Витинанки

Витинанки -- орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.

Матеріали. У минулому столітті на Україні з'явилися перші паперові фабрики, обладнані машинами. Вони виготовляли папір доброї якості і багатьох гатунків: канцелярський, конвертини, друкарський, афішний, брошурний, обгортковий різного кольору і под. Кожний сорт вирізнявся масою, товщиною, міцністю, ступенем проклейки, вологістю, кольором, білизною, гладкістю тощо. Широка палітра технічних характеристик паперу впливала на спосіб виготовлення, рапорт, композицію і засоби вираження витинанок.

Найпоширенішим матеріалом для витинання був тонкий однотонний глянцевий папір, що мав блискучу поверхню, яскраві насичені кольори, добре складався і легко піддавався витинанню та вирізуванню. Інколи для витинання використовували друкарський і канцелярський папір, гладкий, щільний, з м'якими тонами. Великі прикраси (площею до 1 м2) вирізали з білого малювального, друкарського, тонкого цигаркового, пергаментного, з деяких видів обгорткового паперу тощо. В окремих випадках використовували фольгу та папір з особливою фактурою (креповий, тиснутий, велюровий і т. ін.). Для наклеювання витинанок на стіну майстри застосовували звичайне молоко, тому їх легко можна було зняти при наступній побілці. Паперові візерунки прилаштовували на папір або картон за допомогою клею.

Інструменти. У художньому витинанні використовують такі інструменти: ножиці, ніж та різноманітні штампики. Народні майстри надають перевагу прямим великим ножицям (18--24 см) з гострими кінцями. Такий вибір невипадковий, враховуючи безпосередню залежність між розмірами ножиць і зручністю витинати. Великі ножиці з більшим плечем розвороту потребують значно менше зусиль, ніж маленькі.

Поряд з ножицями, особливо для вирізування великих паперових витинанок сітчатого рапорту, користуються ножем (нагадує звичайний шевський ніж), кінець якого заточують під гострим кутом.

Штемпельки, що їх іноді застосовують у роботі, нагадують порожнисті металеві пробійники. З одного боку вони мають голівку, по якій б'ють молоточком, з другого -- ріжучий край у формі кружальця, листочка, ромба тощо.

Техніки. При виготовленні майже всіх видів паперових прикрас чільне місце належить ножицям. Техніка витинання ножицями дав майстрам широкий діапазон виражальних можливостей, при цьому досягаються плавність ліній, виразність силуетів, велика ажурність. Кінчиками ножиць витинають по краях, а широким розворотом боків роблять великі надрізи, відповідно провертаючи і прокручуючи в руках складений аркуш паперу.

Техніка вирізування ножем сягав давніх часів, коли єдиним інструментом для виготовлення шкіряних орнаментальних оздоб був ніж. У цій царині він сьогодні успішно конкурує з ножицями, якими витинають лише ажурні візерунки з паперу. Але зростання розмірів витинанок, збільшення рапортних повторів призводить до погіршення їх якості, до ускладнення техніки витинання ножицями. Іноді її замінює техніка вирізування ножем. Тонкий папір величиною навіть до 1 м2 складали в кільканадцять разів, і врахувавши місця з'єднань, вирізували за контурами гострим ножем зображення або тло.

Вибивання ажурних прорізів у формі кружалець, клинців, листочків тощо здійснюється різноманітними штемпельками. Ця техніка ніколи не формувала самостійний декор, а завжди поєднувалася з розписом та витинанням.

До названих технік слід додати найпростішу і, мабуть, найдавнішу -- відщипування. Вона не потребує жодних пристосувань, інструментів і тому доступна всім. Від аркуша паперу, складеного вдвічі, відривають, відщипують пальцями маленькі шматочки паперу, формуючи в такий спосіб певне зображення. Папір використовують не міцний, а такий, що нагадує промокальний.

Таким чином, у художньому витинанні розрізняють такі технічні підвиди: вити-нанки, виготовлені ножицями, вирізані ножем, штемпелькові, відщипувані та комбіновані з розписом, аплікацією тощо.

Типологія витинанок. За технологічними і художніми особливостями витинанки поділяються на ажурні (зображення міститься у прорізах) і силуети (зображення виступає силуетом); одинарні (виготовлені з одного аркуша) та складні (аплікаційні; з кількох аркушів паперу, а тому завжди поліхромні). Останні, залежно від прийомів виготовлення, бувають накладними (накладають одна на одну «гіркою») та складеними (великомасштабні твори, орнаменти і зображення яких утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, гармонійно поєднаних між собою в єдине ціле).

Витинанки як вид декоративно-прикладного мистецтва і водночас твори цього виду за функціональними особливостями поділяються на роди й типологічні групи.

Виділення з груп типів грунтується на принципових відмінах орнаментальної декоративно-тематичної композиції та на її концептуальних мотивах.

Настінні прикраси -- найбільший рід витинанок, які разом з настінними, розписами, паперовими квітами та іншими декоративними компонентами формували традиційну систему декору народного житла наприкінці XIX--на початку XX ст. Витинанки для оздоблення стін бувають таких груп: фігурки, розети, дерева, стрічки і витинанки-шпалери.

Фігурки -- група силуетних творів, витятих за контуром, бувають кількох композиційних типів -- пташки, вершники, ляльки тощо.

Розети -- найхарактерніша типологічна група ажурних витинанок, складається із розет, зірок, ромбиків-квадратів (усі одинарні) та накладних «сонечок». Останній тип утворювався із чотирьох-восьми різноколірних кружалець щораз меншого діаметра, наліплених один на одного. «Сонечка» не тільки формою, а й пелюстковою будовою нагадують саморобні квіти. Усі типи витинанок розетової групи можуть мати різний порядок центральної осьової симетрії: четвертий, восьмий або й шістнадцятий.

Дерева -- типологічна група витинанок, що символізує природу й охоплює кілька композиційних типів настінних прикрас дзеркальної симетрії: дерево, дерево із пташками, гілка, букет, вазон і под. До типологічної групи стрічок належать одинарні лиштви (Поділля, Подніпров'я), аплікаційні стрічки «низінє» (Покуття), одинарні рушники і рамочки (Лемківщина) з однобічною і двобічною композицією орнаменту. Подільські витинанки-шпалери (типологічна група) складаються із таких типів композиційної структури: центрична, рядова, сітчаста, вільне заповнення.

Фіранки -- рід паперових прикрас, виникли на початку XX ст., мабуть, як ускладнений варіант одинарних стрічкових витинанок. Великі розміри фіранок давали широке поле для орнаментування. При виготовленні фіранок майстри використовували комбіновані техніки. Витяті й вирізані орнаменти найчастіше подавали сітчастим рапортом, тобто елементи візерунків вписували в прямокутну або діагональну сітку. Інколи застосовували косий рапорт: осі симетрії ділили на парні і непарні, візерунки витинали на них почергово, із ритмічним зміщенням. Фіранки поділяють на типологічні групи і типи: стрічкові (однобічні, двобічні); великі прямокутні (сітчасті, штапелівки і комбіновані); портьєри з аплікаційними та мальованими візерунками тощо. Сюди ж відносимо й серветки -- типологічну групу одинарних витинанок, що виникла у середині XX ст. у міському середовищі. За формою розрізняють розетові, квадратні, трикутні та інші серветки.

Іграшки -- рід витинанок з яскраво вираженими декоративними і тематичними засадами, були своєрідними ілюстраціями для дітей при розповідях казок, оповідань та ін. Типологія не з'ясована.

Виставочні витинанки -- рід ажурних тематичних творів, пристосованих для експонування на виставках, а також виготовлених для оздоблення поліграфічної продукції -- цим самим вони переходять від декоративно-прикладного до образотворчого мистецтва (витинальна графіка). Характерними зразками виставочних витинанок є фігурні та орнаментальні заставки, витинанки-плакати, екслібриси, вітальні листівки тощо.

Таким чином, техніка витинання відкривав широкі можливості для демонстраціїрізноманітних типологічних структур та їх проникнення до сфери графіки, дизайну.

Художній розпис.

З давніх часів українські господарки білили хати по весні. Стіни і печі розписувалися для краси яскравими квітами і ягодами. Такі візерунки мали і магічне значення: вважалося, що вони оберігають родину від нечистої сили. Славилися своїми розписами майстри Одеської, Херсонської, Полтавський областей, а особливо села Петриківка Дніпропетровської області. Воно було засновано ще запорізькими козаками у ІІ пол. ХІХ ст. З покоління в покоління передавали петриківські народні художники таємниці своєї майстерності. Зображувалися не тільки реальні природні форми, але і створювалися фантастичні образи. Традиційні мотиви: квітка "цибулька", схожа на розрізану навпіл цибулинку, "кучерявка", "бурячок", ягоди калина, полуниця, виноград і птахи. Рідше зустрічаються зображення тварин і людини. Для розписів характерні чіткість і ажурність малюнка, свобода і добірність у виконанні елементів. Яскраві контрастні кольорові сполучення одержували в результаті застосування природних барвників, що добувалися із соку ягід і рослин. Міцність складу додавала суміш яєчного жовтка з молоком. Розписи на дерев'яних предметах (скринях, санях, віялках, возах, колисках, музичних інструментах) робили і роблять олійними чи фарбами яєчною темперою. Звернемо увагу на колірну гаму: це червоний, синій, жовтий, зелений кольори на білому чи чорному тлі. На поч. ХХ ст. петриківці почали виготовляти "мальовки", "мальованки" на папері для прикраси житла: це були килими, паперові рушники, деталі архітектурного декору. У Петриківці було багато селянок-майстринь, що розписували хати на замовлення й робили на продаж мальовки. Самою знаменитою на всю Україну стала Тетяна Пата, дочка бідного селянина. Дівчинка заробляла на хліб тим, що розписувала в багатіїв печі до свят і весілля. Краса навколишньої природи залишала глибокий слід у дитячій душі й оживала узимку в художніх образах на стінах і грубці. У хаті начебто розцвітали квіти, зріли ягоди, якими ласували казкові птахи. Фарби Таня робила з бур'янистої трави пирію, буряка, соку шовковиці й вишні, а пензлик — за традицією — з котячої вовни. Такі пензлики вважалися самими гарними. Ставши відомою художницею, Тетяна Пата оформляла книги українських народних пісень, розписувала стіни інтер'єрів, викладала в школі декоративного розпису, брала участь у багатьох виставках.