Пегоаопогічні засади культурології права

Культурологія (культурознавство, теорія культури) пра­ва - це наука про множинність культур, які відобража­ються у праві. У цілому право характеризується багатьма видами (множиною) культур, (позаяк культура не існує аб­страктно, а лише у співучасті). Проте не сумарна кількість видів культури визначає право, оскільки це - здобутки за­гальнолюдської культури. Йдеться про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної окремої куль­тури, які мають пряме або хоча б дотичне відношення до права.

Поряд із поняттям «культура» дослідники часто вживають терміни «загальнолюдські цінності» і «загальнолюдська куль­тура».

Під загальнолюдськими цінностями розу­міються вартісні здобутки народу в сфері як матеріального, так і нематеріального розвитку.

Треба наголосити, що здобутки обов'язково мають бути саме вартісними, надзвичайно цінними. Але який тоді об­рати критерій щодо цінностей? Можливо, в оцінці духов­них надбань людства потрібно звертатися до природних законів, їхніх першооснов. Адже вона, природа, має всесві­тнє, універсальне значення. Вимоги природи без жодних обмежень однаково беззаперечні для кожного, незалежно від професійних, культурних, релігійних чи національних ознак.

Щоправда, не все, що створюється людьми, має аналоги у природі або відповідає природним законам. То ж подібні «творіння» не становлять людської цінності, тим більше -основ загальнолюдських надбань (досить згадати розкішні палаци, занадто модний одяг тощо зі сфери матеріальної культури; наукові дослідження атеїзму та ін. зі сфери нема­теріальної духовної культури).

Загалом духовними цінностями можуть бути: моральні, національні, психологічні, педагогічні, наукові, політичні, естетичні тощо. Це ті скарби людства, які гармонійно узго­джуються з природними нормами. У сукупності вони утво­рюють правові цінності, а останні — правову культуру, що і є предметом дослідження культурології права.

Загальнолюдські цінності ґрунтуються на загальнолюдській моралі.

Хоча й моральні норми еволюційно формуються людст­вом, однак цінностями вони стають лише за умови, якщо не суперечать природним нормам. Тобто та частина мораль­них норм, яка збігається з природними нормами-законами, набуває, можна сказати, статусу загальнолюдської моралі.

Поняття «загальнолюдська культура» охоплює загаль­нолюдські цінності, загальнолюдську мораль і навіть ті здобутки, які засуджує релігія.

У культурології права велике значення мають такі кате­горії: культурна норма, культурні процеси, культурний роз­виток, культурна політика, культурне співробітництво, культурна подія, культурна ситуація, культурне середови­ще, культурні зв'язки, культурні відносини, культурний контекст, культурний організм, культурний потенціал, куль­турна модель, культурна свідомість, культурні структури, культурні парадигми, культурні тенденції, культурологічна концепція, культурні традиції, культурна різноманітність та ін. Ці категорії ніколи не мають логічно завершеного зміс­ту, бо кожна людина, кожна історична доба можуть напов­нювати відповідно ці поняття певним змістом.

Особливе місце серед них посідає норма культури.

Під нею розуміються кількісні та якісні матеріальні і духовні надбання, необхідні для природного життя людства на конк­ретний період часу.

Якщо ж сукупність культури відстає від норми, розвиток людства не має прогресу. Право в такому випадку неспро­можне врегулювати найбільш важливі суспільні відносини. Тоді кажуть, що в такому суспільстві відсутня цивілізова­ність, у тому числі й цивілізований правопорядок. У право­вому полі це означає, що правові норми дублюються або суперечать одна одній і в підсумку частина з них позбавле­на конкретного спрямування.

Культурними процесами можна вважати рух і послідов­ність накопичення соціальних норм, які відбуваються у по­годженні між галузями та напрямами розвитку культури. Це складні дії, які пронизують усі суспільні структури без винятку. Культурні процеси переймають не лише зовніш­ній, а й внутрішній світ людини. Такими процесами харак­теризуються духовні та моральні засади, що повинні слу-жувати взірцем для правових норм.

З культурними процесами обопільне пов'язана культур­на політика, різновидом якої є правова політика.

Правової політики як основи законності мають беззастережно дотримуватись усі члени суспільства, а метою її є утвер­дження цивілізованого правопорядку.

Для дослідження правових явищ велике значення набу­ває така категорія, як культурна подія. Це очікуване або неочікуване суспільне явище, яке внесло певні зміни у ма­теріальний чи духовний розвиток людства. Очікуваність підкреслює саме якість сподівання результатів фізичних чи інтелектуальних зусиль окремих осіб або групи осіб. Нвочі-куваність підкреслює певну стихійність, хоча відображає цілковиту закономірність, яку, на перший погляд, начебто важко помітити. Культурна подія —різновид широкого кола діянь, у тому числі правових. Підтвердженням цього є існу­вання правових і неправових явищ (подій). Так чи інакше кожна чинність у правовому полі залишає свій відбиток у суспільних відносинах. У такому разі зі сторони права по­винна бути своєрідна реакція. Саме культурологічні події завжди вимагають правового регулювання, оскільки вини­кають нові, неповторні прецеденти, які завершуються змі­нами (доповненнями) правових норм. Це і є визначальною рисою постійної недовершеності права.

Право має одержувати схвалення в культурному середо­вищі, що означає об'єднання однодумців, які визначають культурну політику, домагаючись певних результатів фізи­чної чи інтелектуальної діяльності. Прикладом можуть бу­ти творчі спілки юристів, які прагнуть максимально врегу­лювати суспільні відносини ефективними правовими нор­мами. Здобутки культурного середовища правників рано чи пізно знаходять своє відображення на практиці, адже ре­зультат є підсумком поміркованої, виваженої, погодженої творчої співпраці юристів.

У культурології часто вживається термін «культурний контекст». Ця категорія означає розуміння єдності усіх напрямів розвитку (формування) культури, характеризу­ється множиною культур. По суті, культурний контекст визначає зміст загальної культурології, її ідеальний взає­мозв'язок. Оскільки кожна галузь домагається власних ре­зультатів, норм, культурний контекст допомагає зрозуміти єдність всіх соціальних норм. Неможливо правові норми відокремити від інших, бо це будуть штучні, «мертві» нор­ми. А за допомогою так званого «культурного» кута зору людина може усвідомити природу, розвиток й цінність права.

Така категорія культурології права, як культурний по­тенціал, означає ще не досліджений, не врахований запас можливих досягнень культури, її здатностей. Іншими сло­вами, культурний потенціал визначає здатність людини осмислити створені нею цінності і використати їх для регу­лювання суспільних відносин. Саме в цьому й полягає го­ловна причина недовершеності правових норм, якщо не враховується повністю культурний потенціал суспільства, нації та держави в усіх напрямах їх розвитку. А зразком може слугувати, наприклад, культурна модель права, де зосереджені здобутки усіх видів культур, що дало підстави створити міцні чинні норми.

Кожна наука має свої парадигми, під якими розуміємо визнані світовою практикою взірці, здобутки матеріальної чи інтелектуальної праці. Тобто це ті культурні ідеали, яких необхідно прагнути досягти. Так, у праві культурною пара­дигмою може бути римське приватне право, яке найбільш наближене до досконалості. Воно вивчається і сьогодні в університетах, а рецепція римського права поширена досі в деяких країнах.

Важливим у культурології права є бачення культурних тенденцій, які дають змогу простежити напрям розвитку надбань людства, його основні ідеї, які ведуть до конкрет­ної мети. Хоча на перший погляд здається, що культурні тенденції ніби виникають стихійно, але це далеко не так. Справа в тому, що їх генератором є інтелект нації, який формується не стихійно, а завдяки цілеспрямованим зусил­лям (прикладом може бути Японія). У праві культурні тен­денції часто мають вияв у формуванні конституції як Ос­новного закону. До речі, Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., відображає основні культурні тенденції українського народу й передових держав світу, оскільки враховує реально існуючі здобутки людства у сфері права.

Культурологія права активно оперує і такими поняттями, як «контркультура», «антикультурна підміна», «окульту­рення права».

Так, під контркультурою слід розуміти «культуру у від­повідь на культуру». Тобто проти одного досягнення суспі­льства спрямовується інше. Тут можливі два випадки:

1) якщо спочатку культура (або її окремий вид) розвивається за природними законами Всесвіту, то часто знаходяться сили, які це заперечують, і спрямовують розвиток в інше, протилежне, русло; 2) якщо розвиток культури відбувається всупереч природних чинників, то, рано чи пізно, це все од­но призведе до руйнування законів природи. Тобто культу­рні надбання відбуваються: природно (стихійно), еволю­ційно або штучно (революційне). У першому випадку це здійснюється за законами Всесвіту, у другому - за людсь­кими законами. Тому у першому випадку контркультура недопустима, а у другому - просто необхідна. Звідси ви­пливає потреба у своєрідній контркультурі, так званій культурній революції в українському праві, у наближенні його до духовного та міжнародного права.

Окультурення права — це максимальне використання результатів, історичних здо­бутків інтелектуальної праці людства при формуванні правових норм.

Взагалі, будь-яке право є результатом культури. Але йдеться саме про культуру, а не антикультурну підміну. У противному разі це не буде окультурення права, а фаль­шиве (некультурне) право, яке не має ніякої цінності і не є справжнім, ефективним регулятором суспільних відносин. Тобто неокультурене право шкідливе для суспільства вже тим, що воно позбавлене етики ненасильства, і призведе до жорстокого невиправданого примусу.

Відомо, що до культурології права належать культуро-валентні об'єкти та культурологічна проблематизація. Під культуровалентними об'єктами слід розуміти ті об'єкти дослідження, які визначають міру здатності культури творити правові норми. Це, свого роду, визначення право-творчості культури. Такими культуровалентними об'єктами у праві є природні і моральні норми, практично всі види культури та ін. У цілому використанню цих об'єктів сприяє правильно створена культурологічна проблематизація, іцо залежить від глибинного бачення проблем права.

Право є наслідком нематеріальної культури, її результа­том, одним із критеріїв цивілізації, і, загалом унікальним, неповторним витвором людського розуму (шедевром люд­ської думки і мудрості). Через право практично виража­ються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є важливими елементами людської культури. Для прикладу можна згадати хоча б перше писане право нашої держави - «Руську Правду», яке виникло як синтез на грунті звичаєвого права й християнської моралі.

Зрозуміло, що формуванню права повинні сприяти від­повідні інститути, які покликані забезпечити найефектив­ніший вплив у регулюванні складних суспільних відносин. Тобто право мусить увібрати у себе всі досягнення люд­ства. Ці надбання мають бути всебічними, коли врахову­ються всі, без винятку, галузі людської діяльності. І чим скрупульозніше добирати досягнення кожного напряму су­спільного розвитку, тим міцнішим стає право, тим більшу соціальну цінність воно має. Таким чином, право включає компоненти національної культури, без яких воно не існує.

Право тісно пов'язане з такими видами культури, як ду­ховна. моральна, національна, державна, суспільна, полі­тична, економічна, психологічна, інтелектуальна, педаго­гічна, наукова, інформаційна, управлінська, парламентська, законодавча, професійна, побутова та ін. Наголосимо, що окремі елементи цих видів культури активно формують правову культуру суспільства.

Відтак виникає питання, чи пролягає шлях до форму­вання права тільки через види культури, чи існують інші визначальні чинники, які перебувають за межами культу­ри? На перший погляд, самої лише культури для цього не­достатньо, оскільки існують вимоги часу і конкретної ситу­ації, волюнтаристські вказівки високих державних чинов­ників. 1 всі ці чинники також є наслідком певної культури. Тобто є підстави вважати, що так чи інакше множина куль­тур є необхідною і самодостатньою умовою для формуван­ня права.

Таким чином, у праві відображаються лише культурні тенденції, які формують дух права. У кожному структурно­му елементі права культурні тенденції дають можливість накреслити перспективу розвитку права, визначити законо­мірності розвитку культури суспільства, які слід врегулюва­ти правовими нормами. Іншими словами, для права, особ­ливо для духу права, важливу роль відіграє культурологічна концепція, своєрідна позиція і вироблена лінія дії культури у праві, що дає змогу обґрунтувати мораль як критерій права.

Зміст культурології права полягає також у дослідженні такого явища, як спектр культуру праві. Справа в тому, що кожен із видів культури не впливає на право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії (змішуван­ня) культур. Адже між усіма видами культури існують і спільні структурні елементи. Ці елементи у кожній культу­рі відіграють належну роль зі своїм відтінком, виконують певну функцію. Внаслідок цього вірогідне виникнення культурних конфліктів у праві, які можна вирішити мето­дом врівноваження (згладжування). Суть цього методу по­лягає в тому, щоб у конкретній ситуації надати перевагу якомусь одному, більш сприятливому для неї елементу культури, нехтуючи іншими. Це означає, що вимушено створюються культурні східці, які ще називають ієрархією культур. Така ієрархія залежить від ступеня важливості кож­ного структурного елемента конкретного виду культури для певної норми права.

Отже, предметом культурології права є вивчення загальних і спеціальних законів розвитку культури та права; система знань про сутність, суспільне призначен­ня культури та права, їх зв'язки з іншими соціальними явищами; загальні зако­номірності виникнення і розвитку права, вплив різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та реалізацію, утворення культурно-правової реальності.

Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності досліджуваних явищ вивчає наука, який зміст і призначення цих явищ. Тобто культурологія права -проблемна, суспільна, філософсько-юридична, теоретична наука, яка має власний предмет. Загалом культурологія права - це вступ до права. Вона впливає на юридичну дум­ку особи, формує її мислення і стимулює справжню право-творчість. Культурологія права характеризується нескін­ченним процесом розвитку думки у пізнання явищ, тобто ірраціональністю. Для цього потрібні високий рівень абст­рактності, творче теоретичне мислення, уміння досліджува­ти релігійні та моральні норми. Завданням культурології права є створення теорії «мирного співіснування» всіх ви­дів культури з метою блокування, гальмування і протиріч їх складових елементів, які формують національне право.

Кожна наука ґрунтується на відповідних теоретичних засадах, у тому числі принципах, які допомагають кращому розумінню її змісту, визначають конкретні тенденції розви­тку тощо. Особливо це стосується культурології права як нової науки, що розвивається.

Культурологія права ґрунтується на основних спеціаль­них і загальних принципах. Основним спег^іальним. принци­пом с єдність права, культури і моралі (узгоджена з при­родними нормами) та необхідність (оскільки наявні пос­тійні вимоги суспільства) регулювання правовідносин.

Оскільки норми культури стосовно правових норм мають первинний характер, тобто наявна ознака дочірності права щодо культури, то правові норми повинні постійно зазнавати своєрідної культурної кореляції. У цій ролі ви­ступають, як відомо, природні та узгоджені з ними моральні норми.

Суть принципу єдності права, культури і моралі полягає у формуванні правових норм. Тобто законодавча влада має постійно враховувати цю єдність у процесі складання зако­нопроектів, їх обговорення та прийняття законів. Треба на­магатися, щоб мораль (особливо загальнолюдські цінності) безпосередньо впливала на формування правових норм. У той же час право не повинно бути наслідком псевдокуль­тури, культурною підміною, фальшивуванням тощо. Така єдність найбільшою мірою забезпечує ефективність право­вого регулювання суспільних відносин і сприяє систематич­ному оновленню права з урахуванням новітніх надбань ду­ховної культури.

Таким чином, даний принцип культурології права висві­тлює втілення загальних норм культури (норми практично кожного виду культури) у правові норми, забезпечують збереження культурного потенціалу і культурних тенденцій у праві. Крім того, вони зберігають дух культури у праві. Тобто ідеї, досягнення кожного виду культури панують (і повинні панувати) у всіх правових нормах як діюча сила, що відповідає змістові окультурення права.

Загалом принципи культурології права допомагають по­вно, цілісно і всебічно втілювати досягнення культури у право, визначають співрозмірність культури та права, що наближає позитивне право до природного (хоча, зрозуміло, остаточний їх збіг неможливий), робить його виваженим регулятором суспільних відносин.

Традиційними принципами позитивного права є такі, як нормативність, демократизм, гуманізм, справедливість, рів­ність усіх перед законом, науковість, законність і т. ін. Однак у культурології права ці принципи слід розглядати у куль­турному контексті з урахуванням досягнень народу в кож­ному напрямі діяльності.

Зрозуміло, що культурологія права виконує певні функ­ції. серед яких найвагоміші такі: відображення культурних тенденцій у праві; перетворення стихійного у правові нор­ми; втілення національних ідей у право: правове регулюван­ня соиіокультурною ситуацією; формування у громадян ціннісної правової орієнтації.

У тих правових явищах, в яких право має культурну цінність, відображаються ідеї всіх видів культури. Якщо ж тенденція нематеріальної культури полягає у творчому роз­виткові розумових здібностей людини з метою систематич­ного оздоровлення духовності членів суспільства, то ця ж тенденція відображається й у праві. Ця основна функція культурології права дозволяє виявити шляхи підвищення якості права. Адже зневага до держави виявляється, перш за все, через неоприроднене право, через те, що право не вважається суперкультурним здобутком. Саме культурне розмаїття вагомо впливає на формування юридичних норм, і право стає регулятором духовного оздоровлення народу.

Культурологія виконує також пояснювальну функцію щодо перетворення стихійного у правові норми. Стихійність у думках і поведінці людей може мати, як відомо, велику руйнівну силу, якщо її не розуміти і не розмістити у при­родному правовому просторі. Культорологія допомагає на­близити правові норми до вищих законів Всесвіту, під яки­ми розуміємо передусім закони Краси і Гармонії.

Зміст позитивних законів відображає рівень культури суспільства, в якому вони приймаються, оскільки націо­нальна культура, в тому числі ідея, вбирає у себе потреби ? нації у самоствердженні. Тому однією з функцій культуро­логії права є втілення національних ідей у право.

Адже національна ідея - це рушійна сила народу, перспективна стратегія розвитку нації. Вона формує українську національ­ну реальність, відображає мету існування нації.

Недарма вважається, що знищення національної ідеї призводить до знищення самого народу (наприклад, руйні­вний вплив ідей більшовизму в історії України).

Нагііональне відродження покликане збагачувати націо­нальну культуру з тим, щоб не відривати від неї людину, не змінювати її психіку.

Саме тому українська національна ідея повинна реалізовуватись через право.

В результаті своєрідної насиченості права національною ідеєю позитивні юридичні норми формуватимуть у насе­лення національні правові почуття.

Наступна функція культурології права - соціокультурна ситуація, яка характеризується станом досягнення культу­ри людства, її рівнем та оцінкою в конкретний історичний період. Тут велику роль відіграє вплив різних суспільних чинників на культуру, зокрема історико-національних, вну­трішніх та зовнішніх. Визначають соціокультурну ситуацію конкретні процеси, тенденції та різні соціокультурні фено­мени (наприклад, традиції). Головна функція культурології права полягає в тому, щоб визначення і регулювання соціо-культурною ситуацією відбувалось у правовому полі. Тим самим культурологія права здійснює нормативні відносини зі світом й утворює двосторонній зв'язок культури та пра­ва, забезпечує соціокультурність правових явищ. Оскільки культура існує незалежно від соціального середовища, то кожна ситуація (зокрема, поведінка людей) потребує пра­вового регулювання. Це означає, що правове регулювання соціокультурною ситуацією допомагає культурі згуртувати, інтегрувати людей, врегулювати їхню поведінку.

Культурологія права сприяє формуванню ціннісної пра­вової орієнтації членів суспільства. Зміст цієї функції по­лягає саме в тому, що культурологія права допомагає лю­дині обрати необхідне їй ставлення до духовно-правових вартостей, яке забезпечить правомірну поведінку. Така сис­тема установок та переконань людини «окультурює» її пра­восвідомість, формує власну, індивідуальну правову куль­туру. Звичайно, культурологія права в даному випадку ске­ровує процес соціалізації людини у правове поле, виробляє почуття законності, формує в цілому цивілізований право­порядок.

Отже, мета культурології права полягає у виявленні пра­вових аспектів усіх видів культури з метою формування цінних позитивних юридичних норм.. Ця мета завжди акту­альна, оскільки будь-яка діяльність неможлива без культу­ри, а точніше, без єдності її видів. У цьому і виявляється універсальне значення культурології права.