Різьблені меблі

Як і раніше, для різьблення використовують для своєї роботи одні і ті ж матеріали. Це масив горіха, вишні, ясена. Якщо необхідні твердіші породи, то підходять дуб, клен і бук.

Дуб дуже важкий в обробці, тому тонкі складні мережива з нього не роблять. Зате меблі і різьблення з такого дерева дуже довговічні. Вони можуть багато років знаходитися у ванній кімнаті, басейні, там де підвищена вологість.

Бук відрізняється сухою деревиною, яка може в процесі роботи сильно колотися і кришитися. Дрібне різьблення з буку зробити складно, тому його заздалегідь рясно змочують, а потім висушують. Різьблені меблі з цієї породи дерева необхідно обробити спеціальними захисними засобами проти вологи.

Клен буває світлих тонів. За якістю кленова деревина тверда і важка. Текстура клена трохи блищить, що прикрашає предмети інтер'єру зроблені з цього матеріалу. Клен, як і дуб, — ріжеться важко, але деревина клену схильна до хвороб. Тому клен не застосовується у виготовленні мебелі.

Евкаліпт це екзотичне дерево, при цьому тверде і міцне. Але його головною перевагою є те, що евкаліпт містить в собі велику кількість ефірних масел, тому він невразливий для комах-шкідників. Так само ця порода дерева настільки товста, що дозволяє робити з неї крупні предмети інтер'єру. Кольори деревини евкаліпта різноманітні, тому різьблені меблі із деревини цієї породи дуже ціняться.

Палісандр — це деревина незвичайного кольору. У стовбурі одного дерева може бути присутньою деревина червоного, коричневого і чорного кольорів. Не зважаючи на свою красу, палісандр не підходить для виробництва меблів через м'якість його деревини. Проте часто використовується деревина палісандра для різьблених вставок в меблеві гарнітури, шкатулки, скриньки і т. д.

Мозаика (от лат. musivum — посвященное музам) — разновидность монументальной живописи, где сюжетное изображение или орнамент вьшолняются из отдельных однородных или различных по материалу очень плотно пригнанных друг к другу разноцветных частиц (камень, стекло, керамические плитки, дерево).

Наиболее известными видами мозаики по дереву, отличающимися богатством и разнообразием цветовых и декоративных возможностей, являются: инкрустация, интарсия, блочная мозаика и маркетри.

Инкрустация (от лат. incrustatio — покрываю слоем) — украшение изделия или здания (фасад, интерьер) врезанием в его поверхность вгладь изображений или орнамента из пластинок, выполненных из другого, более ценного, отличающегося по фактуре и цвету, материала — металла, слоновой кости, перламутра, керамики и др.

В зависимости от размера пластинки-вставки используются два способа инкрустации. Первый применяется для вставок большого размера и несложной формы. В данном случае вырезается вставка, ее форма оконтуривается острым предметом на поверхности основы и по полученному рисунку выбирается гнездо, в которое и вкладывается вставка. Второй способ используется при сложном ажурном орнаменте. Сначала на декорируемую поверхность наносится рисунок вставки и по этому контуру делается неглубокий разрез, после чего резцом выбирается выемка с чуть скошенными ровными краями. В соответствии с выемками подгоняются вставки, на обратной стороне которых для лучшего сцепления с основой делается насечка. Вставки закрепляются в выемках клеем или мастикой с одновременным тщательным выравниванием узора.

Известен способ имитации инкрустации по дереву с использованием цветных паст, заполняющих углубления, выбранные в древесине. Такие пасты изготавливались из цветных пигментов, смешанных с клеем, и имитировали слоновую кость, черепаховый панцирь, черное дерево, а также малахит, бирюзу и другие цветные камни.

Инкрустация является весьма сложным и трудоемким способом декорирования по дереву и в настоящее время в основном используется в реставрационных работах.

Интарсия (ит. — intarsio) — вид мозаики деревом по дереву, сходный с инкрустацией, при которой в углубления деревянной основы вкладываются деревянные пластинки-вставки, отличающиеся от основы цветом и текстурой.

Декоративный набор закрепляется на основе клеем или мастикой. Лицевая сторона пластинок набора, изготавливаемых из древесины кипариса, тисса, самшита, клена, железного дерева, кизила и других плотных пород, тщательно сглаживается и полируется. При необходимости применяются различные способы изменения естественной окраски (цвета) древесины вставок за счет пропитки их маслом, квасцами, кипячением в краске и др.

Поскольку инкрустационно-интарсионная техника сложна и трудоемка, то она в основном применяется для украшения уникальных изделий, изготовленных из ценных пород древесины.

Блочная мозаика является одной из разновидностей мозаики по дереву, отличающейся от других способов меньшей трудоемкостью. чем объясняется ее широкое применение в настоящее время.

Техника блочной мозаики заключается в том, что по заданному рисунку из разноцветных деревянных брусков или пластинок различного сечения склеиваются блоки ( 2.13), которые потом разрезаются поперек на множество пластинок с одинаковым рисунком. Эти пластинки могут вставляться в углубления фона или наклеиваться на декорируемую поверхность, образуя таким образом своеобразный рисунок.

 В блок вклеиваются бруски длиной 20 см и сечением 2x2 см из древесины экзотических пород (амаранта, палисандра, красного дерева). Узор мозаики создается торцевой поверхностью брусков, входящих в блок.

После склеивания блок разрезается параллельно торцовой поверхности на тонкие пластинки, которые либо вставляются в углубления основы, либо наклеиваются на нее, образуя при этом повторяющийся рисунок на соответствующей по замыслу декоратора части поверхности.

После этого поверхность шлифуется и отделывается прозрачным лаком.

По рисунку мозаики, разрабатываемому художником, изготавливается определенное количество блоков с различным рисунком торцовой поверхности, из пластинок которых потом и набирается мозаичное панно.

Маркетри (франц. marquer — размечать, расчерчивать) представляет собой вид мозаики по дереву, при котором мозаичный набор выполняется из кусочков шпона из разных по окраске и текстуре пород древесины. Элементы мозаики врезаются в шпон, служащий фоном, закрепляются бумагой, смазанной клеем, и вместе с фоном наклеиваются на декорируемую поверхность.

Если мозаика представляет собой геометрический рисунок, набираемый из простых фигур (квадратов, прямоугольников, ромбов, параллелограммов), то набор получают склеиванием элементов по кромкам или наклеиванием их на расчерченную бумагу вплотную друг к другу. Подобный набор получил название паркетри.

Если фон отсутствует или незначителен по площади и рисунок заполняет всю поверхность, то элементы мозаики поочередно врезаются и вклеиваются в лист плотной бумаги по нанесенному на ней контуру рисунка мозаики. Таким образом вся бумага постепенно замещается кусочками шпона.

В том случае, когда требуется получить несколько однотипных орнаментальных наборов, фон и рисунок вырезаются одновременно. Два листа шпона, один из которых выбран для фона, а другой — для вставки, наклеиваются на бумагу и накладываются друг на друга, скрепляя их в нескольких местах клеем.

На верхний лист шпона наносится контур рисунка и выпиливается лобзиком. Таким образом, после разъединения листов шпона сразу получается два гнезда и две вставки, из которых изготавливаются два набора, противоположные по цвету.

Элементы фона и рисунка плотно соединяются друг с другом, чем обеспечивается высокое качество набора.

В технике маркетри можно создавать как простые орнаментальные украшения различных деревянных изделий, так и сложные композиции для отделки интерьеров жилых и общественных зданий.

При выборе породы древесины в качестве материала для мозаичных работ следует учитывать не только его природные декоративно-художественные характеристики, но и физико-механические свойства, например, склонность различных древесных пород к усушке, разбуханию и короблению при изменении влажности, которые предопределяют как трудоемкость обработки того или иного вида древесины, так и долговечность изделий из них.

Наиболее часто в различных видах декоративно-отделочных работ используются плотные, отличающиеся различной окраской, твердолиственные породы дерева. В ряде случаев приходится искусственно изменять природный цвет древесины, используя обжиг, крашение, отбеливание, морение (табл. 2.2) и, таким образом, в процессе мозаичных работ получать декоративные покрытия орнаментального или сюжетного характера, отличающиеся высокой художественной ценностью.

Кроме указанных древесных пород в мозаичной технике используются и такие, как амарант, отличающийся красно-фиолетовой окраской и крупной, выразительной текстурой, лимонное дерево с желто-золотистой окраской древесины, анатолийский орех — с резко выраженной полосчатой текстурой, палисандр — с желто-коричневой с фиолетовым оттенком окраской, эбеновое дерево — с черной окраской, падуб (остролист) с древесиной красного цвета и др.

Плетіння з природніх матеріалів , як припускають чимало дослідників належить до первісних виробів, і мабуть випереджує ткацтво та виготовлення керамічного посуду. Але якщо археологія, поки що не дає матеріалу, щоб підтвердити першість плетіння, то етнографія деяких народів Австралії, Південно –Східної Азії, Африки та Америки засвідчує наявність плетіння при відсутності ткацтва. Логічні міркування над цією гіпотезою приводять до висновку, навивання та плетіння простіші, бо не потребують попередньої обробки сировини й особливого устаткування а тому мали виникнути найшвидше.

Найбільшого поширення плетені вироби набули на початку XIX століття з окореного прута. Про це свідчать акварелі львівського художника Юрія Глоговського, де постаті людей в на­родному одязі доповнювали плетені кошики та інші речі, якими користу­валися селяни, а інколи міщани. Ко­шики мали круглу або витягнуту фор­му вінця, густоплетені, ажурні, з на­кривкою й відкриті.

Перш за все потрібно заготовити хорошу сировину. Гілля багатьох видів верби після відповідної обробки підходять для плетіння. Найчастіше для плетіння заготовляють молоді пагони трьохтичинкової чи корзиночної верби.

Для плетіння зазвичай використовують лозу віком від одного до двох років. Лоза повинна бути довгою, тонкою, гнучкою, в’язкою, прямою і добре розщеплятись вздовж волокон.

Заготовляти лозу для плетіння можна практично цілий рік. Але найчастіше корзинники займаються заготівлею весною та восени. Заготовлену лозу зв’язують в пучок, всередину поміщають камінь та занурюють в воду, де її вимочують один-два тижні. Замість вимочування, лозу можна пропарити – тоді термін обробки скоротиться до двох годин.

Після вимочування або пропарювання з лози знімається кора. Частину лози, призначену для художнього плетіння можна протравити або покрасити, наддавши прутам сірувато-коричневий або коричневий колір.

Щоб сплести корзину. необхідно перш за все освоїти різноманітні види плетіння і способи заробки борту.

Найбільш поширеним є просте плетіння. В деяких випадках, щоб прискорити процес плетіння, його виконують двома-трьома рядами. І хоч просте плетіння виконується досить швидко і легко, міцність його невисока.Для плетіння корзин високої міцності використовують інші різновидності плетіння: плетіння похилими рядами (в один і три прута), "мотузочком", "в шахматку".

Існує декілька видів (основних) плетіння. Найпростіший--плетення одним кінцем. Цим способом в основному заплітається стінки виробів. При замкнутому контурі (круг, овал) і безперервному плетенні кількість стоячків повинна бути непарною. Плести одним кінцем можна не тільки через один стоячок-- один спереді, другий ззаді, але і в іншому порядку один спереді, два ззаді, один ззаді два спереді, два ззаді два спереді.

Плетення двома кінцями рядове застосування при безперервному плетенні з парним числом стояків. Плетення двома кінцями мотузочкою – цей спосіб застосовується на початку плетення, так як цим способом за один прохід закріплюється, фіксується в конкретному положенні, а також для відокремлення одного виду плетення від другого.

Плетення трьома кінцями (мотузочка в три прути). Цей вид плетення застосовується для оформлення початку плетення або його закінчення, а також для відокремлення одного виду плетення від іншого. Інколи його застосовують і для суцільного плетіння, коли потрібно одержати красиву річ.

Плетення парним прутом. Починати плетення цим способом потрібно починати з 2-3 мотузочок в два або три прути. Плетення починати з комельків. Два прути комельками заводять за стоячок один і потім обігнути стоячок спереді два і ззаді стоячок три виводять на зовні. Наступні два прути заводять за стоячок, заплітають в стоячках і виводять на зовні. Таким чином вплітаються по два прутики до кожного стоячка. Після цього кожна пара заплітається за наступні два стоячки і до тих пір поки не закінчаться прути. Всі пари прутів повинні обігнути кількість стоячків.

Плетення косички. Косичку з кінців стояків плетуть так. Крайній лівий стояк загинають вправо на зовні, поруч з ним укладають два прути однакові із стояком довжини і товщини; кошлеві кінці випускають всередину на 2,5-3 мм. Між другим та третім стояками закладають два прути, випускаючи кошлеві кінці назовні, а вершинні в середину. Потім притискають їх кінцем другого стояка, загинаючи їх назовні вправо: кінець третього стояка загинають так само, як і кінець першого, а поруч з ним кладуть два прути кошлевими кінцями всередину. Так за рахунок додаткових прутів один бік звернено подвійні, а в другий – потрійні кінці. Дальша робота полягає у плетінні косички по два прути вправо і по три – вліво. З перекладених трьох прутів вліво після повороту їх вправо вплітають тільки два прути, а третій обрізають. Після зникання кінців плетення косички всі прути слід висмикнути, а на їх місце протягнути кінці плетених стояків. Накладну косичку плетуть у три, або чотири пари прутів простим плетенням, перекладаючи прути то вправо то вліво.

Техніки. Художня виразність плетених виробів значною мірою залежить від тієї чи іншої техніки виконання. За зовнішнім виглядом плетеної площини розрізняють суцільне, візерунчасте й ажурне плетіння, а також зшивання.

Суцільне плетіння характеризується щільністю й простотою фактури виробу, яку дістаємо шляхом переплетення навхрест вертикальних каркасних прутів з горизонтальними стрічками. Хрестикова техніка — одна з найдавніших і нагадує звичайне ткання. Залежно від способу переплітання прутів, між ребрами каркасу розрізняють такі її різновиди: плетіння просте, шарами, рядами, квадратами і мотузкою. Окремо необхідно сказати про косу хрестикову техніку, яка застосовується лише для плетіння серветок і килимків із соломи. Спіральна техніка суцільного плетіння дає змогу прослідкувати послідовність роботи майстра і рух витків, що завжди починається від центру основи і йде по спіралі вбік і вгору. Розрізняють спірально-валикову (для плетіння із соломи) та спірально-каркасну (для плетіння з лози й коріння) техніки.

Візерунчасте плетіння відзначається винятковою привабливістю поверхні виробів і дещо подібне на чиновате ткання. Найпростіший орнаментальний прийом — чергування площин — дістаємо внаслідок плетіння через два ребра каркасу — так звана шахівничка (застосовується у лозоплетінні). Фактурний контраст тут інколи підсилюється контрастом кольору, для цього використовують світлу і темну (фарбовану) лозу.

Ефектний вигляд мають поверхні плетених речей, виготовлених технікою кіски. Три стрічки або три пари прутів переплітають між собою таким чином, що утворюється рельєфно переплетена площина у вигляді коси. Техніку застосовують у лозоплетінні при виготовленні солом'яних брилів тощо.

Своєрідної зубчастої фактури поверхні виробів досягають технікою плетіння у зубчики. Для цього водночас переплітають чотири смужки із соломи або рогози. Техніка плетіння ланцюжком із рогози справляв враження дугоподілних кілець і виконується дерев'яним гачком.

Ажурне плетіння характеризується оригінальною структурою й фактурою поверхні. Це відкривання певних проміжків, каркасу або рідке, вишукане плетіння, яким можна досягти великої складності ажуру на зразок мережок, мережива тощо. Ажурні техніки застосовують у виготовленні виробів з лози, рогози, обгорт-ків кукурудзяних качанів та ін. Назви залежать від характеру мотиву: «павучки», «віконця», стовпчики, ромбики, розетки тощо. Ажурні фігури прекрасно • контрастують і поєднуються із суцільним, густим плетінням, надаючи творам особливої привабливості.

Зшивання — це техніки декоративного переплетення для з'єднання бокових стінок виробів в об'ємну конструкцію, прилаштування дугоподібних ручок та інших деталей. Техніки зубчастого і дугастого зшивання найчастіше застосовуються у рого-зоплетінні. Своїми рельєфними формами у вигляді зубчиків і дуг вони посилюють декоративність контурів. Тут ми не розглядаємо просте зшивання нитками луб'янок і деяких виробів із соломи, оскільки факт декоративності при цьому майже відсутній.