4.3. «Акторська» культура юриста

Професіоналізм юриста, як і інших фахівців, котрі працю­ють з людьми, об'єктивно передбачає віртуозне виконання службових обов'язків, тобто своєрідну акторську культуру.

Професійну діяльність юриста поєднують з акторським фахом такі елементи, як вироблення певної процесуальної думки, творча уява, прогнозування наслідків юридичного впливу. Тому є підстава говорити про ефективність профе­сійно-юридичної гри. Важливою є і внутрішня рівновага між особистістю юриста та його професійною грою.

У чому ж виявляється сутність професійної юридичної гри? Треба визнати, що юристові, як і педагогові, психолого­ві, часто доводиться виконувати роль актора, щоб знайти правову істину. Звичайно, гра актора і гра юриста мають як спільні, так і відмінні риси.

Так, актор, відтворюючи професійну діяльність персона­жа, передає глядачам особливості побуту, звичаїв, традицій, службового етикету, манер і професійних рухів сценічного героя, тобто стиль поведінки, яка йому (акторові) особисто не належить. Юрист же відтворює чи пропагує думки, уяв­лення, дії через власний стиль поведінки. Безумовно, юрис­тові іноді варто повчитися в актора.

На сцені актор часто робить вигляд, що зображає, на­приклад, зосередженість, відтворюючи її зовнішні ознаки, насправді зовсім не будучи зосередженим. Юрист же, нав­паки, може вдавати,^що не бачить і не чує, але насправді все помічає, фіксує. Його професійні дії зосереджуються на реальному правовому явищі, на учасниках юридичного процесу.

Для актора присутність інших осіб не є перешкодою. Ви­конуючи роль, актор не звертає на них уваги. А в юридичній практиці присутність сторонніх, особливо при встановленні правової істини, може негативно позначитися на результаті юридичної справи. Так, присутність третіх осіб (навіть при­четних до конкретного правового явища) під час співбесіди чи допиту стає перешкодою. У такій ситуації присутність сторонніх виправдовується вимогами Закону. Скажімо, при­сутність очевидців, свідків вчинення злочину є бажаною й необхідною умовою правового процесу.

Професійна гра актора і юриста різниться тим, що остан­ньому не потрібні репетиції, сцена (часто і глядачі) і, голов­не - відсутні образи героїв. Інакше кажучи, юрист позбавле­ний тієї штучності, яка властива театральному акторові.

Сценою для юриста є його робоче місце або місце події правового явища.

Якщо юристові доводиться грати своєрідну акторську роль при виконанні професійних обов'язків, то це має бути непомітним для правового процесу. Службові дії юриста в основному сприймаються як належні, не спричинюючи підо­зри застосування професійних прийомів.

Глядачі у театрі розуміють, що на сцені відтворюються події, які можуть бути історично віддалені від сучасності на декілька століть тощо. Вони отримують насолоду як від змі­сту вистави, так і від майстерно виконаної ролі. А в юридич­ній практиці моральне задоволення дають торжество справе­дливості, культура професійних дій.

Відомо, що професійні дії актора суттєво залежать від професіоналізму режисера. У діяльності юриста режисера немає, проте можуть існувати своєрідний режисерський за­дум, режисерське розв'язання, режисерський показ, які юрист здійснює особисто. Роль юриста як режисера особли­во виявляється в оперативно-слідчій групі, на місці вчинення злочину, у процесі допиту осіб та ін.

У професійній грі юриста й актора є спільні риси. Так, юрист, як і актор, насамперед повинен чітко усвідомити своє надзавдання: пізнати правове явище, а також навколишній світ. Тобто професійна діяльність юриста-актора підпоряд­кована людині, її духовному збагаченню.

Актор прагне наповнити реальним життям сценічні дії, зробити їх яскравими. Юристові треба уникати надмірної офіційності, сухості, суворості в контактах з громадянами. Його професійні дії мають відображати реалії життя. Не вар­то згущувати барви навколо одиничного факту, важливо зро­зуміти динаміку правового явища, його місце в суспільстві і уже після цього вдаватися до юридичних дій.

Спільним для юриста й актора є уміння відтворювати той характер, який імпонував би співбесідникові чи глядачеві. На діях юриста не повинен позначатися його негативний внутрішній стан.

Необхідним в акторській діяльності є «домашня робота» актора над роллю. Вона передбачає, зокрема, проникнення у ті життєві процеси, які необхідно відтворити, розуміння явищ, фактів, подій, вчинків, думок героїв тощо. «Домашня робота» юриста полягає у вивченні особи правопорушника, оточення, середовища, в якому він перебував. Юрист пови­нен враховувати найменші деталі, пов'язані з конкретними правовими явищами. І актор і юрист виконують свою «домашню роботу» не під впливом дії зовнішнього імперативу службового обов'язку, а за покликом сумління.

Отже, професійно-юридична гра - це шлях пізнання пра­вової істини. Але відтворення (фактично імітація форм) пра­вового явища відбувається у конкретній ситуації. Щоправда, на відміну від театру йдеться про реальні ролі учасників правового процесу. Для юриста важливим є вміння перевті­люватися, набувати риси тієї людини, яка б імпонувала спів­бесідникові, у тому числі злочинцеві, його рідним, знайо­мим, свідкам. Акторська гра юриста вимагає відповідних специфічних засобів. До них можна віднести своєрідну мову (в тому числі жаргонну), відповідний спосіб мислення, пев­ний емоційний стан, службовий дизайн.

Важливим для професійно-юридичної гри юриста є умін­ня вийти з ролі, не потрапити під вплив професійної дефор­мації. Хоча юристи вільні у виборі своєї поведінки, проте існують межі загальної професійної культури та законності, яких треба дотримуватися.

Отже, юридичній діяльності властива своєрідна акторська культура. Однак, вводячи цей термін, потрібно застерегти від сприйняття юриста як актора у прямому розумінні. Мож­ливе й протилежне сприйняття, мовляв, професійна діяль­ність юриста є власне акторською грою, штучним виконан­ням ролі з метою покарання людини.

Тим часом глибоке проникнення у суть проблеми дає змогу стверджувати, що певні елементи акторської творчос­ті, мистецтва, і почуття притаманні юридичній діяльності.

Розглянувши в рамках правового поля мету, завдання, спільні риси акторської майстерності, сформулюємо дефіні­цію: Акторська культура юриста - це уміння в процесі розв'язання юридичної справи так зіграти роль, щоб це дало можливість залучити до співпраці осіб, причетних до неї, з метою встановлення фактичних обставин справи та прийняття справедливого юридичного рішення.

Розглядаючи компоненти акторської культури, зазначимо, що для юриста важливим є уміння володіти увагою - внутрі­шньою, зовнішньою, формальною, творчою, акторською.

Внутрішня увага дає змогу зосередитися на тих думках і почуттях, які усно чи письмово висловлює співрозмовник, виявити приховані факти, які мають особливе значення для конкретного правового явища. При цьому виявляється спе­цифічна юридична зосередженість, яка вимагає значної кон­центрації духовної і фізичної енергії.

Зовнішня увага юриста, як правило, найбільш розвинена.

Культура зовнішньої уваги полягає в умінні бачити, слухати, сприймати висловлювання тощо. Без цього навряд чи мож­ливе встановлення правової істини.

Формальна увага - це удавана зосередженість. Вона не­допустима в юридичній практиці, оскільки вирішення долі людини вимагає пильності навіть до незначних, на перший поглід, повідомлень чи фактів.

Творча увага - важливий елемент професійної діяльності юриста. Саме вона є джерелом нових версій. З допомогою творчої уяви можна відтворити правове явище зі слів співбе­сідника, уявити ситуацію, ступінь причетності особи до неї тощо. Навіть вивчення правових документів вимагає творчої уваги.

Акторська увага юриста виявляється в активній внутріш­ній зосередженості, яка обов'язково потребує творчості, роз­витку думки тощо.

Доцільно вести мову і про такий елемент акторської культури юриста, як культура професійних рухів. У спе­ціальній літературі розглядаються такі типи рухів: локомо­торні (побутові), робочі (допоміжні), семантичні (стверджу­вальні), ілюстративні, пантомімічні (емоційні). Відомо та­кож, що рухи здатні відображати стан психіки чи результати дій. Для здійснення однієї і тієї ж дії юрист може використо­вувати різні рухи, які впливатимуть на оточуючих як пози­тивно, так і негативно. Важливо, щоб вони відбувалися під контролем свідомості, посилювали позитивне враження, привертали (або не привертали) увагу до особи юриста. Вза­галі координація рухів надає професійній поведінці юриста яскравого характеру, емоційно підсилює ділові стосунки. Зазвичай культура професійних рухів Грунтується на ритмі­чності та пластичності. Але професійні рухи юриста мають цілеспрямовану дію, тому етикетно-правові зовнішні дії ма­ють бути спрямовані на їх вдосконалення та гармонізацію.

Професійні рухи юриста великою мірою впливають на психіку співбесідника і визначають його наступні фізичні дії. Це стосується, наприклад, працівників міліції, які повин­ні зупинити протиправні дії. Вдаючись до пантомімічних рухів, юрист може створити таку ситуацію, в якій злочинець відчує, що говорить неправду, або зрозуміє, що поводиться непристойно. Іноді професійні рухи сприймаються людиною імпульсивне. Це є наслідком деонтологічної дії юриста, що для правового мистецтва має велике значення.

Нема потреби доводити важливість для актора володіти мовною технікою, яка допомагає втілити і донести переживання героя до глядача у досконалій художній формі. Що стосується юридичної діяльності, то тут мовна техніка хара­ктеризується такими елементами, як дикція, правильне ди­хання, належно поставлений голос, літературна вимова, ло-гіко-інтонаційні закономірності, гострота слуху. Добре воло­діти мовною технікою юристові вкрай необхідно. Залежно від ситуації, кола співбесідників, мети, юрист обирає відпо­відний стиль мови, але культура мовної техніки попри все повинна зберігатися.

Важливим компонентом^ акторської культури юриста є створення уявного образу. Йдеться про специфічне, юриди­чне, уявлення юристом власної ролі. Він має передусім ви­значити послідовність, якість та оптимальність своїх дій у конкретному правовому явищі. Зробити це допомагає уяв­ний образ юриста, досвід якого вартий наслідування.

Реалізація правових норм вимагає всебічної виваженості, обережності, врахування позитивного, раціонального досві­ду професіоналів. Для цього, звичайно, потрібна надійна емоційна пам'ять. Такий компонент акторської культури, як емоційна пам'ять, безперечно, посідає важливе місце в юри­дичній діяльності. Саме в критичних ситуаціях, коли бракує навіть часу для роздумів, щоб не показати розгубленості, юрист вдається до емоційної пам 'яті. Відомо, що будь-які емоційні переживання, пов'язані з діяльністю, певною мірою залишаються у психіці, тобто зберігається емоційно-юридич­ний слід. У випадку службової потреби або при появі певно­го подразника (думки, нагадування знайомого образу люди­ни, знайомого правового явища) відбувається відтворення пережитого. При цьому набуває значення відповідний емо­ційний досвід юриста. Ситуація дещо ускладнюється, коли юристові бракує досвіду. Тоді він змушений відтворити у пам'яті вже пережиті аналогічні ситуації, згадати емоції, по­в'язані з колишніми правовими діями.

Зміст акторської культури юриста визначають дії, які так чи інакше, свідомо чи підсвідоме активізують його профе­сійну майстерність. Вважаємо, що акторські риси повинні сприяти формуванню певної моделі юридичного мислення. Ця модель має видозмінюватися залежно від кожної право­вої ситуації.

Формування акторської культури юриста відбувається на основі відповідних принципів, які наближають акторське мистецтво до правової діяльності, сприяють ефективному правовому регулюванню суспільних відносин. Основними принципами акторської культури юриста є життєва правда, творча свобода, віра у справедливу юридичну ухвалу, правова імпровізація, використання потенг/іалу юридичних дій.

Акторські дії правника спрямовані на висвітлення жит­тєвої правди в усіх її аспектах і в кожному окремому випад­ку, підпорядкування акторської культури юриста вимогам правди, що виключає будь-яку штучність. Юридична дійс­ність спонукає пізнавати людину, її душу, глибоко вникати у правові явища.

Акторська культура ґрунтується і на принципі творчої свободи. Безумовно, творчу (професійну) свободу юриста зумовлює глибоке знання правових норм. Але цього не до­сить, потрібні ще духовна (внутрішня) та фізична (зовнішня) свобода. Духовна свобода юриста відображає його внутріш­ній, психічний стан, спроможність розв'язувати правові проб­леми. Це, так би мовити, налаштованість на глибину і якість професійної діяльності, певна духовна програма дій. Із духо­вної свободи випливає фізична, яка відображає зовнішній бік юридичної діяльності, реальну правомірну поведінку юрис­та. Культура духовної та фізичної свободи - це акторське уміння правника раціонально розподіляти відповідну енер­гію, яка дасть найбільшу користь.

Цінність для акторське культури становить віра у спра­ведливу юридичну ухвалу. Йдеться не про те, що юрист іноді може лише демонструвати перед громадянами позитивне вирішення справи, хоча наперед знає, що проблема не буде розв'язана. Реально оцінивши ситуацію, юрист повинен не­похитно вірити не лише в успіх однієї чи іншої сторони, а й у те, що він прийме тільки справедливе рішення. Така ж віра має бути й у громадян. Іншими словами, громадяни повинні повірити в те, у що вірить юрист. Досягнення такої віри за­свідчує справжню професійну майстерність юриста. Інколи, щоб переконати, схилити співбесідника до правдивих пока­зів, потрібно у цілком серйозній справі імпровізувати (усмі­хнутися чи заплакати). Проте це повинні бути дії, які б сприймалися як щирі, а не фальшиві.

Імпровізація як принцип акторської культури юриста свідчить про глибоке усвідомлення ним свого суспільного призначення. За допомогою цікавих і виразних професій­них дій, правомірної поведінки, справедливо оцінюючи кожен факт, юрист здійснює спеціальний правовий аналіз явища, яке відбулося. При цьому важливо не розширювати діапазон імпровізації, а сприймати правове явище в його цілісності. Тобто юрист суттєво впливає на якість профе­сійної діяльності.

Щодо використання потенціалу юридичних дій, то йдеть­ся про максимальне використання природних акторських здібностей правника. Їх треба розвивати і постійно застосо­вувати у правовій діяльності. Дієвість природних акторських нахилів юриста найбільшою мірою виявляється у здатності духовно і фізично наблизитися до уявної моделі поведінки. Тобто створення уявної моделі в кожній правовій ситуації вимагає вияву всіх здібностей. Щоправда, тут часто на пе­решкоді юридичним діям стають правові почуття. Оскільки для того, щоб сформувалося правове почуття, потрібен пев­ний час, а ситуація іноді вимагає негайного прийняття рі­шення, природні задатки юриста дають змогу в окремих, ек­стрених випадках віддати перевагу діям, а не почуттям. Фак­тично дія стає гальмом для почуття, коли юрист, не чекаючи на появу останнього, приймає рішення відразу, сподіваю­чись, що почуття з'явиться згодом. Цей ризик залежить не тільки від природних здібностей, а й від акторської техніки.

Відомо, що в діяльності юриста можуть об'єктивно вини­кати нові професійні дії, які потребують значної витривалос­ті, гнучкості, запасу правових знань. Це вимагає від юриста виваженого добору форм і методів професійних дій, що дає змогу керувати юридичними почуттями (для переконливого і наочного розміщення необхідних явищ у правовому полі). Акторській культурі юриста властиві саме функції:

• творчого висунення й розвитку продуктивних право­вих версій;

• виявлення юридичного підтексту;

• створення необхідних емоційно-юридичних ситуацій;

" виховання навичок адекватної поведінки у правовому просторі;

• запобігання юридичній монотонності;

" забезпечення динамічності службових відносин з гро­мадянами.

Кожна юридична справа передбачає розробку декількох варіантів її розв 'язання. Спочатку такі варіанти необхідно сформулювати подумки. Цьому допоможе уміння творчо розвинути продуктивні правові версії, що межує з акторсь* кою фантазією. Така здатність допомагає юристові створю­вати версії, які могли б мати місце в конкретній ситуації. Це особливий спосіб мислення, який полягає у моделюванні уявних причин у реальній правовій ситуації. Таким чином юридична фантазія спрямовується на перевірку можливих життєвих фактів.

Основним джерелом правових версій слугує запас інфор­мації про кожну із складових правопорушення: суб'єкт, су­б'єктивний бік, об'єкт, об'єктивний бік. Вдаючись до юри­дичної фантазії, правник мультиплікує власні вчинки в ана­логічній ситуації щодо минулого суб'єкта правопорушення, фактів з його біографії, діяльності. Корисним у висуненні правових версій є аналіз фотографії невідомої (чи відомої) особи, її почерку, ознайомлення з життєвими поглядами, звич­ками, відносинами з людьми, вивчення рис характеру тощо. Такий же процес інформаційного наповнення характерний і для інших складових правопорушення. Отже, йдеться про творче, а не довільне висунення версій.

Відомо, що висуненням версій юридичний процес не за­вершується, оскільки їх потрібно розробляти, доповнювати, замінювати, в результаті чого залишаються лише продук­тивні версії, які можуть мати реальне підґрунтя. Дієвість ак­торської культури юриста полягає в умінні творчо фантазу­вати, досягати того, щоб версії буквально пронизували його свідомість, примушували емоційно переживати, сприйма­лись, як власні дії в ролі суб'єкта у певній ситуації. Тобто юрист в думках входить в образ суб'єкта, фіксує всі його можливі неправомірні дії.

Акторські здібності допомагають юристові виявити під­текст сказаного, написаного чи навіть поведінки і відповідно до цього побудувати наступні професійні дії. Так, вдаючись до внутрішнього монологу, юрист має змогу виділити в дум­ках або діях правопорушника юридичний підтекст і ввести його у правову ситуацію. Ще одним важливим прийомом, який дає змогу розгадати психологію правопорушника, є вміння вловити підтекст у поведінці на підставі інтонацій, рухів, міміки. Так, слухаючи людину, можна відчути, яка ос­новна думка її хвилює, про що вона думає. Навіть у тих ви­падках, коли людина не має наміру приховувати свої думки чи дії, все ж інколи вона змушена це зробити. А розмовна чи писемна мова і поведінка можуть мати смисл, який в прямому його значенні безпосередньо в них не міститься. Головне для юриста у такому випадку по-акторськи зреагувати на виявле­ний підтекст і розмістити його у правовому полі, тобто надати йому юридичного значення, здійснити юридичну оцінку.

Необхідним у правовій діяльності є створення певних емоційно-юридичних ситуацій, оскільки сухість або занадто глибока серйозність (офіційність) успіху не принесуть. Важ­ливо, щоб юрист, переживаючи сам, зумів викликати пере­живання у співбесідника. Такий акторський прийом допома­гає в критичній ситуації прийняти правильне рішення.

Акторська культура вимагає від юристапевних навичок розумної поведінки у правовому просторі. Йдеться про «пе­ресування» думки в просторі. Воно може бути повільним, але безперервним; може зупинятися різко або поступово, зменшуючи швидкість, розпочинати рухи повільно, зміню­вати швидкість пересування. Звичайно, маневрування думки у просторі має свої незручності, вимагає поєднання теперіш­ніх фактів із минулими правовими явищами, подіями. Проте, юрист повинен вміти перевтілюватися, подібно до актора входити у роль, відтворювати ситуацію, а в потрібний мо­мент повертатися до відповідних фактів з метою встанов­лення правової істини, а також своєчасно виходити з ролі. Режисером таких навичок поведінки, безперечно, є сам юрист, що свідчить про його професійну майстерність.

Юридична праця, будучи деякою мірою одноманітною, навіть монотонною (велика кількість правових норм, статей, інших нормативно-правових актів), може втомлювати. Свід­ченням акторської культури юриста у такому випадку є вміння перетворити нецікаве у цікаве, незнайоме -у знайоме, психічний стан - в активні фізичні дії тощо.

Професійна діяльність багата на несподіванки, випадко­вості. Уникнути цього можна завдяки акторській культурі, здатності долати випадковості, виходити зі складної ситуа­ції, керуючись вимогами Закону. Тут важливо правильно оцінювати появу нових несподіваних контраргументів, оче­видців. При цьому, звичайно, варто пам'ятати про динаміч­ність службових відносин з громадянами, необхідність пік­луватися про честь та гідність будь-якої особи.

Суть динамічності відносин юриста з громадянами поля­гає у повазі співбесідника, в умінні вловлювати найменші зміни у його почуттях. Однак, зауважимо, що такий акторсь­кий прийом не кожному юристові вдається, оскільки спів­бесідник може добре маскувати свій стан, вести себе у пов­ній відповідності до висловлювань. У такому випадку юрист має змінити тактику бесіди, щоб виявити справжні мотиви поведінки співбесідника. У випадку невдачі юрист повинен шукати причини не в умінні співрозмовника приховати вну­трішні процеси, а у власних професійних та акторських здіб­ностях.

Отже, акторська культура має велике значення для юрис­та при виконанні службових обов'язків. Насамперед вона сприяє виробленню таких етикето-стильових правових дій, які дають змогу сконструювати саме місце дії, виробити схему власної поведінки. При цьому стає можливим компенсувати внутрішню енергію, уміло розподілити запас нервових сил на увесь процес юридичної справи, зберігаючи їх для кульмінаційних моментів.

Акторські здібності сприяють формуванню у юриста не­обхідної реакції на несподівані явища, вміння легко і непо­мітно переключатися з одного правового об'єкта на інший (із збереженням уваги і контролю за основним), помічати ті правові чи неправові явища, які відволікають увагу, зосеред­жувати зусилля на потрібних юридичних діях. Акторська розкутість сприяє подоланню нерішучості чи навіть страху.

Завдяки акторській культурі юрист може глибше проник­нути у внутрішнє життя людини, збагнути її фізичні і психі­чні дії, вгадати наміри. Власний життєвий досвід, внутрішні дії, осмислення, вивчення, аналіз спостереження правових ситуацій, акторські здібності сприяють самореалізації юрис­та як творчого фахівця.