна дія­льність особи, здатність осмислювати дійсність, а під вузь­ким - мислення, розмірковування тощо.

Загалом інтелект - це якісні й кількісні характеристики розуму, своєрідний його критерій. Якщо розум є даним лю­дині природою, то інтелект в основному є результатом соці­алізації особи.

Безумовно, інтелект має певні властивості. Це передусім абстрактність, розсудливість, особливості сприймання, пам'я­ті, мислення, уяви, а також творчість, яка виявляється у прак­тичному мисленні.

Всебічно розкрити поняття «інтелект» допомагають на­явна глибина пізнання, широта творчості, високий потенціал, свобода мислення, розвинені емоції та особиста активність.

З інтелектом тісно пов'язане також поняття «інтелігент­ність», яке характеризує власне людину з притаманним їй високим розумовим розвитком, здатністю до теоретичних узагальнень і засвоєнням наукових знань. Інтелігентність поєднує високий рівень загальної культури й освіченості.

Усе це вказує на те, що розум далеко не ідентичний інте­лектові.

Не викликає сумніву те, що природні задатки, зокрема розум, з його безмежними можливостями, мають велике значення для юриста. Проте розумовими нахилами, власним інтелектом необхідно вміти користуватися, отож, важливо оволодівати певною інтелектуальною культурою або куль­турою «вияву інтелекту» (в тому числі розуму). Адже хизу­вання власним інтелектом, надмірна віра у свій розум, у не­перевершеність своєї розумової діяльності свідчить про ни­зьку не тільки етичну, а й інтелектуальну культуру.

Інтелектуальна культура найбільше виявляється у процесі творчої діяльності й контактуванні з іншими людьми, особ­ливо в критичних, нестандартних умовах. Це яскраво ілюст­рує приклад осіб, які посідають керівні посади. І мабуть, за­кономірно, що чим вища посада юриста, тим більші вимоги потрібно ставити до його інтелектуальної культури.

Отже, інтелектуальна культура юриста -це знання законів логіки, вміння її вико­ристовувати у пізнанні правової дійсності, здатність правника приймати логічно об­ґрунтовані рішення, забезпечувати їх не­спростовну аргументацію.

Справді, для юриста одним з основних завдань є пізнання правової дійсності. Але глибоко осягнувши в суть проблеми, він може водночас відчути творче безсилля, хоча мозок постійно перебуватиме в інтенсивному робочому режимі. Справа у тому, що мотивація розумової юридичної діяльнос­ті залежить від багатьох зовнішніх й внутрішніх складових факторів. Зовнішні чинники здебільшого впливають на про­фесійну діяльність, незалежно від волі юриста, а внутрішні відображають загальноосвітні й професійні знання, компете­нцію, ерудицію тощо.

Для пізнання правового явища юрист повинен здійснювати аналіз і синтез, що виявить його інтелектуальні можливості, уміння, навики та методологічне орієнтування. У сукупності ці положення свідчать про рівень інтелектуальної культури правника, інтелектуально-правову ерудицію, підготовленість до розв'язання творчих та професійних завдань, а отже, до встановлення істини.

Інтелектуальність юриста у пізнанні правової дійсності вимагає культурних контактів, які відбуваються через діалог, тобто шляхом порівняння аналогічних подій, в яких брав участь юрист особисто або його колеги. Порівняння, зістав­лення юридичних фактів спричиняється до самостійного прийняття рішення. Принцип діалогу культур відображає взаємодію інтелектуальної культури з іншими субкультура-ми. Тобто всі знання юриста спрямовуються на осмислення того правового явища, яке він досліджує, інтелектуально осмислюючи здобутки інших видів культур (субкультур). Це закономірне явище, воно відображає закон економії зусиль у культурі.

Треба зауважити, що всі види культур (субкультури) ду­ховної сфери є результатом інтелектуальних зусиль юриста, що певною мірою визначає його інтелектуальну культуру. У процесі інтелектуальної діяльності юрист закономірно вико­ристовує здобутки інших галузей культури і науки.

Не менш важливим компонентом інтелектуальної куль­тури юриста є його здатність до розсудливості у прийнятті законних й справедливих рішень. Це велика відповідаль­ність, оскільки йдеться про кінцевий результат юридичної справи, використання певних знань, інтелектуального і соці­ального досвіду. Розсудливість у юридичній діяльності по­роджує своєрідну систему інтелектуально-правових ціннос­тей, яка реалізується шляхом інтелектуального міркування, розумного діяння, вмінням управляти власною розумовою діяльністю. Це наводить на думку, що розсудливість у при­йнятті рішень відображає інтелект у юридичній дії, у процесі руху думки. Важливо вміти правильно й гнучко використо­вувати свій інтелект, швидко реагувати у складній, зокрема криміногенній, ситуації на обставини, дії чи слова.

Такий вияв розсудливості можливий за певних умов. Так, юрист повинен уміти застосовувати як індуктивний, так і дедуктивний методи пізнання, володіти навичками доказів та заперечення. Але існує, власне, така закономірність: якщо думку не розвивати, вона сама собою повернеться у зворот­ний бік. Така ситуація призводить до потреби повторити до­ведення істин, але рішення може бути новим у кращому ви­падку, в гіршому - виявлятиметься низька інтелектуальна культура юриста. Все залежить від інтелектуальної саморе­гуляції - здатності юриста складати власну програму профе­сійної діяльності для управління думками й діями.

Розсудливість у юридичних питаннях вимагає, безумов­но, високих інтелектуальних почуттів і відчуттів, незалежно­сті у відстоюванні власного судження. Інтелектуальні почут­тя зумовлені специфікою юридичної діяльності, до якої мо­жна віднести: культуру сумніву, культуру здивування, почуття власного задоволення від розумного, справедливо винесеного рішення тощо. Зауважимо, що інтелектуальні почуття юриста пов'язані з духовними, моральними, естети­чними і, звичайно, з правовими почуттями.

Те ж стосується інтелектуального відчуття. Адже обмін думками, інтелектуальна напруженість стимулюють творчу активність юриста і виробляють у нього потрібну правову інтуїцію, передбачливість та здатність прогнозувати.

Наголосимо, що юридична розсудливість грунтується на інтелектуальній єдності і взаєморозумінні правника та його клієнта, що створює певний психологічний мікроклімат. Зві­дси випливає, що сутність інтелектуальної культури полягає також у структуруванні відносин між середовищем й організ­мом, а її розвиток виявляється в більш адекватній адаптації.

Важливим чинником інтелектуальної культури юриста є його ставлення до законів Всесвіту. Воно може існувати у трьох формах: позитивній, негативній, байдужій. Останні дві форми свідчать про те, що юрист нехтує законами Всесвіту чи законами природи, не дотримується їх. Таке ставлення не сумісне з інтелектуальною культурою. Щодо позитивної форми, то йдеться головним чином про духовну культуру юриста, складовою частиною якої є інтелектуальна культура. У силу специфіки своєї професії юрист перебуває в динаміч­ному інтелектуально-духовному просторі, центром якого є інтелектуальні здобутки минулих цивілізацій.

Історична пам'ять — один із найважливіших компонентів інтелектуальної культури.

Без переосмислення минулого неможливе ані свідоме ро­зуміння сьогодення, ані реалістичне прогнозування дня при­йдешнього.

Використання юристом традицій світової й національної культури сприяє кращому осмисленню законів Всесвіту, ви­світлює динаміку інтелектуального розвитку людства, вка­зує, що інтелект особи не тільки залежить від середовища, а й передається спадкове.

Отже, одним із джерел формування інтелектуальної куль­тури юриста є історія науки, історія інтелектуальної діяльно­сті та умови її розвитку. Позитивне ставлення юриста до за­конів Всесвіту допоможе йому краще встановити істину і прийняти найбільш розумне рішення.

Зосереджуючи увагу на принципах інтелектуальної куль­тури, зазначимо, що вони характерні для професійної діяль­ності фахівців різних галузей. Адже інтелект особи повинен мати конкретну цілеспрямованість, спрямовану на забезпе­чення ефективності реалізації права.

З правової точки зору, основними принци­пами інтелектуальної культури юриста є: продуктивне мислення, інтелектуально-правова допитливість, правова інформа-ційність, альтернативність версій, вису­нутих іншими особами, поміркованість і виваженість прийняття рішень.

Продуктивне мислення у юридичній діяльності важливе, оскільки правник орієнтується передусім на логічне завер­шення справи. Тобто його інтелектуальні зусилля скеровані на отримання позитивного кінцевого результату. У цьому процесі поєднуються дієвість мислення і юридична ціле­спрямованість. Це забезпечує стратегічне бачення юридич­ної перспективи, вдале застосування теоретичних правових знань на практиці.

Крім цього, принцип продуктивності інтелектуальної культури юриста визначає мобільність, швидкість, самостій­ність й критичність його професійної діяльності. З цим пов'язане розуміння продуктивності, оскільки справедливе вирішення юридичної справи потребує усунення шаблонно­сті, безпричинного затягування часу, негативного впливу сторонніх осіб, а відтак і систематичного переосмислення особистих думок. Власне критичне ставлення юриста до своїх розумових операцій значною мірою гарантує об'єктив­ність правової оцінки й свідчить про творчий підхід до будь-яких (навіть найелементарніших) питань.

Принцип інтелектуально-правової допитливості полягає в тому, що юрист повинен глибоко вникати в суть проблеми, що виникла у правовому явищі. Звичайно, такий підхід ви­магає необхідних знань, пошуку нових фактів, вироблення альтернативних версій тощо. Допитливість виявляється й у бесіді з громадянами, які мають відношення до юридичної справи або навіть і не мають (варто знати й думку сторон­ніх). Важливо також знати будь-які деталі про об'єкт, пред­мет й суб'єкт правопорушення. Звичайно, такий підхід, що характеризує інтелектуальну діяльність, вимагає додаткових знань, чимало часу, ділових контактів з багатьма спеціа­лістами. Адже від цього не тільки залежить доля людини, а й зростає інтелектуальна культура юриста. Тобто інтелекту­ально-правова допитливість межує з пізнанням, що супровод­жується додатковими зусиллями для встановлення істини.

Відомо, що вся інтелектуальна діяльність юриста пов'я­зана з інформацією: юрист без інформації - не юрист. Зміст принципу правової інформаційності реалізується шляхом розміщення будь-якої інформації у правовому полі. Юрист з високим інтелектом надає кожній потрібній інформації юри­дичного осмислення, необхідного для конкретної справи. В цьому випадку виключаються різноманітні інформаційні румінації (пусті балачки, плітки, хоча і це слід знати). Висо­кий рівень інформаційної культури не дозволяє юристові ви­користовувати будь-яку неправову інформацію у професій­ній діяльності.

Особливістю цього принципу є кмітливість, що виявляє­ться в одержанні, використанні, поширенні та зберіганні юристом як правової, так і неправової інформації. Вміле оперування інформацією на всіх етапах притаманне високо-інтелектуальним юристам.

Альтернативність версій, висунутих іншими особами, означає насамперед повагу юриста до думок своїх колег, а також громадян. Цей принцип є міцним фундаментом інте­лектуальної культури юриста. Зрозуміло, що при цьому можуть виникати нові ідеї. Професійна діяльність юриста завжди відзначається новизною, евристичністю пошуку розв'язання проблеми. Юрист має змогу не тільки розши­рити джерельну юридичну базу, а й знайти підтвердження своїм діям, краще прогнозувати, передбачати наслідки і коригувати дії.

Однак альтернативність версій, висунених іншими осо­бами, не виключає самостійності прийняття юристом рі­шень. Інтелектуальна культура вбирає у себе й уміння вико­ристовувати наукові здобутки суспільних галузей знань.

Необхідним принципом інтелектуальної культури юриста є поміркованість і виваженість прийняття рішень. Загалом поміркованість - це інтелектуальна здатність визначати спі­льні та відмінні риси правових явищ. Характерною особли­вістю поміркованості юриста є його дипломатичні, зважені стосунки з колегами та громадянами, уміння говорити й вислуховувати співбесідника, уникати конфліктів, зберігати таємницю слідства тощо. Принцип поміркованості та зваже-ності інтелектуальної культури юриста спрямований на при­йняття справедливого рішення. Це і розсудливість, і одна із гарантій дотримання правового почуття.

Інтелектуальній культурі юриста властиві певні функції. Вони дають змогу здійснювати той чи інший інтелектуаль­ний вимір юридичної діяльності.

Розглядаючи усвідомлення правником закономірностей юридичної діяльності як функцію інтелектуальної культури, треба наголосити, що до уваги беруться закономірності су­спільного розвитку. Юрист, перебуваючи в інтелектуально­му середовищі, виробляє у себе правові почуття, спрямовані на справедливе виконання професійних дій. Рівень інтелек­туального розвитку дає змогу юристові передбачити неспо­діванки і бути готовим до них.

Що стосується підвиїцення культури застосування знань на практиці, то ця функція передусім формує у правни-ка юридичне мислення, професійну принциповість. Адже юридична діяльність - це фактично інтелектуальна боротьба фахівця права з усіма учасниками справи. Причому ця боро­тьба ведеться за високими правилами загальної культури та її інтелектуальними компонентами.

У сучасних умовах поняття «повчання» вживається рідко і переважно з негативним емоційним забарвленням [100, с. 82]. Проте саме завдяки високій інтелектуальній культурі юрист має моральне право повчати інших (малодосвідче-них), але на матеріалах правничої практики. Інтелектуальне повчання органічно пов'язане з моральністю.

У теоретичній сфері ця функція не діє, оскільки її вико­нує юрист-педагог. У цьому процесі враховується як загаль-носвітоглядне, так і фахове інтелектуальне формування юрис­та, рівень розвитку його природних здібностей. Поза цими умовами юрист не має морального права здійснювати таке повчання.

Отже, інтелектуальна культура юриста відображає та­ку систему правових цінностей, яка відповідає рівневі досяг­нутого юристом, правового прогресу і відображає стан сво­боди правника, інші найважливіші соціальні гіінності. Вона є захисним механізмом, дія якого виявляється в специфічному способі аналізу правових проблем (при цьому ігноруються емоційні та афектні почутгя), а також виробляє здатність юриста справлятися зі складними правовими завданнями, успішно включатися у соціокультурне життя. Межі впливу інтелектуальної культури залежать від широти мислення юриста, володіння психічними категоріями, творчого вико­ристання знань.

Предметом інтелектуальної культури юриста є система його розумових здібностей, стратегія і тактика розв'язання правових проблем, ефективний підхід до ситуації, що вима­гає активної пізнавальної діяльності.

Завданням інтелектуальної культури є розвиток інтелек­туальних здібностей юриста, творчого професійного мис­лення й ерудиції, культури інтелектуальних почуттів, висо­ких особистих моральних якостей, глибокої поваги до права, відповідальності за долю людей, здатності самокритично оцінювати результати власної діяльності.