55 Українська наука в хх ст.

XX століття - це епоха науково-технічної революції, століття прориву в ядро атома й у відкритий космос, синтезу органічних речовин, проникнення в геном, пізнання механізмів поводження живих систем, століття інтеграції знань і комплексного рішення науково-практичних задач.

За минуле сторіччя відбувся неймовірний підйом наукової думки людства, що набула зовсім новий напрямок розвитку - повна комп'ютеризація, Всесвітня павутина. Розглянемо докладніше розвиток наукової думки в ХХ ст.

В першій чверті ХХ ст. центром наукового життя була Всеукраїнська академія наук (ВУАН) на чолі з В. Липським, яка розгорнула роботу в трьох напрямках: історико-філологічному, фізико-математичному, соціально-економічному. Спостерігається плідна діяльність членів ВУАН В. Вернадського (природознавство), Д. Багалія та М. Грушевського (історія), Д. Граве, М. Крилова та Г. Прейфа (математика), А. Кримського (філологія), О. Богомольця (медицина), Л. Писаржевського та В. Кістяковського (хімія) тощо.

1918 р. була створена комісія по організації проекту Української Академії (УАН) під керівництвом міністра освіти М. Василенка. Того ж року проект був затверджений Радою Міністрів. Першим президентом УАН призначено визначного вченого В. Вернадського, а до 1928 р. незмінним секретарем Академії був А. Кримський, вчений зі світовим ім’ям. Значний внесок в організацію УАН зробили українські вчені-академіки Д. Багалій, П. Тутковський, Є. Тимченко, М. Петров, М. Туган-Барановський, С. Єфремов, Ст. Смаль-Стоцький, М. Сумцов, М. Біляшевський, М. Холодний. У складі Академії у різні періоди працювали Д. Граве, М. Крилов, К. Воблий, М. Птуха, Г. Пфейффер, М. Кащенко, Д. Заболоцький, В. Липський, О. Корчак-Чепурківський, Н. Перетц.

Був заснований Інститут української наукової мови (1921 р.), в Харкові створили фізико-технічний інститут (1928 р.), в якому розгорнулися дослідження з ядерної фізики та радіофізики і працювали такі видатні вчені, як І. Курчатов, Л. Ландау та ін.

Також в цей період починається процес підпорядкування науково-дослідницьких закладів України центру (перетворення ВУАН на філію Академії Наук СРСР).

В 30-ті роки провідною науковою установою є Академія наук УРСР, до складу якої входить 26 інститутів. На чолі Академії – О. Богомолець. Під його ж керівництвом 1931 р. створюється Інститут клінічної фізіології.

1934 р. під керівництвом Є. Патона був заснований Інститут електрозварювання.

В Одесі з ініціативи видатного окуліста В. Філатова організовується Український інститут хвороб очей і тканинної терапії.

Плідно працюють математики М. Крилов, М. Богомолов, Д. Граве. З’являються дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк). М. Гамалія, Д. Заболотний продовжують дослідження у галузі епідеміології. Історики Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський роблять плідну працю в галузі суспільних наук. В галузі генетики й селекції рослин і тварин українські вчені М. Вавілов, О. Богомолець, О. Палладін та ін. роблять актуальні розробки.

В роки війни наука розвивається передусім задля воєнних подій. Наукові заклади України, у тому числі й Академію наук СРСР, евакуюють на схід. При Президії АН УРСР утворюється Науково-технічний комітет сприяння оборони на чолі з О. Богомольцем. Українські вчені плідно працюють над розробкою технології виплавки броньованих сталей (ак. М. Доброхотов), методом автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном), науковим досягненнями у галузі медицини (винайдення сироватки для лікування ран колективом Інституту клинічної фізіології на чолі з О. Богомольцем, створення препарату для згортання крові Інститутом біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна, інтенсивна робота з вивчення ранової інфекції Українського інституту кліничної медицини на чолі з М. Стражеску та ін.), створенням фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо.

В середині ХХ ст. зб. кількість науково-дослідницьких установ, зміцнюється матеріало-технічна база, науковий потенціл. Керує Академією Наук УРСР О. Палладін. 1946 р. запускають перший в республіці атомний реактор, у Києві виготовляють першу в Європі цифрову обчислювальну машину під керівництвом С. Лебедєва, запроваджується нова автоматична технологія зварювання, в промисловість запроваджуються досягнення науки і техніки, переважно у галузях військово-промислового комплексу. Панує «лисенківщина».

Під час десталінізації розгортається науково-технічна революція, розвиваються атомна енергетика, космонавтика, хірургія.

Згодом приходять вагомі здобутки вітчизняної науки – створено унікальну плавильну установку «Уран», що використовувалась для вивчення плазми і керованої термоядерної реакції, теоретичні розробки математиків використовуються для розрахунку орбіт штучних супутників Землі, відкривається механізм передавання генетичної інформації, створюються автоматизовані системи проектування ЕОМ, винаходять нові речовини з корисними властивостями, удосконалюються зв’язки науки з виробництвом.

В незалежній Україні переважає інтенсивний розвиток прикладного знання, який ґрунтується на його технологічному застосуванні, а не екстенсивний. Водночас обидва параметри складають єдиний процес розвитку науки: кожний наступний рівень наших уявлень дозволяє більш чітко окреслювати межі застосування тих чи інших наукових положень, а процес уточнення їх сфери істинності у багатьох випадках веде до поглиблення змісту нашого знання.