Кера́міка

(грец. Κεραμεικος — Керамікос, назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах) — вироби і матеріали, що одержуються спіканням глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з'явилася в епоху неоліту.

Виділяють такі головні різновиди кераміки:

теракота,майоліка,фаянс,порцеляна.

Розрізняють також будівельну, грубу і тонку кераміку.

Терракота (від іт. terra — земля, глина і cotta — обпалена) — керамічні неглазуровані вироби з кольорової глини з пористою будовою. Застосовується в художніх, побутових і будівельних цілях. З теракоти виготовляють посуд, вази, скульптури, іграшки, лицювальну плитку та архітектурні деталі.

Теракота виготовляється з особливих сортів глини, яка після обплювання набуває характерну фактуру (від грубозернистої до тонкозернистої, з суцільним чи частковим поліруванням) і колір (від чорного та червоно-коричневого до світлого кремового).

Майоліка (від італійського Maiolica — Мальорка) — різновид кераміки, виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Майолiка (називана також глазурованим фаянсом або глазурованою теракотою) - пресована керамiчна плитка з кольоровою основою, покрита прозорою або непрозорою глазур'ю, на яку нанесений яскравий малюнок. Майолiка дуже мiцна, має м'якi, округлi форми, але має високопористу основу, що обмежує її застосування - для обробки стiн примiщень за винятком ванної кiмнати.

Фая́нс — керамічний матеріал, схожий на порцеляну, покритий тонкою склоподібною плівкою — поливою. Під цією назвою в кераміці прийнято позначати глиняні вироби з білої або кольорової маси з пористим (проникним для рідин) черепком, який в зламі представляє шорсткий землистий вигляд, а ззовні виріб покритий завжди глазур’ю, або поливою.

В основному складається з SiO₂, Al₂O₃ i K₂O.

З фаянсу виготовляють облицювальну плитку, посуд, художні вироби.

Порцеля́на — один із видів тонкої кераміки — білий матеріал.

Це матеріал, що здебільшого складається з SiO₂, Al₂O₃ i K₂O. Як сировину для добування використовують білу глину — каолін, кварцевий пісок і польовий шпат (K₂O·Al₂O₃·6SiO₂). Порцеляну отримують високотемпературною термічною обробкою цієї суміші. З розвитком техніки з’явились різновиди порцеляни: цирконієва, глиноземна, літієва та інші.

Порцеляна має невелику пористість, через що вона водо- і газонепроникна, має доволі високу механічну міцність і термостійкість, електроізоляційні властивості. Черепок непроникний для рідин, на зламі має склоподібний вигляд, що спікся. Цінується порцеляна, яка просвічується при світлі.З неї виготовляють санітарно-технічні вироби, електроізолятори, предмети побуту і художні вироби, зубні протези

Будіве́льна кера́міка — цегла, камені і плитки керамічні різних видів, черепиця.

Гру́ба кера́міка — кислототривкі вироби, каналізаційні труби, дренажні труби, плитки для підлоги, клінкерна цегла

Тонка́ кера́міка — порцеляна, напівпорцеляна, фаянс, електро- та радіокераміка

мистецтво художнього вишивання. Народилося воно ще тоді, коли з’явилося домоткане полотно.

Вишивання часто використовується як прикраса жіночого і чоловічого одягу, предметів домашнього вжитку, як оздоба рушників, наволочок, скатертей, занавісок і т.п. У кожній сім’ї вишивка є тим невід’ємним художнім компонентом, що органічно увійшов у культуру роботу населення. З покоління в покоління передаються, збагачуються і шліфуються традиції художнього вишивання як однієї з важливих галузей народної творчості.

Асортимент предметів, у якому тепер практично знаходить застосування художня вишивка, дуже великий. Це свідчить про любов народу до здобутків традиційної художньої культури, про його естетичні смаки.

Мистецтво художнього вишивання широко використовується в створенні декоративних прикрас, в нових сучасних моделях жіночого і дитячого вбрання, в оздобленні жіночих сумочок.

Художня вишивка вдало використовується в інтер’єрах сучасних приміщень – у житлах трудящих, у Палацах культури в ресторанах, кімнатах відпочинку, готелях тощо. Вона вносить в побут своєрідну святковість, урочистість. найпоширеніші техніки - хрестик, “Стебнівку”, гладь, але найулюбленішою залишається “низинка”.

Мережка – це своєрідна прозора ажурна вишивка, що виконується тільки на тканинах полотняного переплетення, оскільки для виконання мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в пучки і обметати нитками, окреслюючи певні орнаментальні мотиви: “стовпчики”, “прутики”, “павучки”, “віконце” тощо. В залежності від техніки виконання мережки поділяються на “одинарний прутик”, “подвійний прутик”, “схрещений прутик”, “черв’ячок”, “одинарні стовпчики”, “подвійні стовпчики”, “гречка”, “вівсяночка”, “лучка”, “одинарна”, “подвійна ляхівка” та “багаторядова ляхівка з настилом”, “прутик з настилом”, з “прутиком через чисницю”, через “чисницю без прутик”, “шабак”, “затеганка зубчикова квадратикова”.

Гладь двостороння відома пряма і коса. Щільно один стібок біля одного прямо або скісно нитки основи заповнюються порівняно великі площини.

“Поверхниця” – техніка вишивання, при якій вишивальна нитка відповідно до узору щільно застеляє фон у вертикальному напрямі справа наліво. На лицевій стороні стібки вишивальної нитки вертикальні, на виворітній – горизонтальні. Найчастіше зустрічається у вишивках Полісся, Поділля, Покуття.

При техніці “ретязь” стібки наносяться зліва направо, починаючи від першого хрестика. З його нижнього лівого кута проведений довгий стібок вверх направо, протягнутий навиворіт тканини за три нитки основи вправо від верхнього уколу першого хрестика. Він накриває хрестик. Далі справа наліво набрані три нитки на голку, нитка витягнута в місце уколу правого верхнього кута першого хрестика. Так прокладені довгі діагональні стібки навхрест.

“Зерновий вивід” – техніка на перший погляд подібна до двобічної штапівки, тилу ромбовидної стрічки, “в Яночку”. Пізніше полягає в тому, що при вишиванні техніко. “зерновий вивід” стрічки з ромбиків у діагональному напрямі всі стібки нанесені подвійно, один поверх одного. Спочатку нанесений перший горизонтальний подвійний стібок, який покривається другим. Послідовно чергуються зигзагоподібні ряди зернового виводу.

Другий ряд виконується подвійними зустрічними стібками, утворюючи квадратики. При застосуванні цієї техніки вишивальна нитка притягнута, і в місцем  уколів голкою утворюються дірочки. Ця техніка має ще назву “дірочкова”.

Вишивка “хрестик” виконується двома перехресними діагональними стібками. Чітко рухаються нитки основи тканини. Всі верхні стібки лежать в одному напрямі, нижні – в іншому. При правильному виколюванні на виворітній стороні виходять рівні, прямі, паралельн6і стібки по вертикалі спочатку миються скісні стібки, пів хрестики, а не цілий хрестик) і прямі суцільні стрічки по горизонталі (коли одразу вишивається цілий хрестик).

“Металівка”, при якій спочатку наносять методом “поперед голки” зліва направо стібки через три-п’ять ниток основи (один на лицевій, другий на виворітній стороні). Зворотнім ходом нитки справа нанесені стібки на проміжки лицевої і виворотної сторони. Двічі стібки ніде не покриваються. Цю техніку на Волині називають стібок, на Поділлі – стебнівка.

“Ланцюжок” – техніка вишивання петельками, які виходять одна з одної, утворюючи ланцюжок, виконується голкою або гачком. При вишиванні голкою виводять нитку з виворотньої сторони на лицеву, роблять петельку і проводять нитку навиворіт, вводячи голку в попередній укол. Наступний стібок на лицеву сторону роблять так, що кінчик голки, потрапив у середину петлі. Різновид петель довших, коротших, вужчих, ширших визначає характер ланцюжкової стрічки.

********** ТЕМА №17 ДЕКОРАТИВНАЯ ПЛАСТИКА В ОБЪЕМНО-ПРОСТРАНСТВЕННОЙ СРЕДЫ.*****

Металло-пластика.

Взаимосвязь декоративной пластики и окружающей среды архитектуры.

*********************ТЕМА №18 ХУДОЖЕСТВЕННАЯ МОЗАИКА ИЗ ДЕРЕВА******************************

(Интарсия, инкрустация, маркетри).

Использование маркетри в стилях разных эпох.

Использование маркетри в народных художественных промыслах Украины является (декоративные сувенирные панно и помещения техники в мебельной промышленности).

****************** ТЕМА №19 ХУДОЖЕСТВЕННАЯ ОБРАБОТКА ДЕРЕВА***********************************

Объемно-пространственную форму.

Скульптурные композиции выполнены на плоскости.

Наиболее характерные тектонические структуры в скульптуре.

Художня обробка дерева — найдавніший вид декоративно-прикладного

мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного

функціонального призначення.

Горельєф - це зображення предмету приклад в три чверті його товщини і більш. Це припускає значну частку роботи по підрізуванню фону, ІЩЯ б форми виступили над поверхнею. Глибокі виїмки високорельєфного різьблення вимагають великих витрат часу і ретельної роботи з інструментами тому, якщо рамка знаходиться на рівні первинної поверхні, це створює непотрібні труднощі. Ча1 ще всього фон рельєфу заглиблюється повністю до самих країв і поміщається в окрему рамку з дощок. Глибокі порожнечі горельєфа можна виконати напівкруглою стамескою. Злегка позначивши круг, затисніть ручку стамески між долонями і повертайте інструмент Аналогічна техніка широко римськими скульпторами, що працювали по каменю, і ефект іноді вельми очевидний. Фігурні стамески - клююкарзи також дуже хороші для інтенсивного підрізування, яке потрібне досить часто.

Ми вже відзначали, що пунктир, виконаний для фону неглибокого рельєфу, підкреслює контраст і чіткість зображення, проте у високорельєфному різьбленні він не потрібний, оскільки тінь створюють форми.

Основних виду різьблення по дереву - скульптурне і рельєфне різьблення. Скульптурне різьблення зазвичай є такими, що окремо стоять про переведення, на які можна дивитися з різних сторін, у Найбільш поширені сюжети люди, тваринні або абстрактні форми.

У рельєфному різьбленні зображення виконується на поверхні (фоні) і має певний структурний контекст. Фон може бути плоским, закругленим, овальним або навіть просто матися на увазі. Він може бути структурним, візерунковим або бути ландшафтом.

Велика частина скульптурного різьблення може розглядатися як різновид рельєфного різьблення, незалежно від того, чи повторює вона листя уздовж профільованої ліпної прикраси, волюту по краю гірлянди або птаха, «ширяючого» на тлі гірського пейзажу. Техніка, вживана для виконання виробу може мінятися від «малювання» (нанесення, контурних ліній на поверхню фону) до «скульптурного» високорельєфного різьблення (горельєфа). Хоча тривимірна скульптура часто вписується в архітектурний контекст, вона, як правило, не стає його складовою частиною, як, наприклад, декоративний або рельєфний орнамент. Але рельєфне різьблення - це не тільки

структурні елементи меблів або будівель. Це можуть бути і самостійні роботи, наприклад панно, вивіски, герби і тому подібне

Ефектний вид рельєфу залежить від різного віддзеркалення світла або густини тіней. Тінь досягається

зміною проекції елементів і зміною кута поверхонь.

Хоча рельєфне різьблення має на увазі форму, сприйняття форми - це набагато складніша дія і викликає більше плутанини, чим сприйняття і розуміння контура. Можна намалювати щось таке, що різатиме нелегко. Отже, різьблені вироби зазвичай мають чіткі контури. Лінія сама по собі може викликати естетичний або емоційний відгук. Пряма лінія не так приваблива, як зігнута. Незграбні лінії «енергійніші», ніж м'яко закругляющиеся. Вертикальність має на увазі силу і натхнення, а горизонтальність несе в Собі спокій і тишу. У всіх нас різне бачення, засноване на досвіді і традиції але відхилення, наприклад скручене листя, що по вигляду нагадують пропелери, або піраміда, що балансує на верхівці, не будуть привабливими. Хороший приклад: особа, зображена в профіль, краще сприймається в рельєфі, чим особа у фас. Тому портретні зображення на монетах і медалях в основному виконані в профіль.

Рельєфне різьблення не допускає, щоб елементи, такі, як листя, лози, ноги або руки, перепліталися. Навіть на найпростіших ліпних прикрасах, де є мотив листя, листя на другому плані переглядає із-за листя на передньому плані, щоб простір був заповнений.

 У класичній архітектурі є декілька областей, де застосовується рельєфний декор. Крім добре відомих капітелей, тимпан - трикутне поле фронтону грецьких і римських храмів - часто прикрашався різьбленням, так само як і фризи антаблементу. Зрозуміло, багато ліпних прикрас, пов'язаних з цими компонентами, теж прикрашалися різьбленням!

До найдавніших технік художнього декорування виробів із дерева належить різьблення. Воно поділяється на плоске, плоскорельєфне, контррельєфне, ажурне та об'ємне. Найпоширеніше — плоске різьблення — буває контурним, виїмчастим, трьохгранновиїмчастим та ін. Його роблять одним ножем або кількома різцями (долотами). Наприклад, контурною різьбою у XVIII—XIX ст. в Карпатах прикрашали скрині та інші вироби. Виїмчасте виконували півкруглим долотом. Значно складніше, трьохгранновиїмчасте різьблення поширилося на значній території України у XVIII— XIX ст. Його виконували прямим, скісним, кутнім та півкруглим долотами.

Плоскорельєфне різьблення, що має кілька висотних рівнів від фону, також виконували великою кількістю доліт та інших допоміжних інструментів. Контррельєфне різьблення застосовували, виготовляючи різноманітні дерев'яні форми для кахель, печива, сиру, вибійки тощо. Виконувалось майже аналогічно, як і трьохгранновиїмчасте, однак набагато глибше, з використанням доліт із закругленими фасками для вибирання деревини. Ажурне різьблення нагадує плоскорельєфне, має наскрізь прорізане тло. Найскладніше за технікою виконання (з рельєфним і ажурним характером мотивів) так зване «сніцарське різьблення» при виготовленні іконостасів, культивоване у XVII—XIX ст. цеховими різьбярами. Кругле різьблення інколи застосовується у виготовленні й оздобленні святкового посуду, музичних інструментів, палиць, дитячих іграшок тощо, його технічні прийоми ґрунтуються на засадах народної скульптури. Крім різців використовуються допоміжні інструменти: пилочки, свердла, молотки, кліщі, рашлиль, напилки, а також інструменти для розмітки та контролю (лінійка, кутник, малка, рейсмус, циркуль, шило тощо).

У художній обробці дерева одні технічні прийоми і засоби виразності створюють цілісну функціональну форму предметів, інші мають лише декоративне спрямування і завершують художнє оформлення виробів. До формотворчих технік належать вирізування, видовбування, виточування, бондарні та столярні прийоми. Видовбування — одна з найдавніших технік — полягає у поступовому вибиранні деревини з масиву виробу, внаслідок чого утворюється заглибина, порожнина або отвір. За допомогою сокири, долота і видовбача майстри виготовляють передусім побутові предмети — човни-довбанки, ночви, ступи, черпаки, сільнички тощо. Вони вирізняються значною товщиною стінок, міцністю, округлою і масивною формою, внутрішніми заглибленнями овальної та криволінійної конфігурацій. Вирізування (витесування, вистругування) — різноманітні технічні прийоми, за допомогою яких майстри вручну моделюють з дерева форму побутових предметів та декоративних виробів. Необхідні інструменти: сокира, тесак, ніж, струг, різці та ін. Цими прийомами користуються не тільки теслі, а й столярі, бондарі, роблячи заготовки. Вирізування інколи поєднується з видовбуванням і переходить в об'ємне різьблення, часом сполучається з профілюванням. Виточування — техніка обробки дерева і самостійна галузь народного художнього промислу (токарство). У процесі обертання дерев'яну заготовку на токарному верстаті обробляють пласкими і півкруглими долотами, фігурними різцями, гачками тощо. В історії токарства відомі такі конструкції верстатів: лучковий з почерговим рухом, ручний з поперечно-обертовим рухом, ножний обертовий, ножний обертовий з маховиком, механічний з кінним приводом, водяним, паровим, електричним двигунами. Поширення токарного виробництва в минулому було пов'язане насамперед із виготовленням дерев'яного точеного посуду. Сучасні народні майстри й професійні художники широко використовують техніку виточування не лише для виробництва різноманітного посуду, а й при виготовленні жіночих прикрас, дитячих іграшок тощо. Ця своєрідна техніка дає змогу створювати нескінченну кількість пластичних художніх форм. Бондарство — окремий вид деревообробного промислу і техніка виготовлення з тесаних клепок і гнутих смерекових або ліщинових обручів великого, місткого посуду. Раніше бондарі користувалися простими інструментами: сокирою, ручною пилою, двохручним ножем (теслом), циркулем та ін. Крім бочок і діжок, здавна виготовляли барила, цеберки, коновки, скіпці, маснички та ін. Бондарство як формотворча техніка сьогодні успішно використовується при створенні невеликого ужиткового і декоративного посуду. Столярство — найпоширеніша техніка й галузь виробництва з дерева будівельних виробів, меблів, музичних інструментів та художньої сувенірної продукції. Одна з важливих засад столярства, відзначена ще у давніх цехових статутах,— виготовлення виробів без жодного цвяха за допомогою столярних з'єднань на клею. Для столярних робіт, так само як і для вирізування, видовбування та ін., необхідне пристосування для закріплення заготовки виробу або його частини — верстат. Різноманітні столярні прийоми роботи часто поєднуються з іншими формотворчими техніками художньої обробки дерева. Художня виразність і довершеність творів значною мірою посилюються логічним застосуванням відповідного оздоблення: профілювання, різьблення, інкрустації, мозаїки, випалювання, розпису тощо. Профілювання — декоративна техніка художньої обробки дерева, відома з X—XI ст. Полягає у вирізуванні пилкою та долотами геометричних орнаментів по краях дощок (прикраси будівлі та оздоблення меблів). Крім плоского профілювання відоме об'ємне профілювання балок, кронштейнів, стовпів, що межувало з об'ємним різьбленням. Профільовані об'ємні елементи майстри виконували переважно сокирами-тесаками. бондарства токарства столярства різьбярства

i