38 Творчість т. Шевченка та його вплив на українську ідентичність

Великий український поет, прозаїк, художник, мислитель Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861 рр.) залишив глибокий слід в історії духовної культури українського народу, реалістично відобразив у своїх творах життя і побут українського народу, висловив його мрії та сподівання. Вихід у світ «Кобзаря» (1840 р.), поеми «Гайдамаки» (1841 р.) та збірки «Три літа» (1843 – 1845 рр.) вивели поета до вершин української літератури. Т. Г. Шевченко, насамперед, повернув зі сфери небуття історичну пам'ять українців. До минулого звернені його поеми-етюди: «Тарасова ніч», «На вічну пам'ять Котляревському», «До Основ'яненка», «Гамалія», «Іван Підкова» та героїко-романтична поема «Гайдамаки», в яких Україна зображена «зболеною і розтерзаною, вкритою могилами» на багатолюдному всесвітньому роздоріжжі.

Ціла низка поетичних творів Т. Г. Шевченка присвячена Б. Хмельницькому – організатору боротьби народу України за незалежність («Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», «Даби-то ти, Богдане п'яний», «Великий льох»). Його твори пройнят ідеями соціального та національного визволення України.

Т. Г. Шевченко був одним із найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Його талант яскраво виявився у галузі станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, він досконало володів технікою акварелі, олії, офорта, рисунка олівцем і пером. Він є автором понад однієї тисячі творів образотворчого мистецтва, на жаль, з яких не зберіглося понад 165 його творів, у тому числі монументально-декоративні розписи та скульптури.

Т. Г. Шевченко, як художник-реаліст, одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства («На пасіці», «Селянська родина» - 1843 р.). У 1844 р. вийшов перший випуск серії офортів «Живописна Україна», яку художник задумав як періодичне видання про історію, народний побут, звичаї, природу, історичні пам'ятки. Його славетна «Катерина» (1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення є символом. Центральна постать картини уособлює Україну, дуб – її силу та непокору.

Таким чином, національна ідея є однією з провідних і визначальних ідей світогляду Т. Г. Шевченка. Шлях її втілення в життя поет вбачав у народній революції та побудові Соборної Української Держави. Водночас Т. Г. Шевченко формулює своє бачення єдиної панслов'янської спільності: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються зі своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навіки од моря і до моря - слов'янська земля». У слов'янській федерації, що на демократичній основі об'єднала б усіх слов'ян, Т. Г. Шевченко вбачає одну з форм державного устрою, що могла б сприяти утвердженню української державності. Ідеалом поета є єднання сучасних йому народів на антикріпосницькій та антимонархічній основі. Однак це єднання не повинно призвести до забуття рідної мови, розмивання національної самосвідомості. Слов'янську федерацію поет розглядав як один із можливих шляхів визволення України, утвердження її мови, культури та історії, самоусвідомлення українцями себе як окремого народу, як нації. Гуманізм і щирий український демократизм поглядів, поряд з ідеями самостійництва і державництва, є характерною ознакою його світогляду.

Т. Г. Шевченко – основоположник нової української літератури. Своєю художньою практикою він відкрив широкі горизонти для розвитку національної літератури, накреслив естетичну стратегію, яку засвоїли його заступники. Він був глибоко національним поетом, проте своєю полум'яною любов'ю до людини, глибокою народністю і демократизмом, вірою в світле майбутнє України і світу став митцем загальнолюдським.

Творчість Т. Г. Шевченка мала великий вплив на духовну культуру українського народу, а отже, й на українську ідентичність. Твори Т. Г. Шевченка увійшли в золотий фонд культури європейської та світової як приклад справжнього патріотизму, непервершеної любові до Батьківщини. Твори Великого Кобзаря, за визначенням І. Франка, принесли йому «невмирущу славу і всезростаючу радість». Відомий грузинський поет А. Церетелі писав, що він «...перший дав мені зрозуміти, як треба любити батьківщину і народ... Таких великих людей породжує велика нація».

Під впливом творчості Т. Г. Шевченка проходила літературна діяльність цілої плеяди відомих українських поетів і прозаїків, творчість яких пройнята ідеями гуманізму, демократизму та народності. На ниві поезії плідно працювали Л. Глібов, А. Свидницький, С. Руданський, П. Чубинський, П. Куліш та ін. Демократичний напрям української літератури у прозі представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Леся Українка. Їх твори залишили глибокий слід у свідомості народу, сприяли формуванню національних і патріотичних почуттів українців.

Саме завдяки творчості Т. Г. Шевченка став можливим народницький період національно-культурного відродження, адже ця унікальна не лише у слов'янській, а й у світовій культурі постать відіграла провідну роль у формуванні української національної самосвідомості, а відтак і становленні поколінь свідомих українців-громадян, діячів культури й науки. Саме їхнім визвольним змаганням против імперської колонізації Україна зобов'язана здобуттям державності. Шевченкова всеосяжна енергія братньої і синівської любові відкриває серця й гуртує українців, дає розуміння долі нашого народу, його потреб та завдань перед обличчям майбутнього, а власне життя поета, вчинки, поведінка в нелегких ситуаціях наділяє його слово невідпорною переконливістю ідеалу людинолюбства. Поет твердо був переконаний у здатності слова, а тим більше поетичного, глибикого зворушувати людей, пробуджуючи в їхніх душах найвищі почуття. Шевченко прагнув таким чином змінити світ, зробити його людянішим, полегшити страждання.