30 Культура Слобідської України

Територія Слобожанщини почала активно заселятися з другої половини ХVІІ ст. українцями та росіянами. Саме ці переселенці стали основою для формування такої специфічної спільноти, як слобожани. Більшість українських переселенців тікали з Правобережної України. Особливо цей міграційний рух посилився після невдалої битви українських козаків з польською шляхтою у 1651 р. під Берестечком на Волині. Посилення залежності від польської влади, зменшення реєстру козацького війська та загальне погіршення соціальних і політичних прав українського населення – всі ці фактори вплинули на активне переселення українців на територію Слобідської України.

Татарські набіги протягом XVI- поч. ХVІІ ст. примусили Московську державу усіляко заохочувати у цей регіон росіян, українців та інших народів до розселення, гарантуючи їм безкоштовне отримання земельних ділянок для ведення сільського господарства. Переселенці повинні були нести військову охоронну службу. Протягом другої пол. ХVІІ ст. на Слобожанщині засновано м. Валки та слободи Кочеток, Пiсчане, Тернове, Вiденське, Андрiєвi Лози, Бiшкiн, Савинцi, Лиман, фортеця Iзюм. У 1654 р. засновано Харків.

Головним промислом слобожан було землеробство, садівництво (яблуні, Груши, виноград), городництво (огірки, редька, буряк, морква, картопля, кавуни, дині, гарбузи тощо), скотарство (коні, воли, вівці, свині, корови). Розвинуті також бджільництво, винокуріння, млинарство, дегтярство, здобування селітри.

Ремесло набуло широкого розповсюдження (ткацтво, чоботарство, чинбарство, кравецька, ковальська і гончарна справи).

Наприкінці ХVІІІ ст. поширилася ярмаркова торгівля (1779 р. - 271 ямарка). Сюди привозилися товари з різних міст і губерній, навіть з-за кордону (Німеччини, Польщі, Франції).

Спочатку майже усі жили українським побутом, і різниця в обставинах життя залежала лише від заможності і була не більша, ніж тепер, скажемо, між заможними і бідними селянами, схожими у основі свого побуту. Переселенці цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували.

Побут середнього та нижчого станів слобожан був чисто український і взагалі схожий з старшинським. Українська селянська хата відрізнялась від панського будинку тільки своїм розміром. Мещканці любили та підтримували у всьому чистоту. Селянські хати були невеличкі, дерев'яні або мазанки і по українському звичаю поділялися на дві частини — одна половина хати була для хазяїна з сім’єю, а друга, з галерейкою — для гостей. Хати були з солом’яними дахами; пани будували свої хати кам’яними. Перед святами хати білили. Селяни зберегли в своїй одежі більш української старовини, ніж городяни. їжа була краща, ніж у великоросіян. У козаків, міщан та селян у хатах були образи, лавки, килими, рушники, скрині з одежою. Всі, кому доводилось їздити Слобожанщиною, звертали увагу на те, що селянське господарство мало свої власне українські особистості. Слобожани грали на скрипках і цимбалах.

Шкільна освіта набула широкого розмаху. Наприкінці ХVІІІ ст. у слобідських полках було 124 школи ( у Харкові – 20 шкіл, Охтирці - 25, Ізюмі – 33, Сумах - 37). Центром вищої освіти став Харківський колегіум, створений за зразком Києво-могилянської академії.

Культура Слобожанщини перехідна від Лівобережжя до степової південної культури, а також (особливо на сході) позначена російськими впливами.