logo search
Сливка Юр

4.4. Зовнішня культура юриста

Зовнішня культура це не окремий, самостійний вид за­гальної (соціальної) культури, а категорія, яка в основному визначається певними видами культур (інтелектуальною, моральною, естетичною, психологічною, особистою тощо).

Зовнішня культура юриста безпосередньо не залежить від його професійних знань, умінь та навичок. Хоча характер професійної діяльності накладе свій відбиток на зовнішню культуру особи. Сьогодні стоїть завдання створити механізм регулювання поведінки юриста у різних сферах його діяль­ності, беручи за основу такі характеристики, як порядність, людяність, працелюбність, тактовність, стриманість, скром­ність та ін. Процес створення національних судових та пра­воохоронних органів вимагає посиленої уваги до утвер­дження в свідомості юристів цих рис, що сприятиме підне­сенню рівня морального змісту професійної діяльності, виробленню поваги до національного права та обов'язку по­всякчасно виступати на його захист і відповідним чином формувати зовнішню культуру.

Основні функції зовнішньої культури юри­ста зводяться до того, що вона виступає як компонент юридичної деонтології, формує службовий етикет юридичної діяльності, є підґрунтям культури професійних дій, слу­гує основою професійно-етичного кодексу.

Як складовий елемент юридичної деонтології, зовнішня культура юриста дає підстави громадянам здійснювати певні судження про судові та правоохоронні органи, їхню профе­сійну підготовку, компетенцію тощо. За зовнішньою культу­рою юриста визначають його особистість. Це первинне вра­ження про юриста, воно формує наступну думку про нього, здебільшого не стільки як фахівця чи професіонала, а як лю­дини. Зовнішня культура начебто наштовхує, виробляє віхи, за якими потрібно формувати важливі аспекти правової, мо­ральної, професійної, інформаційної, фізичної та інших видів культур. Цей процес, звичайно, відбувається сам собою, але свідомість юриста при цьому повинна орієнтуватися на зов­нішній вияв цих компонентів, тобто на зовнішню культуру.

Розглядаючи другу функцію зовнішньої культури юриста, зазначимо, що судові та правоохоронні органи України пе­реживають докорінні зміни, зумовлені національним відрод­женням, демократизацією усіх сфер суспільного життя. Од­нією з актуальних проблем у галузі права є виконання зако­нів. Одним із чинників виконання законів є службовий ети­кет юриста. Ефективна діяльність юристів передбачає виховання почуття впевненості та віри у себе. Важливо па­м'ятати, що норми права закладені не тільки в законах та указах, а й у різноманітних правових явищах, пам'ятках, правилах, приписах тощо.

Право віддзеркалюється у юридичному етикеті, який має законодавче закріплення та правове регулювання. Службо­вий етикет покликаний сприяти реалізації сучасних законів. Тобто юридичний етикет є зовнішнім боком професійної діяльності працівників правоохоронних та судових органів, своєрідним доповненням до спеціального правового статусу юриста. З юридичним етикетом пов'язують піднесення рів­ня професійної культури, прогресивний розвиток юридич­них служб, функціонування правової культури, отже, реалі­зацію норм права, правозастосування, правомірну поведінку, активізацію правовідносин.

Службовий етикет у юридичній діяльності призначений для регулювання взаємовідносин суб'єктів права, завдяки чому закріплюються існуючі й створюються нові правові цінності.

Юрист як службова особа виробляє для себе власні норми поведінки, його функціональні обов'язки пов'язані з долею людей. Тому важливо підносити рівень культури працівни­ків правоохоронних органів, виробляти сукупність правил поведінки, зорієнтованих на шанобливе ставлення до грома­дян, взаємоповагу у міжособистісному службовому спілку­ванні.

Службовий етикет юриста свідчить про моральну вихо­ваність, загальну культуру, здатність створювати сприятли­вий соціально-психологічний клімат, формувати почуття довіри, що значною мірою підвищує ефективність професій­них дій.

Можна стверджувати, що службовий етикет виявляється передусім у юридичному колективі, у процесі виконання службових обов'язків. Це дотримання встановленої субор­динації, культура встановленої форми одягу, культура діло­водства, техніки, зброї тощо. У роботі з населенням, крім загальних моральних та морально-правових правил, службо­вий етикет вимагає належної мовної, акторської культури, вміння поводитися в громадських місцях тощо.

Основу службового етикету юриста становлять певні по­няття та категорії. Вони виконують методологічну функцію у дослідженні проблем юридичної етики. Тому виникає по­треба висвітлити співвідношення понять «етикет» і «служ­бовий етикет».

Поняття «етикет» означає певну форму поведінки, зу­мовлену сукупністю загальноприйнятих правил поведінки стосовно зовнішнього вияву ставлення до людей (форми звертання, вітання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг). Взагалі етикет є в основному зовнішнім виявом мора­лі, але за своєю структурою, функціями він порівняно прос­тіший від моралі, повністю їй не підпорядкований.

Поняття «етикет» доцільно сприймати як форму поведін­ки, зокрема її моральний зміст, а «службовий етикет» - як форму зовнішньої реалізації професійних норм. Тобто мо­ральний зміст поведінки не завжди відповідає вимогам фун­кціональних обов'язків, але безпосередньо впливає на якість їх виконання.

Службовий етикет — обов'язковий атрибут професійної діяльності.

У будь-якому випадку ці поняття є складовими культури. Відтак, культура зумовлює розвиток як етикету, так і служ­бового етикету.

Стосовно службового етикету різних професій зауважи­мо, що існують певні особливості (наприклад, відмінності між службовим етикетом юриста та службовим етикетом інженера). Ці відмінності визначають предмет, принципи, функції та інші чинники.

Службовий етикет юриста можна назвати ще й юридич­ним етикетом. Це ідентичні поняття.

З юридичним етикетом пов'язані такі поняття, як юри­дична позиція, юридичний самоконтроль, юридична захи­щеність, юридична зацікавленість, юридична творчість, юри­дичний комфорт, юридична соціалізація, юридичні вміння, юридичні звички, юридичні потреби, юридична саморегуля­ція, юридична репутація, юридичні традиції, юридичне мис­лення, юридична оцінка, юридичне самоутвердження, юри­дична свобода, юридична свідомість та ін.

Кожна історична доба вкладає власний зміст у ці поняття. Так, відомі зразки службового етикету правників Стародав­нього Риму, зокрема Папініана, Павла, Ульпіана, Модестина та Гая. Історично існував етикет старійшин: жерців, служи­телів культу, бояр, князів, гетьманів, кошових, отаманів. Юридичний етикет українських правників містить історич­ний досвід духовного розвитку народу. Правники цивілізо­ваних держав світу вносять у юридичний етикет певні допо­внення, що сприяє кращому порозумінню юристів світу, по­легшує їхню спільну діяльність.

Безумовно, на юридичний етикет впливають суспільний лад держави, специфіка історичного розвитку, національні традиції та звички.

Ефективне функціонування сучасних правоохоронних та судових органів України ми пов'язуємо з формуванням на­ціонального духу юридичного етикету. Юридична діяльність українських правників підпорядкована існуючим нормам етикету. Наявність національного юридичного етикету вима­гає як застосування норм, так і вироблення певних внутріш­ніх переконань. Службовий етгікет українського юриста спонукає використовувати приписи правових звичаїв. Право­ва свідомість змушує юриста діяти так, як вимагає історич­ний досвід права. Тобто службовий етикет формує свідоме сприйняття правового звичаю. У цьому виявляється народ­ний дух службового етикету, основу якого становлять звича­єві юридичні норми, закладені в українському національно­му звичаєвому праві.

Можна зробити висновок про існування певних закономі­рностей, які визначають становлення й розвиток юридичного етикету: залежність змісту службового етикету від соціаль­но-правового й культурного розвитку суспільства, інституту юридичного етикету, духовного досвіду людства.

Службовий етикет є функцією зовнішньої культури юри­ста. Це означає, що юрист повинен виробити власні норми поведінки, дотримуватися встановленої регламентації у різ­них ситуаціях, знаходити способи зберігання професійної таємниці, домагатися виконання своїх правомірних розпоря­джень, удосконалювати власний етикет у кожному окремому випадку та ін. Уміння й рішучість щодо суворого покарання самого себе за допущені промахи в службовій діяльності чи скоєнні проступків - вершина юридичного етикету, один з критеріїв службової діяльності працівника правоохоронних і органів. З погляду деонтології важливо робити правильні висновки з критики чи покарання з метою збереження авторитету.

Зміст службового етикету юриста полягає в тому, що він є правовим інструментарієм, визначає систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави й особи, регулює поведінку юриста, функціонує як його внутрішня потреба, утверджуючи в такий спосіб повагу до права й держави. Юридичний етикет є засобом ефективного правового регу­лювання суспільних відносин, інтенсифікації управління процесом правоохоронної діяльності.

Юридичний етикет - складова частина духовної культу­ри правника, система законодавча закріплених, історично та природно встановлених правил поведінки й спілкування у службовій та позаслужбовій діяльності, які відповідають моральним вимогам суспільства і наг(юнальшй духовності. Специфіка юридичного службового етикету полягає в тому, що він має не тільки моральне значення, а й правове закріп­лення, регламентується статутами, наказами, інструкціями та іншими нормативними актами.

Згідно з вимогами службового етикету, симпатії чи анти­патії між юристами не повинні позначатися на службовій діяльності. При виконанні службових обов'язків важливо виявляти взаємоповагу, терпимість, співчуття, розуміння.

Службовий етикет юриста — це традицій­но встановлена у державних, громадсь­ких або приватних організаціях і закріп­лена у нормативних актах форма вико­нання службових обов'язків (з громадя­нами, колегами по службі тощо).

Службовий етикет юриста має різновиди, наприклад, суд­дівський, прокурорський, адвокатський, міліцейський тощо. Окремі види службового етикету регламентуються відповід­ним законодавством - Конституцією, Законами України («Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру», «Про міліцію», «Про державну службу» та ін.), указами Пре­зидента, відомчими наказами, інструкціями, статутами тощо. Зауважимо, що ці види службового етикету тісно пов'язані з дипломатичним, загальноцивільним, а міліцейський етикет -ще й з військовим етикетом. Так, службовий етикет міліції вимагає акуратності у форменому одязі, суворої виправки, чіткості у відданні команд тощо. Ці положення закріплені у законодавчому порядку. Юридичний етикет має деякі спіль­ні ознаки з іншими видами етикету, зокрема, релігійним, на­ціональним, сімейно-побутовим, а також із професійним етикетом медика, педагога, науковця.

Складові елементи службового етикету юриста доцільно розглядати у двох аспектах: нормативному та атрибутив­ному.

До нормативних компонентів відносимо насамперед по­єднання прав і обов'язків, внутрішню саморегуляцію служ­бових дій, єдність природних, юридичних, моральних та ес­тетичних норм, які віддзеркалюють зовнішній бік правової діяльності.

Ця група компонентів юридичного етикету сприяє розви­ткові у юридичному колективі доброзичливості, ввічливості, відвертості, виконавчої дисципліни, справедливості, форму­вання правомірної поведінки, законності, субординації у службовій діяльності.

Атрибутивні компоненти охоплюють систему юридич­них ритуалів, необхідних для виконання професійних обо­в'язків. Сюди можна віднести прийняття обітниці, ритуал судового засідання тощо.

Існують деякі відносно умовні компоненти службового юридичного етикету. Наприклад, куріння (у тому числі в службовому кабінеті), естетичне оформлення службового приміщення (дизайн), охайне утримання робочого місця, чітке оформлення службових документів, правильний стиль діло­вого мовлення, гарний зовнішній вигляд, манери, жести, уміння слухати, культура критики тощо. Проте елементи загальноцивільного етикету, дотримання яких є обов'язко­вим для кожного громадянина, регулюються в основному нормами моралі.

Функціонування юридичного етикету пов'язане з нор­мативними приписами. Наголосимо, що норми службового етикету покликані забезпечувати юридичну захищеність юриста, тобто здійснювати ефективну охорону та за­хист його основних прав. Для цього існують спеціальні ак­ти, які регулюють службовий етикет. Крім них існують ще ухвали громадських об'єднань, трудових колективів, судові рішення, протести й подання прокуратури тощо. Як і пра­вові норми, норми службового етикету мають диспози­цію, гіпотезу, санкцію. Їхня дієвість залежить від особистої вимогливості юриста й вимогливості керівників до підлег­лих.

Законом життя юриста мають бути еле­ментарні норми загальнолюдської моралі, які сформувалися історично, регулюють людські відносини на засадах взаємної поваги, гуманності, справедливості. З до­триманням цих норм пов'язується ефек­тивна діяльність юриста на користь су­спільства, держави та людей.

Зрозуміло, що регламентувати всі сторони службового етикету неможливо. Суворої регламентації, однак, потре­бують стосунки юристів з громадянами. Правник повинен уміти обстоювати реальну юридичну позицію, розвивати у громадян юридичну зацікавленість, підносити авторитет права.

Найбільш досліджені норми службового міліцейського етикету. Це система нормативних вимог, зумовлених діяль­ністю, поведінкою й спілкуванням в умовах міліцейської служби. Вона містить нормативні вимоги військового ети­кету, норми загальновизнаного етикету, правила поведінки в оперативно-слідчій групі, при здійсненні охорони громад­ського порядку, виконанні оперативно-розшукових функцій;

приписи статутної дисципліни, взаємостосунків між пра­цівниками міліції (у тому числі з керівним складом), вимо­ги до стройової виправки (на службі та поза нею), прове­дення міліцейських ритуалів, дотримання особистої куль­тури.

Службовий етикет юриста вирізняє сукупність правових та моральних засобів, за допомогою яких службова поведін­ка приводиться у відповідність зі встановленими вимогами. До юридичного етикету належать норми права, моралі, при­родні норми.

Юридичний етикет виявляє ефективність реалізації пра­вових норм, рівень професійної майстерності юриста, його ерудицію та загальну культуру. Проте існують нерегульова-ні елементи поведінки, різноманітні вади у діяльності юрис­та, які потребують усунення.

Отже, юридичний етикет має нормативний, імперативний характер і є важливою умовою функціонування правоохо­ронних органів.

Процес правового регулювання службового етикету до­сить складний і тривалий у часі. Тут виділяються певні стадії:

розробка юридичних норм, які регулюють службовий етикет;

виникнення правовідносин на основі прийнятих норм служ­бового етикету юриста; реалізація суб'єктивних прав, юриди­чних обов'язків у практиці застосування етикету.

Службовий етикет юриста має сфери поширення. Йдеться про правоаналізуюче, правозастосовне регулювання, тобто про ту ділянку професійної діяльності, у якій фактично ре­алізуються правові норми. Сфера службового етикету - це • не тільки юридична установа, в якій працює юрист, а й громадські місця, в яких він перебуває, а також його побу­тове оточення. Поряд з цими існують сфери спілкування з правопорушниками, відвідання квартир громадян, спілку­вання з іноземними громадянами, роботи з документами, організації та проведення прийому громадян. У процесі за­стосування норм службового етикету юрист розкривається як професіонал, знавець своєї справи, представник держав­ної влади. Однією зі сторін службового етикету юриста є моральна вимога дбайливого ставлення до народного над­бання, повага до громадян.

Функціонування юридичного етикету поширюється і на здатність долати прогалини у законодавстві, тобто викорис­товувати аналогію закону. Межі впливу службового етикету на особистість юриста зумовлюються чинним законодавст­вом, загально-соціальними потребами, характером суспіль­них відносин і взаємодії суб'єктів права.

Службовий етикет певною мірою відображає «модель» національного юриста, який потрібен правовій Українській державі.

Юридичний етикет тісно пов'язаний з усіма галузями права, юридичними дисциплінами, філософією, соціологією, педагогікою, психологією, культурологією.

Існує зв'язок службового етикету з природними нормами. Реальне дотримання їх у юридичній діяльності забезпечує ефективність правової практики.

Як компонент професійної культури службовий етикет зазнає впливу правової, інформаційної, педагогічної, психо­логічної, емоційної, моральної та інших культур.

Службовий етикет юриста ґрунтується на певних прин­ципах. Вони відображають найсуттєвіші риси службового етикету.

Передусім це загальнолюдські принципи — єдність прав та обов'язків, захист су­б'єктивних прав юриста, презумпція не­винуватості юриста, а також спеціаль­ні — «дозволено те, що дозволено зако­ном», обґрунтованість юридичних дій, доцільність застосування правових норм, дотримання службової таємниці, дотри­мання встановленої субординації, встанов­лення істини тощо.

Принципи юридичного етикету постійно доповнюються новими, більш значущими. У процесі вдосконалення струк­тури правоохоронних органів, утвердження ідей української державності, формування цивілізованого правопорядку слу­жбовий етикет наповнюватиметься новим змістом.

Формування службового етикету передбачає застосуван­ня різноманітних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість й пове­дінку юриста. Такими методами є персональні вимоги до юриста, індивідуальний контроль власних дій, підвищення фахового, наукового, культурного рівня, створення комфор­тної атмосфери, здорового психологічного клімату, занят­тя спортом тощо.

Юридичний етикет функціонує у різноманітних формах внутрішньої організації та зовнішнього вияву правових й моральних норм. Він має внутрішню і зовнішню форми. До першої належить внутрішнє ставлення юриста до норм ети­кету, до зовнішньої - нормативно-правові акти, правила службової поведінки, службовий прецедент.

Службовому етикетові властиві функції, що загалом збі­гаються з функціями, які передбачає теорія права -управлін-ською, оірнною, виховною, пізнавальною.

Управлінська функція службового етикету - це забезпе­чення консенсусу між учасниками правовідносин, розши­рення сфери правового регулювання, сприяння утвердженню засад правової Української держави та ін.

Оцінна функція включає співставлення фактичної служ­бової діяльності юриста з вимогами нормативно-правових актів, що регламентують його юридичну діяльність та мо­ральних норм тощо.

До виховної функції відносимо дотримання та гарантуван­ня законності, вибір оптимального варіанту правомірної пове­дінки - виховання поваги до права, удосконалення умінь та навичок правоохоронної діяльності, піднесення рівня справед­ливості у застосуванні заходів юридичного примусу та ін.

Пізнавальна функція пов'язана з усвідомленням пріорите­ту прав людини (її інтересів та свобод) як головної цінності суспільства, формуванням українського національного духу права, вибір юристом відповідно до його підготованості та покликання певного виду юридичної діяльності.

Отже, службовий етикет юриста необхідніш для забез­печення належного державного режиму як способу здійс­нення державної влади. Адже юрист як працівник державної служби є ланкою зв'язку між державними органами і грома­дянами. Його професійні дії, виважені рішення спонукають членів суспільства дотримуватися встановленого правопо­рядку.

Високий рівень службового етикету сприяє успішному розв'язанню спільних завдань, які стоять перед юридичними службами. Норми етикету зобов'язують ефективно викону­вати обов'язки, сумлінно ставитися до державної служби, працювати творчо і натхненно.

Службовий етикет удосконалюється завдяки засвоєнню юристами загальнолюдських цінностей, культури та націо­нального духу права, подоланню бюрократизму у юридич­них структурах, який залишився у спадок від тоталітарного режиму.

Негативно позначається на службовому етикеті профе­сійна деформація працівника правоохоронних органів.

Службовий етикет покликаний сприяти духовному оздо­ровленню працівників правоохоронних органів, виховувати почуття захищеності юриста, орієнтувати на формування правового почуття, усвідомлення свободи як морально-етичної цінності.

Ефективність службового етикету юриста суттєво зумов­люється філосо4)ією ненасильства та юридичним милосердям.

Як соціальний феномен, насильство означає усяке прини­ження гідності людини, що призводить до обмеження її фі­зичних та духовних потенцій. Формами насильства є, зокре­ма, шантаж, пограбування. Тлумачення насильства виявляє як мету людської діяльності, так і засоби її досягнення. Це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї лю­дини над волею іншої. Типовими реакціями на насильство є покірність, пасивність, ненасильство або контрнасильство. Існують дві форми принципового ненасильства: мінімальне ненасильство (відмова тільки від фізичного насильства) і максимальне насильство (відмова від насильства фізичного і психологічного). Тим самим виявляється різниця між прин­циповим ненасильством (морально обгрунтованим) і прагма­тичним ненасильством (обмеженим соціальне, політичне, економічно, національне).

Діяльність юридичних органів все ще пов'язана з насиль­ством, але фізична сила, спеціальні засоби, зброя, які засто­совуються проти злочинців, є меншим злом порівняно з дія­льністю злочинців. Вимушене юридичне насильство захи­щає особу й суспільство від злочинних посягань. Це контр­насильство, дозвіл на яке дає юристам суспільство. Воно має моральне і правове обґрунтування. Тому юридичне насильс­тво, зумовлене відповідними законами, є прит^иповим і за­конним. Важливо, щоб у мінімальному й максимальному насильстві домінували духовні, моральні й правові норми, щоб фізичне чи психологічне насильство не здійснювалося всупереч духовним чи юридичним законам у тій частині, де воно не має здійснюватися взагалі: домагання показань шля­хом фізичного чи психологічного тиску, погроз, утримання затриманих осіб у камерах попереднього слідства понад норму тощо. Юрист повинен володіти філософією й етикою ненасильства, переконувати правопорушника розумними аргументами, власною культурою.

Отже, етика юридичного ненасильства — це система професійних духовно-мораль­них поглядів, відчуттів, переконань сто­совно правопорушника, а також усвідом­лення правником духовно-моральної та правової відповідальності за перевищен­ня своїх повноважень.

Юридична практика органічно пов'язана з принципом милосердя. Юридичне милосердя - це вияв юристом відпові­дно до закону почуття співпереживання, прагнення допомо­гти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього. Фактично це зовнішній вияв внутріш­нього імперативу службового обов'язку юриста. Саме по­няття «милосердя» поєднує два аспекти: духовно-емоційний (переживання чужого горя, як свого) і конкретно-прак­тичний (прагнення реально допомогти). Специфіка юри­дичної діяльності вимагає відповідального підходу до духо­вно-емоційного вияву милосердя. Стосовно правопорушника він повинен мати межі, а емоції правника не повинні вплива­ти на розвиток ситуації. Що стосується конкретного практич­ного аспекту милосердя, то його суть полягає в тому, що людині, яка позбавлена волі і не може захищатися, потрібна кваліфікована юридична допомога.

Друга функція зовнішньої культури юриста полягає у створенні підґрунтя такої культури його професійних дій, якої вимагає нинішнє суспільство. Сьогодні юрист своєю поведінкою, професійними діями повинен довести, що він є працівником саме національних судових та правоохоронних органів. Тут особлива роль відводиться як поважанню нових юридичних відзнак, пропаганді форменного одягу, так і співпереживанню за подальшу долю України.

Для юридичної деонтології має значення така функція зо­внішньої культури, як вироблення основ професійно-етич­ного кодексу юриста. На жаль, нині в юридичних органах відсутні нормативні документи, які б регулювали зовнішню культуру працівників. Навіть з прийняттям нових статутів, положень, окремі її елементи ґрунтуватимуться на загально­прийнятих правилах. Назріла потреба у розробці професій­но-етичного кодексу юриста, кодексу юридичної етики.

Основи професійно-етичного кодексу юридичної діяль­ності повинні охоплювати такі три сфери: професійна діяль­ність, спілкування, особисте життя.

Особливістю першої сфери є спрямованість інтересів юриста на виконання головної мети і сенсу життя - слу­жіння людям, піклування про них. Саме це є джерелом натх­нення для власного морального удосконалення. Чим глибша захопленість юридичною діяльністю, державною службою, тим більше сили на боротьбу із правопорушниками та зло­чинцями віддає юрист, тим більшою мірою саме життя на­кладає відбиток на формування його професійної моралі.

Юрист не зможе досягти високого різня професіоналізму без умілої організації власної праці, доцільно тривалого пе­ребування на службі, пошуку раціональних способів компен­сації часу, відновлення фізичної енергії, зняття емоційної напруги тощо. Цьому повинні допомогти правильно органі­зований відпочинок та дозвілля, розумне використання віль­ного часу. Ці фактори створюють ще й реальні можливості для формування особистості, невимушеного згуртування колективу. У такому колективі стихійно складаються пози­тивні позаслужбові стосунки, засновані на спільності ін­тересів, захоплень, симпатій, відбувається процес пізнання співробітників з нового, часто несподіваного боку.

Однією з передумов належної професійної діяльності юриста є стиль його поведінки. Загальна поведінка особи визначається двома, у такому порозумінню, чинниками: внут­рішнім (знання та уміння керуватися загальноприйнятими нормами поведінки) та зовнішнім (реальні дії, вчинки, мане­ри, формений одяг, володіння літературною мовою).

Норми (правила) поведінки формуються і вдосконалюю­ться протягом всієї життєдіяльності особи. Однак нас ціка­вить більшою мірою власне процес реалізації цих норм у практичній юридичній роботі. Важливу роль тут відіграють манери, жести та зовнішній вигляд юриста Спостерігаючи, за його діями та зовнішністю, можна дати йому моральну оцін­ку, яка часто залишається остаточною.

; Манери - це стійкі, постійні навики та звички у поведінці

особи, які виявляються у ставленні до оточуючих, формі І спілкування, різноманітних деталях поведінки, навіть у дріб-\ них рухах, які постійно повторюються. Манери можуть бути '': позитивними та негативними, залежно від рівня моральності, вихованості людини. Для юриста важливо формувати мане-ру володіти собою, від чого залежить ефективний правовий вплив на правопорушника чи громадянина взагалі. Юрист повинен обмежувати себе у жестах, оскільки при виконанні службових обов'язків будь-який із них може тлумачитися неправильно. Так, нестриманий, розхлябаний жест засвідчу-I ватиме незібраність, відсутність внутрішнього контролю за особистою поведінкою, атому насторожуватиме.

Такою ж важливою складовою частиною процесу реалі­зації загальноприйнятих норм поведінки є зовнішній вигляд, гарна постава, тверда, врівноважена хода, припасований до фігури формений одяг, начищене взуття тощо. Неохайний зовнішній вигляд юриста не викликає довір'я. Узагальнюю­чи, можна ввести поняття індивідуального стилю поведінки юриста. Взагалі під стилем поведінки, як думається, слід ро­зуміти сукупність тих чи інших дій особи, які характеризу­ють її місце в оточуючому середовищі. Враховуючи це, юрист повинен вміти об'єктивно оцінити себе. Проте надмі­рна увага до власної персони, бажання привернути до себе увагу, вирізнитися якимись екстравагантними якостями при­зводить до створення штучного авторитету, який дуже шко­дить у юридичній діяльності.

Сфера професійної діяльності юристів передбачає дотри­мання певних ритуалів, які можна визначити як історично сформовану їх поведінку під час здійснення службових об­рядів, урочистих і траурних церемоній. Тут формується пев­на ритуальна культура.

Юридичні ритуали поділяються на загальні і специфічні. Перші з них майже цілковито збігаються військовими (стройові огляди, прийняття Обітниці і т. д.). Другі, специфічні ритуали (посвята у міліціонери, вручення службового по­свідчення та ін.) характерні тільки для органів внутрішніх справ. Вони чинять значний вплив на психіку працівників, приносять естетичну насолоду, сприяють формуванню про­фесійної моралі, значною мірою слугують задоволенню духо­вних потреб працівників у нелегких умовах служби в органах внутрішніх справ. Йдеться насамперед про ритуал посвяти в міліціонери і вручення форменого одягу. Це важливий мо­мент для молодого працівника, оскільки його вперше пред­ставляють колективові, в якому доведеться виконувати служ­бове завдання. Інший ритуал передбачає вручення погонів і службового посвідчення особам, які прийняті на посаду сере­днього і старшого начальницького складу після присвоєння їм першого спеціального звання. Наявність погон і службового посвідчення надає працівникові міліції великі права, але й на­кладає певні обов'язки, вимагає високої культури у спілку­ванні з громадянами та правомірного застосування правових норм до порушників правопорядку. Службове посвідчення є документом, який засвідчує особу власника, дає право носін­ня, збереження та застосування вогнепальної зброї та спеці­альних засобів згідно з вимогами Закону про міліцію.

Ще один важливий ритуал в органах внутрішніх справ -проводжання на пенсію. Він має велике запам'ятовуюче зна­чення як для самого ветерана, так і для тих, хто залишається на службі. На жаль, в органах міліції ще і нині спостерігаєть­ся поспішне, необгрунтоване, навіть аморальне звільнення на пенсію. Здебільшого штучно створюються такі обставини, за яких працівника потрібно суворо карати, але враховуючи вислугу років і «добровільно» поданий рапорт на пенсію, офіційно задовольняється «прохання». Навряд, що такий «ритуал» залишить приємні спогади у того, хто перебуває на передньому краї боротьби за правопорядок, і матиме пози­тивний виховний вплив у колективі.

Розглянемо другу сферу професійно-етичного кодексу юридичної діяльності - сферу спілкування юриста з різними категоріями людей.

Культура спілкування не наслідується, не програмується генетичне. Засвоєння норм спілкування - наслідок вихован­ня. Юриста треба навчити спілкуватися, допомогти йому за­своїти прийняту модель поведінки. У складних умовах суча­сного життя покладатися на стихійний вплив обставин щодо роботи з працівником, як суб'єктом спілкування було б ве­ликою легковажністю, яка, ще не подолана.

Як правило, юрист спілкується зі співробітниками (рів­ними собі за посадою, підлеглими, керівниками), з населен­ням, зі знайомими та родичами.

У сфері спілкування велике значення має насамперед культура мови, яка дає відчуття впевненості у собі, у власній здатності переконати співрозмовника. Оволодіння культу­рою мови - це постійний процес. Адже із збільшенням пра­вової інформації, інформаційного потоку загалом, дуже важ­ливо стисло, правильно і доречно формулювати думку як усно, так і письмово. Вбога, невиразна мова засвідчує обме­женість світогляду, низький рівень моральності. Оскільки юрист є суб'єктом права, то його мовна культура зобов'язує дотримуватися певних норм та правил у бесідах з громадя­нами як на службі, так і поза нею.

З існуючих мовних стилів у юридичній роботі переважає, звичайно, діловий стиль. Він застосовується у бесідах з не­повнолітніми, заарештованими, небезпечними злочинцями при затриманні тощо. При цьому мова є не тільки засобом спілкування, а й виразником ставлення до співрозмовника. Це означає, що у юридичній роботі велике значення має мов­на інтонація, яка допомагає охоронцеві правопорядку відпо­відним чином вплинути на конкретну обстановку.

Зазначене вище стосується культури усного мовлення. Проте, в юридичних установах важливу роль відіграє діло­водство, тобто мова писемна. Ділове мислення тут суворо та детально регламентоване. Важливим при цьому є дотриман­ня службової таємниці. Уміння вести службове листування -це постійна вимога.

Дуже важливим для юриста є повсякденне спілкування зі своїми співробітниками. Невміння контактувати, небажання знати наміри, а також вияв зневаги, до того, хто може вислу­хати твою «душу», потенційно містять у собі небезпеку са­моізоляції, вимушеної самотності у колективі, що нерідко призводить до неправильних вчинків. В судових та право­охоронних органах існує певна специфіка у взаємовідноси­нах між співробітниками. Зокрема, це стосується надмірного інтересу роботою товариша. Відомчі нормативні документи передбачають, що без службової необхідності і без санкції безпосередньо начальника не слід цікавитися, чим займаєть­ся той чи інший працівник. Недопустиме також безцеремон­не втручання у службову діяльність один одного. Тактов­ність і делікатність у цій справі не порушать, а тільки зміц­нять дружбу, повагу і довір'я між співробітниками.

Практично в усіх юридичних колективах працюють жінки.

Тому часто виникає запитання: чи потрібно дотримуватися на службі особливих правил стосунків між чоловіками і жін­ками. У цьому є необхідність. Хоча тут можливі відхилення, зумовлені службовим становищем осіб протилежної статі. У погодженні з керівництвом через поважні причини можна робити певні скидки жінці (не скеровувати її на нічні чергу­вання, в засади, на охорону громадського порядку в місцях підвищеної оперативної обстановки тощо), але за умови, що це не позначиться на службовій діяльності.

Збідненим, невиразним стає спілкування між юристами, якщо з нього вилучається більшою чи меншою мірою оціно­чне, емоційне ставлення до предмета розмови. Дискусія, на­віть суперечка часто допомагає знайти нестандартне розв'я­зання службової проблеми, яка стоїть перед юридичним колективом. У дружному колективі не бояться плюралізму думок, зіставлення і порівняння різних поглядів. Проте будь-яка надмірність в цьому таїть небезпеку конфліктної ситуа­ції, може спровокувати емоційний зрив. Конфлікт, який уже виник і розвивається, вимагає свого розв'язання. При цьому психологічно ефективними вважаються заходи, які попере­джають нагромадження відмінностей в оцінках, поглядах, меті членів колективу; у досягненні взаєморозуміння з ме­тою прийняття компромісного рішення; у переведенні конф­лікту з емоційного на інтелектуальний рівень, поступове згладження протиріч.

У юридичному колективі практично не можна обійтися без ділової конструктивної критики, яка використовується як засіб вираження колективної, громадської думки з єдиною метою - усунути перешкоди і недоліки у житті і діяльності окремих працівників. Культура критики передбачає рівно­правність опонентів, однакові можливості аргументації. Ні­чого спільного із конструктивною критикою не мають такі негідні методи, як намагання зруйнувати негативне одним махом, загнати один одного в глухий кут тощо. Рівень куль­тури критики повинен засвідчувати, наскільки рельєфно проступає в ній позитивне, творче начало, які конструктивні ' елементи вона несе в собі.

Показником рівня спілкування в юридичному колективі є культура стосунків між керівником та підлеглим і навпа­ки. Зокрема, згідно з принципами правничої етики, таке спілкування має наказовий, категоричний характер. Це не повинно прикро вражати підлеглого, проте і з боку керів­ника подібна категоричність не має переходити за межі норм моралі.

Виконуючи службові обов'язки, юрист мимоволі стає у центр взаємостосунків між різними за соціальним положен­ням, психічними особливостями, рівнем культури та ви­ховання людьми. Ця обставина накладає на нього особливу відповідальність, вимагає граничної коректності у спілку­ванні. Адже те, що простиме будь-якій людині, не залишить­ся не поміченим стосовно юриста. І тоді суворі дії працівни­ків вважатимуться справедливими та зрозумілими населенню, коли у спілкуванні з ним чітко вирізнятимуться поважання людської гідності, певний інтелектуальний та культурний рівень. Неабияке значення має емоційний бік спілкування юриста з громадянами. Емоційна глухота, якщо така має мі­сце, може потягнути за собою зневагу до тих норм поведін­ки, які працівникові добре відомі, але які не прийняті ним особисто як значимі, необхідні в практиці спілкування. Емо­ційна глухота призводить до черствості, байдужості, дає грунт для професійної деформації.

Спілкуючись з населенням, юристові часто доводиться проникати у глибини життя конкретної особистості. Це ви­магає від нього вміння застосовувати різноманітні засоби індивідуального підходу до людей. Наприклад, під час при­йому громадян виникає проблема надокучливих відвідува­чів. Думається, що працівник судових та правоохоронних органів повинен відрізняти надокучливих від наполегливих у досягненні мети. Виходячи з цього, і ставлення до цих лю­дей має бути і суто індивідуальним. Юрист не живе ізольо­вано. Він неминуче спілкується з рідними, близькими та знайомими, з якими навчався в школі, з якими разом працю­вав, служив в армії. Звичайно, з цими людьми уникати кон­тактів не слід. Також не можна не брати до уваги їхнє про­хання посприяти у життєвих клопотах. Проте важливо, щоб доброзичливість не зашкодила юридичній діяльності, не су­перечила нормам юридичної моралі. Найбільш небезпечною для юриста є нерозбірливість у знайомствах, панібратство з людьми, які чинять певний тиск, намагаючись незаконним шляхом отримати певні послуги. Дехто навмисне, прикри­ваючись знайомством з юристом, вершить протиправні або злочинні справи.

Отже, спілкуючись з близькими та знайомими людьми, працівник судових та правоохоронних органів не повинен розголошувати службові відомості, демонструвати власну поінформованість, брати на себе обов'язок вирішувати пи­тання, які не входять до кола його службових обов'язків.

Ще одна важлива сфера професійно-етичного кодексу юридичної діяльності стосується особистого життя охо­ронця правопорядку, зокрема його сімейних стосунків, осо­бистих зацікавлень, дозвілля.

Чуйність, тактовність, гостинність, вміння не вивищу­вати себе в оточенні сусідів - ці та інші подібні риси повин­ні визначати поведінку юриста в позаслужбовий час, у до­машніх умовах.

Сім'я юриста чи не найбільш обділена увагою свого голо­ви. Незручності, пов'язані з характером його роботи, повинні компенсуватися доброзичливим ставленням дружини, взаємо­розумінням і моральною підтримкою з боку членів сім'ї.

Професія юриста накладає на його сім'ю специфічний відбиток і диктує певні вимоги. Це передусім бездоганність з погляду моральності. Вже сам факт, що голова сім'ї- юрист, має засвідчувати її високий моральний рівень, бо не має пра­ва той, хто стоїть на варті закону і правопорядку, у вузькому колі близьких людей сповідувати погляди, відмінні від тих, які він обстоює на службі.

Отже, специфічний характер праці в юридичних органах диктує особливі вимо­ги до зовнішньої культури працівників і морального змісту їхньої професійної дія­льності.

Це зумовлюється насамперед тим, що юристи виконують важливу соціальну функцію. Треба наповнити діяльність юристів соціально-творчим, глибоким людським змістом, свідомим ставленням до культурних надбань суспільства з тим, щоб сформувати таку зовнішню культуру, яка стала б визначальним компонентом юридичної деонтології.