logo
ШПОРИ НА КУЛЬТУРУ

29 Становлення і розвиток української літератури XVIII-XIX ст.

Кінець XVIII – перша половина XIX ст. – новий етап у духовному житті українського народу. Він відбувався у складних суспільно-історичних умовах: Україна втратила державну самостійність, перетворилася на колонію. Її землі були розчленовані: Лівобережна і Правобережна Україна входили до складу Російської імперії, Західна Україна – до Австрійської імперії (з 1848 р. – до Австро-Угорської імперії). Офіційно в Російській імперії Україну називали Малоросією, а українців – малоросіянами. Її уряд проводив політику примусового зросійщення українського народу. Ще 1712 року царський уряд своїм указом заборонив друкувати твори письменників українською мовою, що гальмувало розвиток культури й освіти. Внаслідок цього укр. школи в містечках і селах були ліквідовані. Після російсько-турецької війни 1768-1774 років російське самодержавство втратило інтерес до Запорозької Січі як форпосту в боротьбі проти турків і татар. Тому 4 червня 1775 року, коли запорожці завойовували для Росії Крим, російська армія оточила і знищила козацьку республіку. Гетьмана Калнишевського та його старшину було заарештовано і довічно ув’язнено на Соловках. Поневолення укр. земель різними державами, національне гноблення, запровадження в 1783 році царським самодержавством кріпосного права негативно відбилося на економічному, політичному та культурному житті України. Це перешкоджало формуванню національної свідомості укр. народу, його консолідації.

Історичне буття Зах. Укр. так само було складним, адже цей регіон був відірваний від укр. земель ще з середини XIV століття. Чотири сторіччя перебувала Галичина у складі Польської, а з 1772 року – Австрійської держав, що спричинило економічний і культурний занепад нашого народу. Православна «руська» шляхта і маєтне міщанство сполонізувалося, забувши віру й культуру батьків. Галичани називали себе «русинами», прагнучи підкреслити, що їх матір’ю є давня Русь-Україна. Звідси, ще з Київської Русі, - коріння етносу, їх віри й державності. Формування нац. свідомості західних українців ускладнювалося їх недержавним статусом: у межах Австрійської імперії вони становили тільки частину укр. народу, який перебував у складі Російської імперії. Отже, такі історичні умови для укр. народу зумовили розвиток суспільно-громадського, просвітницького життя, стан культури, освіти, письменства і книгодрукування.

На укр. к-рно-духовне життя цієї доби мали великий вплив ідеї Просвітництва, яке у XVII-XVIII століттях охопило Західну Європу та Америки. Французькі просвітники-енциклопедісти Шарль Монтеск’є, Вольтер, Жан Жак Руссо, Дені Дідро та ін. пропагували ідеї рівності, свободи, праці на благо суспільства, вільного розвитку особистості. Вони вірили в перетворюючу силу розуму й освіти, за допомогою яких можна зробити суспільство гуманним. Особливо просвітницька ідеологія позначилася на творчості Григорія Сковороди, в якій відбилися нові ідеї європейської філософії і етики, ті самі ідеї рівності людей, котрі у Франції проповідував Руссо; також – на творчості Івана Котляревського, Михайла Максимовича, Григорія Квітки-Основ’яненка та інших. Ідеї просвітників в Україні сприяли визріванню і зростанню нац. свідомості освічених кіл українців, що особливо виразно позначилося у сфері культури, науки й освіти.

Важиву роль у становленні нової укр. л-ри відіграла фольклористика. Вивчаючи та оприлюднюючи твори усної народної словесності, фольклористи обґрунтовували концепцію творення л-ри народною мовою. Значний резонанс серед українців викликала поява у 1819 році збірки нар. пісень, яку упорядкував Микола Цертелєв.

Національно-культурне життя в Києві пожвавлюється з появою в Київському університеті 1834 року Михайла Максимовича як ректора. Він видав в Москві і в Києві збірники «Укр. народні пісні», характерні широким репертуаром і жанровим багатством.

Іншими важливими культурними подіями можна назвати видання Ізмаїлом Срезневським шести випусків фольклорного збірника «Запорожська старина» (1833-1836), видання Платоном Лукашевичем збірки народних пісень (1836), що свідчило про духовну єдність нашого народу, Йосипом Лозинським – збірника «Руське весіллє» (1835), діячами «Руської трійці» - альманаха «Русалка Дністровая» (1837). Твори укр. нар. словесності стали натхненним джерелом для творчих шукань укр. письменників.

Зазвичай укр. літературу кінця XVIII - XIX ст., яка творилася народною мовою, називають новою. Її відлік починається з публікації 1798 року трьох перших частин «Енеїди» Івана Котляревського, яка зумовила зміни в розвитку укр. письменства.

Укр. л-ра ХVIII-XIX ст. утверджувалася на нових художніх принципаї зображення життя. Велика увага приділялася долі простої людини, світу її почуттів і мрій. Письменники сформували естетичні засади змалювання дійсності. У перші десятиліття ХІХ ст. І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, М. Костомаров, Л. Боровиковський, І. Срезневський, В. Забіла, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич та ін. відтворили неповторні картини буття народу, утверджували засади народності як головної закономірності розвитку укр. письменства.

Важливу роль відіграли журнали й альманахи, характеризуючи функціональну закономірність літературного процесу першої половини ХІХ ст. Виходили «Харківський демокрит», «Украинский вестник», «Украинский журнал», «Українский альманах», «Утренняя звезда», «Украинский сборник», «Русалка Дністровая», «Ластівка», «Сніп», «Молодик». Журнали й альманахи гуртували укр. письменників, об’єднаних ідеєю народності, нац. самобутності.

Підсумовуючи, можна сказати, що на зміну давній укр. л-рі прийшла нова укр. л-ра, яка замість книжної староукр. використовувала народну мову, замість канонічних художніх принципів прагнула до новаторства, яка змінила релігійну тематику на світську, освітила героїв не тільки представників вищих верств населення, а усіх, виявила розмаїття течій замість однієї стильової манери, вибухнула появою нових жанрів, розвитком усіх родів л-ри, а як ідейно-естетичні засади замість християнської моделі світу та монументалізму обрала національність л-ри, її нац. характер, гуманізм.