39 Творчість і. Франка та його просвітницька діяльність

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І. Я. Франко (1856-1916 рр.) – видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський та культурний діяч. І. Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т. Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвиток національної і соціальної свідомості українського народу. Своєю науковою, публіцистичною та перекладацькою діяльністю він вказував на широкі горизонти національно-культурного відродження українського народу.

У своєму ідейному розвитку І. Франко пройшов два етапи: у першому етапі (80-ті роки ХІХ ст.) був учнем М. Драгоманова, став соціалістом ліберального напряму. Після смерті М. Драгоманова у 1895 р. він стає на позиції українського демократичного націоналізму. Його світогляд спирався на засади гуманізму, раціоналізму і демократизму. І. Франко відмежувався від федералістичних ідей М. Костомарова і М. Драгоманова і став борцем за повну політичну незалежність України.

Творчий талант І. Франка як письменника виявися в ряді його оповідань та повістей, де реалістично відображено життя робітників та селян Галичини: «Ріпник», «На роботі», «Навернений грішник», «Boa constrictor», «Борислав сміється»; збірках: «Добрий заробок», «Маніпулянтка».

Серед художніх творів І. Франка особливе місце займають повісті з історичної тематики: «Захар Беркут», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Великий шум», «Перехресні стежни». У повісті «Захар Беркут» письменник відобразив життя карпатської України в ХІІІ ст. у часи монголо-татарської навали. Історичний характер має також і повість «Великий шум», в якій змальовано життя селян після скасування панщини в Австрійській монархії.

В історії української літератури І. Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. Велике народне визнання принесли йому поетічні збірки: «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Давнє і нове», «Зів'яле листя», «Semper tiro». Збірка «Зів'яле листя» (1896 р.) є найкращою збіркою ліричних поезій І. Франка. У передмові до другого видання поет назвав її «збіркою ліричних пісень, найсуб'єктивніших із усіх, що появилися в нас від часу автобіографічних поезій Шевченка».

У 1877-1882 рр. І. Франко написав визначні твори політичної лірики – «Вічний революціонер», «Каменярі», «Товаришам із тюрми», в яких чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості. На слова вірша «Вічний революціонер» видатний український композитор М. Лисенко у 1905 р. написав музику. Цей твір став одним із національних гімнів українського народу. В 1926 р. композитор С. Людкевич (1879-1979 рр.) створив симфонічну поему «Каменярі».

Вершиною поетичної творчості І. Франка є поема «Мойсей» (1905 р.). Висока ідейна та мистецька вартість ставить її в ряд найвизначніших творів українського письменства. Головна тема поеми – смерть Мойсея як пророка, якого власний народ не прийняв і відкинув. Поема має алегоричний характер. В ній оспівується український народ, висловлюється віра в його краще майбутнє. Національно-визвольну ідею Мойсею підхоплює молодь, що бореться за народні ідеали.

У 90-х роках ХІХ ст. І. Франко написав ряд драматичних творів: «Учитель», «Сон князя Святослава», «Будка ч. 27», «Кам'яна душа» та інші. Однією з найвидатніших п'єс письменника є його соціальна драма «Украдене щастя» (1894 р.), яка відзначається глибоким реалізмом.

І. Франко – найбільший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. Своїми численними перекладами з літератур різних народів світу він помітно збагатив українську культуру найкращими здобутками світової художньої літератури.

І. Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість. Його праці з історії і теорії літератури відіграли визначальну роль у розвитку українського літературознавства кінця ХІХ-початку ХХ ст. Франківські твори «Література, її завдання і найважливіші ціхи», «Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 р.», «Із секретів поетичної творчості», праці про творчість Т. Г. Шевченка та інші становлять вагомий науковий доробок в галузі української культури та її історії.