18 Джерела культурно-етнічної ідентичності українського народу
(ПРОСТО ТАК НЕ ПЕРЕПИШЕШЬ, НО...)
Найідеальніший (у прямому і в переносному розумінні) і найзручніший варіант осмислення націогенези українців і формування поняття про «українську націю», очевидно, може бути створений в рамках теорій на зразок «уявлених спільнот». І в цьому випадку проблема становлення «національної свідомості» (ідентичності) стає центральною, оскільки поняття «національна свідомість» виступає як синтез об’єктивних і суб’єктивних ознак нації. Аналізуючи процес становлення явища, яке ми називаємо національною свідомістю (ідентичністю), маємо відповісти на такі запитання: де, в якому пункті (чи пунктах) історичного часу слід шукати початки формування окремої самоідентичності українців? Коли і як українська нація почала формуватися як «уявлена спільнота»? Коли і як ця спільнота з етнічної почала перетворюватися на політичну? Спробуємо узагальнити аргументи прихильників тези про становлення «національної свідомості» українців у XVI—XVII ст. Якщо вийти за рамки суто термінологічної дискусії і зосередитися на змісті процесів, які, на думку згаданих авторів, сприяли становленню «національної свідомості», то можна погодитися з тим, що в XVI—XVII ст. відбувалося соціально-психологічне відокремлення значної частини населення етнічних українських земель від спільного до цього часу комунікативного й суспільно-політичного простору (зауважимо, що ця спільність була до певної міри умовною передусім через розбіжності в релігійно-культурній сфері).
Спостерігалися спроби зафіксувати цей стан речей у політичній сфері, інституалізувати його, що проявилося у формуванні державних інституцій, становленні державної бюрократії та специфічної соціально-станової ієрархії з відповідними формами політичної свідомості. В культурній /289/ сфері розпочалося творення нових символів і міфів, які можна розглядати як підґрунтя для становлення окремої, «руської», «української» форми суспільної свідомості: згадаємо хоча б «козацький міф» та його редуплікацію у XIX—XX ст.
Якщо розглядати згадані процеси і явища як такі, що були початковим етапом становлення певної форми свідомості, яка згодом в інших історичних обставинах дістала назву національної, то аргументи деяких авторів, особливо тих, які адресують наявність елементів «національної свідомості» елітам XVI—XVII ст., можна вважати слушними. Особливе значення мав період Хмельниччини, не тільки і не стільки конкретним змістом тогочасних процесів, які були надто суперечливими і багатоаспектними, скільки його пізнішими інтерпретаціями і творенням надзвичайно живучої міфології — спочатку в літописах XVIII ст., а згодом — у діяльності неофітів «національного відродження». Водночас стає зрозумілою метафізичність та неісторичність аргументів тих, хто вважає наявність сформованої і навіть інтегральної «національної свідомості» українців у XVII ст. доведеним фактом.
Основною є ідея про спадковість певних елементів політичної традиції за схемою «Київська Русь — княжа доба — польсько-литовська доба — козацька держава — Гетьманщина — національне відродження XIX ст.». В усі ці періоди (епохи), які представляються як «пункти поєднання» у схемі континуїтету української історії, «національна свідомість» на рівні чи то «міфу», чи то «винайденої традиції» щоразу має іншу якість, що визначається не лише накопиченням її різноманітних елементів, які нібито роблять її дедалі «повнішою», а переформулюванням цих елементів і винайденням нових. Відповідно ця «національна» свідомість у кожну із згаданих епох є відмінною, і вважати її саме «національною» в різні періоди, мабуть, недоречно.
А вирішальним періодом у становленні «національної свідомості» українців стали XIX—XX ст. Oскільки процес націотворення тривав також протягом усього XX ст. і не завершився й понині, можна припустити, що риси усіх згаданих етапів можна знайти на будь-якому відрізку часу, пов’язаному з черговим варіантом «національного відродження». Про це переконливо свідчать, зокрема, події останнього десятиріччя. Тут можна знайти у стислому вигляді всі виділені Г. Грабовичем етапи: і повернення до наївного нативізму, і ностальгічні спогади про козацьку добу з відповідною ідеалізацією та міфологією, і месіаністсько-містичні моделі, і релігійний культ Шевченка, і пошуки універсальної концепції людини, і нові варіації «проблематизації українськості» (каламбур О. Толочка про «Україну між чимось і чимось» може слугувати прикладом /295/ навмисної абсурдизації цих пошуків), і, зрештою — очевидні спроби частини інтелектуалів формулювати національну свідомість у рамках раціоналістичного вибору. Наостанок зауважимо: якщо розглядати процес становлення нації як «уявленої спільноти» з погляду формування «національної ідентичності», то можна зробити таке припущення: «будителям сплячої нації» фактично довелося не стільки відроджувати, скільки заново конструювати її в уже якісно нових термінах, починаючи з головного — формування уявлення про себе як про націю, становлення національної свідомості саме в сучасному розумінні цього поняття, фактично — з творення «уявленої спільноти», а не з її «відродження».
- 1 Поняття культури, теорії її походження та розвитку
- 2 Теорії циклічного та стадіального розвитку культури
- 3 Теорія культури г. Сковороди
- 4 Теорія «осевого часу» к. Ясперса
- 5 Розвиток української культури в загальносвітовому і європейскому контексті
- 6 Загальні характеристики архаїчної культури
- 7 Архаїчна культура на території України
- 8 Трипільська і дніпро-донецька культура
- 9 Східні слов’яни у дохристиянську епоху
- 10 Релігійні вірування слов’ян
- 11 Християнство і язичництво в Київській Русі
- 12 Культура Київської Русі серед інших європейских культур
- 13 Християнство та його значення в розвитку слов’ян
- 14 Українська культура князівського періоду (XI-XIII ст.)
- 15 Українська культура гетманського періоду (XVI-XVII ст.)
- 16 Українська культура в Великому князівстві Литовському і Польщі (XIV-XVI ст.)
- 17 Походження та роль козацтва в Україні
- 18 Джерела культурно-етнічної ідентичності українського народу
- 19 Народні українські промисли
- 20 Друкарство в Україні, взаємодія книжної і народної культури
- 21 Українська середньовічна література та філософія
- 22 Український народний театр
- 23 Історія українського вертепу
- 24 Братства та їх роль в українському Просвітництві
- 25 Музична культура в Україні XVII-XIX ст.
- 26 «Український вплив» на культуру і освіту Росії
- 27 Бароко та його значення в українській культурі
- 28 Філософські погляди г. Сковороди та його просвітницька діяльність
- 29 Становлення і розвиток української літератури XVIII-XIX ст.
- 30 Культура Слобідської України
- 31 Слобідська Україна і роль Харкова як культурного осередку
- 32 Українська література XIX ст.
- 33 Український живопис XVIII-XIX ст.
- 34 Розвиток освіти і науки в Україні XIX ст.
- 35 Історія Харківського університету та його вклад в українську та світову науку
- 36 Український романтизм в контексті європейського романтизму
- 37 Творчість м. Гоголя як україно-російського письменника
- 38 Творчість т. Шевченка та його вплив на українську ідентичність
- 39 Творчість і. Франка та його просвітницька діяльність
- 40 Творчість л. Українки та її просвітницька діяльність
- 41 Жіночий рух в Україні XIX-поч. XX ст.
- 42 Творчість о. Потебні та його вклад в українську та світову науку
- 43 Художня культура України в хх ст.
- 44 Український модернізм
- 45 Український футуризм
- 46 Українське кіно
- 47 Український театр в хх ст.
- 48 Сталінізм та тоталітаризм в Україні: трагедія «розстріляного відродження»
- 49 Голокост і трагедія українських євреїв у період Другої світової війни
- 50 Друга світова війна в Україні та її культурні наслідки
- 51 Образи Голокосту та Другої світової війни в українському мистецтві
- 52 Українська радянська культура другої половини хх ст.
- 53 Українська література в діаспорі
- 54 Сучасна українська література
- 55 Українська наука в хх ст.
- 56 Український живопис в хх ст.
- 57 Жіночий рух та представники українського фемінізму в хх ст.
- 58 Полікультурність і полірелігійність в сучасній Україні
- 59 Постмодернізм в українській культурі
- 60 Масова культура в сучасній Україні