36 Український романтизм в контексті європейського романтизму

Український романтизм як філософія і світогляд, як тип світовідчуття і світорозуміння сформувався в контексті європейського романтизму. Значний вплив на розвиток українського романтизму справили провідні ідеї німецьких романтиків. Це було зумовлено подібністю суспільно-політичного розвитку Німеччини й України, розчаруванням в ідеалах Просвітництва, крахом довір’я до розуму і його можливостей впорядкувати світ на засадах добра й справедливості, переоцінкою ролі природи в житті людини й суспільства, а також інтересом до внутрішнього світу людини, її духовності.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. Чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської “української школи"— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича, історичних пісень і дум І. Срезневського, народної усної творчості П. Лукашевича.

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського.

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків.

Розвиток романтизму в Україні був досить складним, пов'язаним не лише з непростими обставинами цієї доби, а й із життєвими шляхами представників. Адже для його становлення і розвитку важливим є не лише усвідомлення своєї етнічної окремішності, а й формування національної демократичної інтелігенції — носіїв національної самосвідомості, пов'язаних з народним життям, здатних вивести на нові шляхи власну літературу.