14 Українська культура князівського періоду (XI-XIII ст.)

Культура періоду Київської Русі досягла високого рівня, що пояснюється значними здобутками попередніх етапів розвитку східних слов’ян, розквітом Київської держави та творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи.

Слов’янською азбукою того часу була створена 863 р. болгарськими просвітителями Кирилом та Мефодієм кирилиця. Наява азбуки сприяла подальшому розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та князем і зосереджувалася переважно в монастирях. 1037 р. при Софіївському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку і латинську мови, основи філософіх та медицини.

Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської Русі. Одним із найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази. Існував і дружинний епос, який знайшов своє відображення в билинах.

Виникнення писемності створило передумови для перетворення усної нар. творчості в писемну літературу. «Слово про закон і благодать», датоване бл. 1050 р. – один з найдавніших зразків літератури. Видатний письменник свого часу – великий князь Володимир Мономах, який написав «Повчання дітям». Цей твір є автобіографією князя, в ньому викладені політичні та філософо-етичні його погляди. Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 рр.). У ньому з великою худ. силою викладено історію походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, який закінчився поразкою і полоном князя. Головна ідея твору – заклик до єдності князів у боротьбі з іноземними ворогами. Значна частина літератури – релігійна: «Житіє Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія Печерського». Визначні пам’ятки оригінальної давньоруської літератури – літописи, тобто історичні твори про події, подані в хронологічному порядку за роками. Найвідоміший літопис – «Повість временних літ» (1113 р.) ченця Нестора, загальноруський літопис, що відбиває минуле східних слов’ян на всій території їх розселення.

Серед пам’яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору.

Значного розвитку набув іконопис, видатним живописцем ХІІ ст. був Алімпій, який написав знамениту ікону «Богоматір велика Панагія». Зразками високого рівня мистецтва книжкової мініатюри є «Остомирово Євангеліє» (1056-1057 рр.) та «Ізборник Святослава», прикрашені чудовими заставками і мініатюрами.

На досить високому рівні знаходилось муз. мистецтво. Найвідоміший муз. виконавець ХІ ст. – Боян. Особливу групу акторів і музикантів становили скоморохи – виконавці усної поезії, муз. фольклору.

До моменту прийняття християнства русичі вже були знайомі з десятичною системою рахунку від 1 до 10 000, дробами. До ХІІ ст. рахунок розширився до 10 000 000. Ботаніка обмежувалася вивченням лікарських трав. Досить поширеними були знання про тваринний світ.

Таким чином, культура Київської Русі мала значні досягнення, які увійшли до скарбниці світової цивілізації.

Що стосується культури Галицького-Волинської держави (1199-1340 рр.), то вона продовжувала культурно-освітні традиції Київської Русі. Характерними її рисами були:

1. Освіту здобували в міських школах або в школах, що існували при церквах у сільській місцевості; про грамотність населення свідчать написи на побутових предметах;

2. Літописання мало світський характер (Галицько-Волинський літопис, «Повість про засліплення Василька»);

3. Розвиток церковної архітектури (Успенські собори у Володимирі та Галичі, церква Іоанна Златоуста у Холмі), будівництво міських оборонних споруд (Кременець, Данилів, Холм);

4. Монументальний живопис (фрески), ікони (найдавніша – «Покров» - датується ХІІІ ст.);

5. Високий рівень ювелірного мистецтва.

Таким чином, можна зробити висновок про значні досягнення культури Київської Русі и про її спадкоємицю – культуру Галицько-Волинського князівства.