Духовна культура юриста

Незаперечним є те, що життєдіяльність людини і духов­ність взаємозумовлені. Однак взаємозв'язок між ними ще недостатньо вивчений. Людство не раз охоплювала глибока криза духовності. Сьогодні, на жаль, можна бути свідками духовного зубожіння суспільства, що є наслідком учинених впродовж останніх десятиліть злочинів проти духовності. За таких умов дуже важливо, щоб саме юристи оволодівали культурними здобутками людства і нації, підносили рівень професійної культури.

Формування духовної культури юриста розпочинається з опанування ним норм природного права, передусім законів Всесвіту - як законів краси, законів природи.

На відміну від юридичних, норми природного права лю­дина не створює, а лише засвоює. Якщо юридичні закони людина порушує своїми діями, то природні - не тільки дія­ми, а й думками, помислами. Причому, за порушення юри­дичних законів настає юридична відповідальність, а незнання й порушення норм духовного права призводить до негатив­них наслідків і страждань окремих людей та цілих народів. Тому юристи у практичній діяльності повинні особисто виконувати й спонукати громадян до виконання вимог при­родного права. У цьому полягає основний зміст духовної культури правника.

Норми природного права існують у кожному виді куль­тури (субкультури) і множині культур, які формують у юри­ста певний світогляд, суспільну свідомість, духовні норми суспільних відносин тощо. Йдеться про ті духовні й освітні надбання людства, які віддзеркалюються у наукових працях, мистецтві, історії, літературі, культурі загалом. Вони пози­тивно впливають на професійну діяльність юриста, допома­гають правильно оцінити правові явища, визначити внутріш­ній імператив службового обов'язку, прийняти справедливе рішення. Інакше кажучи, норми духовного права розширю­ють діапазон мисленнєвих дій, сприяють створенню власних духовних цінностей правоохоронної діяльності.

Отже, духовну культуру юриста треба роз­глядати як ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реаліза­цію цих цінностей у його професійній дія­льності.

Структурними елементами духовної культури юриста по­винні бути:

- знання філософії законів Всесвіту;

- інтелектуальне осмислення історії людства, народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва;

- дотримання норм вищої правничої етики;

- використання загальнолюдських цінностей у правовому полі.

Ці структурні елементи є важливими чинниками правової культури як феномена духовної культури. Вони свідчать про рівень духовного розвитку правознавців, духовні виміри їх­нього професійного буття. По суті, кожен елемент духовної культури наповнює юридичну практику глибоким змістом, усвідомленням необхідності виконання духовного обов'язку перед громадянами.

Таке розуміння різноманітних елементів духовної куль­тури виявляє її органічний взаємозв'язок з інтелектуальною, моральною й внутрішньою культурами. Духовність не тотож­на інтелектуальності й моральності. Духовність може підмі­нятися інтелектуальністю, остання - раціональністю, утилі­тарністю. Тобто, інтелект має бути насамперед духовним, а інтелектуальну культуру юриста має вирізняти духовне за­барвлення. Хоча моральна культура є складовою частиною духовної, проте юрист, володіючи високою моральною куль­турою, може виявляти низьку духовну культуру. Важливо також враховувати внутрішню культуру юриста. Річ у тому, що моральна культура є виявом в основному дій юриста, а внутрішня - виявом його думок. Одне й інше має суттєве зна­чення для духовної культури. Загалом внутрішня культура юриста найбільше наближена до духовної, однак перша характеризується здебільшого культурою внутрішніх пси­хічних процесів, чого для другої явно недостатньо.

Духовну культуру юриста як сукупність видів культур (це стосується також принципів та функцій) визначають такі принципи: державність, моральність, інтелектуальність, людяність, глибинність, синтез культурних здобутків люд­ства, безмежність, пріоритет духовного над матеріаль­ним.

Принцип державності полягає у тому, що духовна куль­тура має формуватися на основі національного духовно-історичного досвіду народу, духовного самовідтворення нації. Цьому сприяє визнання духовного змісту юридичних законів та державних символів України. Тобто юрист, по­в'язаний з державою духовним стрижнем, здійснює значну духовно-просвітницьку діяльність, сприяє процесові держа­вотворення в Україні, духовному оздоровленню народу. То­му світобачення юриста закономірно має національно-дер­жавне забарвлення. Прикладом може бути духовний образ українського козацтва чи стрілецтва.

У духовній культурі юриста діє принцип моральності як межа духовного та бездуховного. Проте сама мораль у ду­ховній культурі особи малозначуща (моральний дух не завжди виправданий). Відомо, що на формуванні моралі може негативно позначатися духовна обмеженість особи (але не навпаки). Якщо мораль духовна, то вона перетво­рюється на загальнолюдські цінності. У духовно здорового правника буде й духовна мораль, бо глибинним джерелом духовного є зазвичай мораль. Як відомо, на духовний і мо­ральний розвиток українського народу суттєво вплинув процес християнізації.

Специфічне значення у духовній культурі юриста має принцип інтелектуальності. Звичайно, інтелект не визначає духовності. Він може спрямуватись на розуміння, засвоєння добра чи зла, а також виступати проти духовності. У цих та подібних випадках інтелект потрібно підсилити почуттєвим впливом або, найкраще, з позиції інтелекту освоювати духо­вність. Тоді виявлятиметься інтелектуально-духовна спря­мованість суспільного розвитку. Активізуючу функцію при цьому виконує інтелектуальна еліта нації.

Інтелектуальна діяльність юриста має духовну основу. Духовне багатство юриста, його духовні запити, духовний та інтелектуальний потенціал сприяє більш повному задо­воленню правових потреб громадян. Це суттєво визначає щасливу долю спеціаліста, оскільки духовність та інтелект становлять його особистісну власність.

Відомо, що сутність людини полягає в її духовності, а способом свого життя вона створює власну духовність. От­же, людяність як принцип духовної культури є ознакою ви­сокої духовності юриста. Духовне через свідомість має вияв у людському бутті, професійній діяльності юриста. Як пра­вило, що на функціонування свідомості справляє вплив за­своєння законів людського духу, які становлять суть духов­ної спадщини народу і є важливим чинником загального людського існування. Загалом духовна природа спрямована на об'єднання людей, на доброту й любов, на утворення за­гальнолюдських цінностей культури. Людяність означає стале духовне піднесення, запобігання бездуховності, яка постійно існує в суспільному бутті. Тобто принцип людя­ності у духовній культурі юридичної діяльності є чинником справедливості та чесності.

На відміну від усіх інших видів культур, духовну культу­ру юриста відзначає такий принцип, як глибинність. Відомо, що так званий «духовний ген» властивий кожній людині. Безумовно, для того, щоб юрист досягнув духовних висот у службовій діяльності, йому потрібно віднайти «духовні ге­ни» свого народу. «Духовні параметри» властиві усьому існуванню людства, а заглиблення в історію української на­ції, безперечно, збагачує духовні орієнтири, зміцнює духов­ні підвалини юридичної практики. Оскільки прагнення ду­ховної досконалості - процес нескінченний, то саме принцип глибинності допоможе юристові опанувати духовну напов­неність правових дій. Це забезпечить високий духовний смисл законів, сприятиме верховенству права у регулюванні суспільних відносин.

Закономірним принципом духовної культури юриста є синтез культурних здобутків людства. Духовний світ юри­ста постає як складна, багатогалузева система, яка перед­бачає знання історії нації, мови, літератури, права, політи­ки, а також ідеологію, мораль, релігію, мистецтво тощо, на основі яких формується власний духовний світ. Тобто духовні потреби юриста мають різнобічний вияв, а його професійна діяльність повинна розгортатися як у площині, так і у просторі духовності. Принцип синтезування є свід­ченням духовних можливостей юриста у пізнанні світу і ро­зумінні суспільних явищ. Загалом досконалість духовного розвитку й духовна культура дають змогу виробити активні форми і методи регулювання професійної поведінки юристів.

Аналізуючи духовну культуру юриста, доходимо виснов­ку про важливість такого принципу, як безмежність. Дійс­но, духовний розвиток людини не знає меж. Це своєрідне духовне світло у духовному просторі. Людський розум праг­не опанувати природні закони, проте досягнення вершин духовності є нескінченний процес. Звичайно, духовна сфера юридичної діяльності розуміється в дещо звуженому зна­ченні. Духовна свобода юриста передусім спрямовується на духовну опіку громадян у правовому полі, де здійснюється процес правового виховання, формування правової культу­ри, правосвідомості та законослухняності. У цьому випадку юрист виявляє безкорисливі мотиви професійної діяльності. Отже, звуження дій його духовної культури відносне. Ба­жання юриста вийти за межі власних повноважень у сфері духу є явищем позитивним. Проте механізм використання принципу безмежності встановити важко, оскільки розвиток духовності - процес насамперед індивідуальний, що зумов­лює певні відмінності духовного впливу на громадян з боку юристів.

Чи не найважливішим принципом духовної культури юриста є пріоритет духовного над матеріальним. Проти­стояння духовного матеріальному існує тому, що внутрішня сутність людини полягає насамперед у духовному, а не в матеріальному. Тенета матеріального заплутують людину. Для біологічного життя духовність людині не потрібна, вона навіть шкідлива. Бездуховним є життя людини, коли воно спрямоване на задоволення матеріальних, побутових, тілес­них потреб, що не виявляє її дійсно духовної сутності. Від­так у духовному становленні юриста орієнтиром має бути пріоритет духовного над матеріальним. Інакше кажучи, ста­новлення людяності розпочинається з духовного поля, а міст­ком між матеріальним і духовним є душа, духовне життя. Юрист як людина покликаний своєю діяльністю утверджу­вати справедливість і закон, захищати національні інтереси, має насамперед орієнтуватися на духовність, оскільки саме вона визначає смисл правничої діяльності.

Варто, мабуть, погодитися з думкою, що бездуховний роз­виток нагадує інстинкт тварин. Розвиток цивілізації, якщо він позбавлений гуманістичного наповнення, негативно познача­ється на стані духовності людини. В цьому полягають основні причини вчинення правопорушень і злочинів. Проте наголо­симо, що у правоохоронній діяльності, як і в будь-якій іншій, важливо поєднувати духовні та матеріальні стимули. Звичай­но, упродовж життя людина дбає про матеріальні речі, але їм не варто підпорядковувати усю життєдіяльність, оскільки ма­теріальне - це лише одна зі сфер людського буття, а сенс при­значення людини у Всесвіті зумовлює духовне.

Глибше зрозуміти зміст духовної культури юриста допо­магають такі основні її функції: осмислення юристом законів духовного світу, духовне піднесення, розвиток власної духов­ної сутності, збагачення гуманістичним світоглядом, керу­вання внутрішнім життям, запобігання духовним стресам, осмислення духовного змісту юридичних законів, виконання юристами духовної місії.

Цілком зрозуміло, що призначення духовної культури по­лягає передусім у тому, щоб юрист особисто зміг глибоко ус­відомити реально існуючі закони духовного світу, а потім -тлумачити ці закони громадянам, здійснюючи тим самим своєрідне духовно-правове виховання. Ця функція дає змогу зрозуміти, що найнебезпечнішими для людини є насамперед злі думки, а за ними - й неправові дії. На поведінку людини визначальний вплив має її дух. Саме він найбільш ефектив­ний, оскільки духовна допомога людині є найбільшою допо­могою.

Осмислення законів духовного світу формує у юриста ви­сокі духовні цінності, розвиває духовну свідомість, виявляє його людську сутність, з'ясовує сенс життя на Землі. Існує різниця між законами духовного світу і духовним надбанням людства. Друге є результатом першого, його осмислити лег­ше. Для першого потрібне розуміння та спеціальні знання.

За умов сучасного державотворення в Україні духовна культура покликана виконувати важливу функцію духовного піднесення правників. Адже практично у юристів більшою чи меншою мірою свого часу нівелювалося почуття духовності, оскільки вони жили, навчалися, працювали за тоталітарного режиму, належали до партії, перебували під впливом атеїс­тичного виховання, користувалися чужими духовними дер­жавними знаками й символами тощо. Виконуючи службові обов'язки, юристи були причетні до вимушеного масового порушення законності та власного правового почуття, до утисків духовного життя громадян. Це знаходило вияв у за­стосуванні юридичних санкцій до інакомислячих, віруючих осіб (за те, що вони виявляли свободу волевиявлення, нама­галися дотримуватися обрядів чи давніх українських тради­цій і звичаїв, їх за буцімто скоєні дрібні правопорушення притягали до відповідальності), у забороні вивчати релігійну та українську літературу, у репресіях патріотично настроєних національних істориків, письменників, художників, юристів, у суворому переслідуванні церковних шлюбів, хрещення дітей, похорону зі священиком. Негативно впливало на роз­виток духовності також залучення юристів до закриття культових споруд. Така юридична практика зумовлювалася тоталітарними ідеологічними й духовними обмеженнями, які орієнтували юристів на захист насамперед інтересів комуні­стичної держави, культивували ненависть до правопоруш­ників і навіть до звичайних громадян.

Нинішня ситуація в Україні формує у юристів гуманісти­чні погляди. Розпочався новий етап духовного відродження України, визнання духовної спадковості та сильних духов­них коренів нашого народу, що сприяє осмисленню юриста­ми власної духовної сутності. Кожен юрист має змогу ви­значитися, що для нього основне - буття чи володіння? Тут треба вибирати вузьку дорогу - внутрішній імператив життя. Лише буття означає життєлюбність і справжню причетність до світу. Любов до життя існує незалежно від складних умов та долі, й насамперед людина повинна відчувати радість від того, що допомогла іншому, а не від того, що володіє чимсь або кимсь.

Формуючи власну духовну сутність, юрист усвідомлює, що тільки духовні критерії визначають його як захисника народу, оскільки феномен духовного життя то сутність лю­дини, а духовність - це якість, яка її характеризує. Тобто дух, духовність, духовна культура є ознаками якості людсь­кого буття. Інакше кажучи, ефективність діяльності юриста зумовлюють передусім духовні чинники, постійне пізнання самого себе, розвиток духовних засад службової діяльності. Дбаючи про власне духовне здоров'я, юрист тим самим стає спроможним долати зло, вияви якого ще досить поширені у суспільстві.

Без перебільшення однією з провідних є функція збага­чення гуманістичним світоглядом. Вона впливає на профе­сійну діяльність юриста, його поведінку, усвідомлення стану правопорядку в Україні. Під впливом гуманістичного світо­гляду юрист виробляє власну правову позицію, удосконалює кваліфікацію, відчуває своє призначення у суспільстві.

По суті, гуманістичний світогляд — це процес становлення нової особи юриста, коли духовність, людяність є підґрунтям правової діяльності.

Функція керування внутрішнім життям юриста органіч­но пов'язана з його внутрішньою культурою. Ми підходимо до розуміння цієї функції з позицій духовності, оскільки роз­винена духовність - це ідеальне внутрішнє життя особи. Внутрішній світ людини визначає її душу. Ідеальне внутрі­шнє життя, як зазначає В. Нестеренко, продовжує професій­не чуття юриста, застерігає його від професійної деформації. Духовне у внутрішньому житті визначає загальне «добро юриста» і не тільки означає «висотні поверхи буття», а й проймає його по «вертикалі», проникаючи у внутрішній світ особи. Завдяки управлінню внутрішнім життям духовна культура має самостійний і реальний вплив на юриста, вона не залежить від його мети в житті, намірів та бажань, оскіль­ки духовне здійснюється у людському бутті через свідо­мість. Внутрішній світ юриста забезпечує в цілому його все­бічний розвиток, який визначає сенс життя.

Аналізуючи таку функцію, як запобігання духовним стресам, слід зазначити, що духовні стреси бувають позити­вні та негативні. Перші виникають тоді, коли особа, здійс­нюючи своєрідне духовно-наукове відкриття, пізнала ра­ніше невідомі їй природні закони. Це, по суті, результат ви­сокої духовної культури. Духовна культура запобігає нега­тивним духовним стресам. Річ у тому, що юрист у своїй професійній діяльності постійно стикається зі злом, яке мо­же завдати нищівного удару (уже навіть злими помислами) тонко збалансованій духовній структурі. Це трапляється внаслідок нехтування природними законами або через зво­ротний вплив дії цих законів, на які спрямовувалося хибне юридичне мислення, що свідчить про низьку духовну куль­туру особи. Таким чином юрист може зазнати духовного стресу, який призводить до самознищення в духовному ро­зумінні. Висока духовна культура запобігає таким негатив­ним виявам, не допускає трагічних духовних обмежень у юридичній діяльності.

Відомо, що у юридичних законах відображені духовні за­сади, оскільки вони є частиною природних норм, що утво­рюють певну імперативність. Тому однією з функцій духов­ної культури є осмислення юристом духовного змісту юри­дичних законів. Значення цієї функції полягає ще й у тому, щоб юрист збагатив власну професійну практику різномані­тними формами і методами правового виховання, яке він зобов'язаний постійно здійснювати.

Юридичні закони містять деяку матеріалізовану духов­ність. Це здебільшого юридичне закріплений духовний скарб народу, спрямований на виховання громадян. Така сут­ність державних законів є закономірним явищем. Об'єктивно-духовне безпосередньо не пов'язане з особою, а суб'єктив­но-духовне пов'язане з людиною. У першому випадку маю­ться на увазі абсолютні природні, у другому - юридичні за­кони. Загалом для багатьох людей духовність, не врегульо­вана юридичними законами (силовими факторами), може бути бездіяльною. Завдання юриста у цьому випадку полягає в тому, щоб спочатку зуміти глибоко проаналізувати, пізна­ти духовний смисл закону (по змозі здійснити своєрідне ду­ховне обґрунтування законів), а потім сприйняте вміло за­стосувати у професійній діяльності. Цим самим забезпечува­тиметься справжнє, дійове правове виховання громадян.

Варто виділити узагальнюючу функцію духовної культу­ри юриста. Йдеться про виконання духовної місії, розширен­ня духовного простору юридичної діяльності, що сприяє формуванню духовних резервів української нації. Адже ко­жне суспільство потребує духовного стимулювання й поси­лення духовного піклування про людей, націю й державу загалом. Тут важливу роль покликана відігравати національ­на інтелігенція, зокрема юристи як носії духу, професійні дії яких ґрунтуються на духовних підвалинах. Ця узагальнююча функція виступає засобом правової регуляції й регламентації соціальної поведінки людей, їхнього внутрішнього світу, а головне, гуманістичного розв'язання соціальних проблем в Ук­раїні.

Якщо професійні дії юриста ґрунтуватимуться на духов­ній, національно-правовій ідейній основі, то у такий спосіб утвердиться принципова відкритість людського буття, реалі­зується прагнення громадян до правди, свободи, любові. Звичайно, досягнути прогресу у духовному житті людини дуже важко, особливо у сучасних умовах, позаяк духовність людини - це своєрідна програма здійснення позитивних та негативних думок і вчинків. Духовна місія юриста полягає насамперед у вдосконаленні духовності громадян відповідно до законів Всесвіту. Такий стан забезпечується високою ду­ховною культурою самого юриста, адже відомо, що можна забути якісь негативні подробиці юридичної справи, але в душі її учасників, у пам'яті назавжди залишаться факти без­духовності юриста, його жорстокість, несправедливість чи бажання помститися. Духовні інтереси юриста спрямовані на усвідомлення того, що провина й страждання існують по­ряд. У цьому усвідомленні - суть юридичного милосердя.

Моральне задоволення, наприклад, юрист-криміналіст повинен отримувати не від кількості розкритих злочинів і навіть не від усвідомлення справедливості покарання, а від того, наскільки відчутні результати духовного оздоровлення громадян. Важливим є більш глибоке й всебічне самопізнан­ня, коли розуміння свободи пояснюється не свавіллям, а мо­жливістю бути самим собою.

Духовна культура юриста - важлива складова частина йо­го природи й сутності. Щоб сформувати високу духовну культуру, юристові потрібно дбати насамперед про свій дух, душу, бо тіло, як відомо, обтяжує душу, якщо не гріховними ділами, то гріховними помислами, тягне її донизу. Тому ду­ховна культура не тільки бажана, а й дуже потрібна юрис­тові для здійснення професійних обов 'язків.

Отже, є підстави для висновку: феномен духовної культури виявляється у тому, що вона є консолідуючим чинником суспіль­ства, спрямованим насамперед на його духовне відродження.