8 Трипільська і дніпро-донецька культура

За часів енеоліту, мідно-кам’яного віку, в лісостеповій зоні України поширилася трипільська археологічна культура – нагадаємо, що археологічною культурою зветься сукупність археологічних пам’яток певної території та часу, які мають місцеві своєрідні особливості, і що археологічна культура отримує назву за місцем першої знахідки або за певними визначальними ознаками (обрядом поховання, формою кераміки). Трипільська археологічна культура датується кінцем V – серединою III тис. до н. е.. Її відкрив у 1893 р. археолог В. Хвойка поблизу с. Трипілля на Київщині. Від назви села культура і отримала свою назву. Виділяють наступні етапи трипільської культури: Початковий: 5300—4000 до Р. Х. (румунське Прикарпаття), ранній: 4000—3600 до Р. Х. (Прутсько-Дністровське межиріччя), середній: 3600—3100 до Р. Х. (Дністро-Бузьке межиріччя), і пізній: 3100—2500 до Р. Х. (Дністро-Дніпровське межиріччя). Територія розселення трипільців досить поширена. Їх батьківщиною є береги Південного Бугу й Дністра, а звідти вони розселилися на схід до Середнього Подніпров’я, на захід до Румунського Прикарпаття, на південь до Північного Причорномор’я та на північ майже до сучасних кордонів України. Етнічна приналежність трипільців невідома. До трипільської культури відносяться відомі понад 3 тисячі поселень на берегах річок, на схилах долин. Найвідоміші – Майданецьке, Тальянки та ін., площею 250-400 га, в яких проживало до 10-20 тис. осіб (так звані протоміста). Житла були дерев’яними, з глиняною піччю та жертовником, могли бути двоповерховими. Підлогу робили глиняну, а стіни розписували фарбами. Основою господарства трипільців були рільне землеробство (пшениця, ячмінь, просо, горох) і скотарство (свині, велика й дрібна рогата худоба). Кожні 50-70 років поселення переносилося на нове місце через виснаження землі. Трипільці виготовляли характерну мальовану кераміку з використанням червоних, чорних та жовтих фарб. Релігія трипільців: головним божеством трипільців була богиня родючості. Вони поклонялися бику (символу сонця та чоловічої сили), змієві (охоронцеві дому).

У трипільській культурі створено основу для появи писемності у вигляді глиняних символів та знаків на кераміці. Якщо в ранньотрипільський час кольоровий розпис посуду застосовувався лише зрідка, то в середньотри-пільський період великого поширення набув багатобарвний орнамент, створюваний за допомогою білої, жовтої, червоної і чорної фарб. Трипільські племена не тільки досконало володіли складною технологією кольорової орнаментації посуду, а й були справжніми митцями орнаментальних композицій та сюжетів. Особливою винахідливістю в цьому відношенні відзначалися трипільські племена Подністров'я. Кожне з них створило своєрідний стиль розпису побутового посуду. Висока мистецька майстерність трипільського керамічного розпису була зумовлена, крім усього іншого, його магічним змістом і символічним значенням окремих орнаментальних сюжетів та композицій. Не випадково в чисто орнаментальні схеми вписуються досить реалістичні зображення різних тварин, рослин, а також людини. Про безпосереднє ритуально-магічне призначення трипільської кераміки свідчать культові зображення жіночих постатей з чашами на колінах, які, безперечно, пов'язані з різними обрядами «чаклування». Насиченість прикладного мистецтва релігійно-магічним змістом є характерною рисою ідеологічних уявлень, світогляду первісних землеробів. Майже у кожному трипільському житлі археологи знаходять від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів – блюдечок, мисочок, глечиків, кубків, амфор, кратероподібних фруктівниць. Якість посуду бездоганна – він тонкий, гладенький, майстерно розфарбований у білий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори. Ритміка орнаменту досконала, він насичений символами і якимись знаками. Ймовірно, ці знаки – первісна магія, звернення до потойбічних сил, прохання про заступництво, захист і спроба цими силами керувати. Не виключено, що егейсько-трипільська художня кераміка дала поштовх виникненню античної кераміки, яка з'явилася в 2000–1850-х роках до н. е. У кожному трипільському будинку стояв ткацький верстат, іноді навіть два. Трипільські господарки були великими майстринями з виготовлення сорочок, суконь, спідниць. Вони прикрашали свої вироби оригінальним кольоровим орнаментом. Зверху на сукню трипільські модниці зодягали намисто з мідних, кам'яних, скляних (так-так, уже в той час – скляних!) намистинок, морських і річкових черепашок. Вони розумілися й на прикрасах із золота та срібла. З цього можемо зробити висновок, що трипільська культура, передусім кераміка, є безсумнівним світовим феноменом.

Причини зникнення трипільської спільноти остаточно не з’ясовані. Основні версії – витіснена кочовиками або розпалася внаслідок господарської та екологічної кризи.

Дніпро-Донецька археологічна культура охоплювала все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, українське і білоруське Полісся, а також лісостепове Лівобережжя і Прип’ять. Люди населяли, в основном, береги річок, займались рибальством і мисливством, деякою мірою скотарством, особливо на південних територіях Подніпров’я. Населення знало вже й культурні злаки – на кераміці з поселення Віта Литовська та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен ячміню. Відомо понад 200 поселень цієї культури і 20 могильників, найвідоміший з яких – Маріупольський – містив понад 120 поховань. Вовнизькі могильники на обох берегах Дніпра налічували 161 поховання. Поховані покладені на спині у випростаній позі і посипані червоною вохрою. Поховальний інвентар складався з пронизок із камню, кісткі і мушлів, пластинок із ікл кабана, підвісок із зубів оленя; зустрічаються кам’яні булави, які свідчать про зародження соціальних відносин.

Датована 4500-2250 рр. до н.е., Дніпро-Донецька культура пройшла три періоди: протягом раннього і середнього періоду відбувалося розселення на північ, захід і схід. На пізньому етапі територія цієї археологічної культури значно скоротилася. В Надпоріжжі, в Приазов’ї, на Сіверському Донці дніпро-донецькі племена були витіснені або частково асимільовані степовими конярами Середньостогівської культури. Подніпров’я і Волинь заселили Трипільські племена, які і асимілювали дніпро-донецькі племена.