42 Творчість о. Потебні та його вклад в українську та світову науку

У розвитку української та світової науки важлива роль належала видатному українському мовознавецю, філософу, фольклористу, етнографу, літературознавцю, педагогу, громадському діячеві, члену-кореспонденту Петербурзької АН та члену багатьох (у тому числі зарубіжних) наукових товариств Олександру Опанасовичу Потебні (1835 – 1891 рр.), який досліджував методологічні проблеми мови та літератури, діючи у сфері граматики і фонетики російської, української та інших слов’янських мов із застосуванням новітніх досягнень індоєвропеїстики, розробив філософсько-психологічну теорію мови на базі критичного осмислення ідей В.Гумбольдта і Г.Штейнталя, психологічних досліджень І.Гербарта і Г.Лотце, а також представників класичної німецької філософії, зокрема І.Канта, - ця теорія стала основою нової психологічно-порівняльної школи в мовознавстві. Свої наукові дослідження О.Потебня розпочав з відповідей на питання, які свого часу було піднято в німецькій філософії та мовознавстві, — про відношення мови до мислення. Всебічний і конструктивний розгляд цих положень неминуче підводить у свою чергу до розв’язання питань щодо походження мови, до констатації того, що спроба усвідомити початок людської мови неможлива без з’ясування значення слова для думки і рівня його взаємозв’язку і взаємозалежності як з духовним життям взагалі, так і нації зокрема. Основоположним принципом для О. Потебні було те, що в будь-якому разі поза словом і до слова є думка. Слова тільки служать означенням певного перебігу чи розвитку думки. Заглиблюючись у свої наукові розвідки, вчений ніколи не відступав від свого, так би мовити, наскрізного завдання — з’ясувати механізм об’єктивування чуттєвих знань даних індивідуального психічного життя як процесу послідовних форм людського пізнання. Спираючись на досягнення своїх попередників, творчо переосмислюючи їх, О. Потебня приходить до незаперечної констатації зв’язку мови з думкою.

Праці О. Потебні «Думка і мова», «Замітки про малоруське наріччя» (1870 р.), «Із записок з російської граматики» (1874 р.), що була його докторською дисертацією, «Мова і народність» (1895 р.) та інші не втратили своєї актуальності й сьогодні.

В докторській дисертації О. Потебні «Із записок з російської граматики» (1874 р.) дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи східнослов’янських мов у їх зв’язках з іншими мовами. Ця праця ґрунтувалася на великих даних української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки.

Велику увагу приділяв учений вивченню психології словесно-художньої творчості — «З лекцій з теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О. Потебню по праву вважають творцем лінгвістичної поетики. Значний внесок О.Потебня зробив у розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію. В умовах жорстокого гноблення царизмом найменших проявів усього національного О. Потебня постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості.

Особливу цінність мають думки О. Потебні стосовно формування національної ідеї. Він вважав, що її відсутність у середовищі українців є внутрішньою причиною безсилля й непродуктивності нації, небезпекою на шляху її подальшого існування. Ця небезпека не менш загрозлива, ніж зовнішній натиск денаціоналізації. Плекання національної ідеї, консолідація своїх внутрішніх сил пробуджує волю та прагнення до незалежності.

У нації О. Потебня вбачав ту реальну силу, яка здана підняти і вивести Україну з руїни на шлях нового життя. Спираючись на національну ідею, він обстоював право національних культур на «самостійне співіснування та розвиток», тобто наголошував на ідеї суверенності, реалізувати яку має право кожен народ. Невід’ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови О. Потебня обґрунтовував так: «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки». Тому для усвідомлення підвалин української національності, на думку науковця, необхідно насамперед добре засвоїти українську мову – без її вивчення усі українські змагання за незалежність будуть нездійснені.

Помер О. О. Потебня 29 жовтня 1891 року, похований у Харкові. Ім’я О. Потебні носить Інститут мовознавства АН України.