52 Українська радянська культура другої половини хх ст.

У першій половині 50-х рр. в Україні панує ждановщина. Контроль над творчими процесами в галузі культури посилюється, придушуються національно-визвольний рух та будь-які прояви української самостійницької ідеї. Як наслідок, паростки відродження української культури після війни були придушені, розвиток науки, літератури і мистецтва в країні – загальмований; літературна критика перетворилася на засіб утримання митців у рамках офіційої ідеології. Радянська культура ізольована від надбань західної культури.

В освіті відбувається поступове відновлення після війни, з усіма відповідними проблемами – нестачею підручників, вчителів, шкіл. 1953 р. відбувся перехід до обов’язкової семирічної освіти. Освіту заідеологізовано.

В науці відновлюють роботу науково-дослідницькі установи, зміцнюється матеріально-технічна база, зростає науковий потенціал. Лисенківщина керує наукою не з наукових доказів, а за допомогою ідеологічних штампів, що не дає існувати таким галузям науки, як генетика та кібернетика.

В літературі через «ждановщину» - складні часи. Л. Каганович розгортає діяльність з боротьби з «українським буржуазим націоналізмом», жертвами якої стали А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський, Остап Вишня, В. Сосюра тощо. Незважаючи на надзвичайно важкі умови праці, письменники створюють високохудожні твори («Прапороносці» О. Гончара, роман М. Стельмаха «На нашій землі», «Київські оповідання» Ю. Яновського, гумористичні оповідання Остапа Вишні тощо).

В мистецтві домінує воєнна тематика, основна продукція носить революційно-патріотичний характер. Діють такі художники, як М. Глущенко, М. Дерегуса, О. Шовкуненко та ін. Обов’язковою стає оспівування успіхів соціалістичного будівництва.

В умовах десталінізації 1956-1964 рр. культура і духовне життя в Україні розвивалися в позитивному напрямку. В освіті було проведено шкільну реформу, зросла кількість вузів, технікумів, профтехучилищ. Проведено русифікацію освіти при неухильному зменшенні кількості українських шкіл.

В науці розгортається науково-технічна революція. Розвиваються атомна енергетика, космонавтика, хірургія.

Літературний процес цього періоду реабілітує українських поетів та письменників О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинку, В. Чумака, О. Досвітнього та ін. Літературне життя пожвавлюється, виникає ціла плеяда молодих авторів-шістдесятників (В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, В. Вінграновський, Ю. Мушкетик, І. Драч та ін.).

Мистецтво збагачується новими музичними творами С. Людкевича та ін., плідною працею композиторів-піснярів О. Білаша, А. Філіпченка. Укр. художніки шукають нових форм творчості (М. Божій, М. Дерегус та ін.), а укр. скульптори представляють свої нові ідеї. Інтерес до театрального мистецтва зростає, створюються нові кінофільми (роботи О. Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Українська рапсодія», В. Денисенка «Сон» та ін.).

У період загострення кризи радянської системи в освіті відбувається перехід до навчання за новими навчальними програмами. Помітне знецінення знань. Зменшується кількість шкіл з укр. мовою викладання, збільшується кількість навчальних профтехосвітніх закладів. На основі педінститутів створюються Донецький, Сімферопольский та Запорізький університети. Кількість студентів збільшується майже удвічі, але спостерігається невисока якість підготовки спеціалістів, особливо на заочних і вечірніх відділеннях. Освіта політизується.

Незважаючи на складні умови і нестачу фінансування, вчені розвивають науку, видають свої наукові твори.

Література збагачується новими творами О. Гончара, М. Стельмаха, П. Загребельного, І. Білика, Ю. Мушкетика, Р. Іванченко. Незважаючи на ідеологічний тиск, продовжують працювати М. Руденко, В. Снегірьов, В. Стус, Є. Сверстюк, Л. Костенко та ін.

В кіномистецтві зароджується новий напрямок – «поетичне кіно». Укр. кіномитці плідно працюють: у світ виходять «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «В бій ідуть тільки “старики”», «Ати-бати йшли солдати» Л. Бикова, «Тревожний місяць вересень» Л. Осики, «Вавилон-ХХ» І. Миколайчука та ін.

В театральному мистецтві наявні позитивні зрушення, розвиваються усі жанри музичного мистецтва. В укр. образотворчому мистецтві розкриваються теми вітчизняної історії.

У перебудову в Україні відбувається національно-культурне відродження, укр. інтелігенція протестує проти русифікації (ІХ з’їзд письменників України у червні 1986 р.). 1989 р. створюється Інститут мовознавства АН УРСР, яке у 1991 р. перейменовано у Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Восени 1989 р. Верховною Радою УРСР приймається Закон «Про мову», згідно з яким укр. мова оголошена державною. Повертається історична пам’ять, видаються раніше заборонені українські письменники, розвивається укр. кінематограф (фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка та ін.), популярізуються твори, які відображають реалії навколишнього життя та історичне минуле укр. народу.