48 Сталінізм та тоталітаризм в Україні: трагедія «розстріляного відродження»

У 30-ті роки ХХ століття продовжувалось культурне будівництво, але воно носило суперечливий характер. Поряд з безсумнівними успіхами в країні в умовах тоталітарного режиму насаджувався ідеологічний монополітизм, культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені, освітяни, літератори, чиї погляди чи творчість не вписувалися в «прокрустове ложе» сталінізму.

Діяльність митців стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. Серед досягнень української історичної прози 30-х років слід відзначити романи «Людолови» Зінаїди Тулуб, «Наливайко» Івана Ле. Проблеми виховання молоді порушувалися в книгах «Педагогічна поема» А. Макаренка, «Десятикласники» О. Копиленка, «Школа над морем» О. Донченка. У пригодницькому та фантастичному жанрах створені повість М. Трублаїні «Шхуна Колумб», «Нащадки скіфів» В. Владка. В драматургії на провідні позиції вийшов О. Корнійчук, п’єси якого «Загибель ескадри», «В степах України» ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П. Тичина, М. Бажан. Але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об’єднання були примусово закриті й злиті в Спілку письменників України. За письменниками об’єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати «культурним фронтом». Культурні процеси уніфікувались за допомогою загального методу «соціалістичного реалізму», який передбачав, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. За час сталінщини було репресовано близько 500 письменників, які працювали в Україні. Серед них – Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.

Усього в Україні з 1930 по 1941 рік було «розкрито» більше 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Багато видатних діячів культури були репресовані в цей час: письменника Остапа Вишню, засновника школи монументального мистецтва Михайла Бойчука, письменника Олександра Досвітнього та інших.

Національно-культурне Відродження 20-х років було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як «Розстріляне відродження» – літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Така назва виникла через долю М. Хвильового, який був яскравим представником передової думки українського відродження, започатківцем літературної дискусії і роботою над удосконаленням української культури взагалі, виведенням її на європейський рівень, але через переслідування радянської ради вимушений був застрелитися.

Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по всьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері старху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління українців. Країна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.