17 Походження та роль козацтва в Україні

Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV-поч. XVIст. Перша згадка про українських козаків датована 1492 р.Саме ж слово «козак» уперше зустрічається в «Таємній історії монголів» у 1240 р. За цим джерелом козак – це одинокий, не зв’язаний ані домом, ані сім’єю чоловік. В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче дніпровських порогів.

Причини виникнення козацтва:

• економічні: захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок – переселення селян на «Дике поле», у Запоріжжя та нижче Подніпров’я;

• соціальні: посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності;

• політичні: намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров’ї;

• національно-релігійні: політика спольщення, гоніння на православну церкву;

• військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найблільше було українців.

В основному козаки займалися землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, торгівлею. Нерідко грабували татарських купців. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести господарство.

Своєрідною столицею козаків була Запорозька Січ. Назва «Січ» походить від слова «сікти» і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Розташовувалися січі на дніпровських островах. Їх укріпляли ровами та високими валами з дерев’яним частоколом. Фортеця мала вликі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки проривали підземний хід. Першою з відомих січей називають Хортицю (1553 – 1557 рр.), створену Дмитром Вишневецьким. Крім Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Каменецька тощо.

На січі були склади, арсенали. У центрі розташовувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки – курені, у яких жили січовики. Курінь водночас був і військовою одиницею; всього їх налічувалося 38. Чисельність самих козаків залежала від пори року, епідемій, перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були нескладними. Основними обов’язками козаків була військова служба. Перебування жінок на території січі заборонялося.

Січ мала ознаки державності: територію, систему владних органів, військо і правові звичаї.

Вищим органом влади віступала Січова Рада з наступними повноваженнями: оголошення війни і підписання миру, організація військових походів, покарання злочинців, розподіл угідь тощо. Рішення Ради вважалися рішеннями всього війська і були обов’язковими для виконання; проводилася вона 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Великодня. На радах 1 січня обирали і козацьку старшину: гетьмана (вища адміністративна, військова і судова влада на Січі), воєнного суддю (виконував обов’язки гетьмана за його відсутності), писаря (очолював канцелярію), осавула (відповідав за оборону Січі й організовував військову службу), обозного (відав артилерією, займався комплектацією війська). Старшину обирала і кожна паланка (полк), до яких входили 6-7 куренів. Кількість паланок змінювалася від 5 до 8.

Отже, Запорозька Січ (Кіш) мала низку ключових ознак державності, які згодом були використані при розбудові держави, та стала захисником від татарських нападів.

Військове мистецтво козаків, на думку багатьох дослідників, не поступалося найкращим європейським арміям. Запорозька піхота вважалося найбоєздатнішною в Європі. Вона шикувалася в три шеренги: перша стріляла, друга подавала рушниці, третя заряджала їх. Козацька кіннота наступала «лавою», тобто півколом, й атакувала ворога не лише з фронту, а й з флангів. Ефективно працювали сторожова й розвідувальні служби. «Маяки», запалені сторожею, створювали своєрідний світловий телеграф, яким повідомляли про наближення ворога. Для оборони козаки використовували табір – чотирикутне рухоме укріплення з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою ланцюгами возів, усередині якого розташовувалося козацьке військо. Табір використовували і в боях, і у переходах. У разі тривалої облоги або кругової оборони вози могли засипати землею, створюючи вал, а довкола викопували шанці («вовчі ями») із загостреними кілками на дні. Козаки також вміли успішно штурмувати фортеці, здійснювали морські походи на своїх суднах-чайках.

Роль козацтва в історії України, вочевидь, була дуже помітною. Козаки, засвоївши степові запустілі землі, були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів, брали участь у народних повстаннях. Вони сформували основи козацької державності, проявивши при цьому творчі здібності і створивши своєрідну культуру. Козацтво проявляло себе суспільною силою, готовою до оборони своїх прав і привілеїв. Козаки давали так необхідний досвід, і без козацтва сумнівно, що проявилася б ідея створення незалежної території – України.