37 Творчість м. Гоголя як україно-російського письменника

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 р. В Полтавській губернії у родині поміщика, який був комедіографом-аматором. Майбутній автор комедії «Ревізор» розвивав свої естетичні смаки, спостерігаючи домашні спектаклі в маєтку свого родича, який мав чудову бібліотеку. Дитинство Гоголь провів у с. Василівці.

У Полтавському повітовому училищі (1818-1819), а головне – у Ніжинській гімназії вищих наук, де Гоголь навчався протягом семи років (1821-1828), творчі здібності юного театрала й книголюба проявилися дуже швидко. Там він займався живописом, брав участь у спектаклях як художник-декоратор і як актор, причому з особливим успіхом виконував комічні ролі. Пробував себе й в різних літературних жанрах (писав елегійні вірші, трагедії, історичні поеми, повісті). Тоді ж написав сатиру «Дещо про Ніжин, чи Дурням закон не писаний», яка не зберіглася. Разом із товаришами Микола займався літературною творчістю.

Після закінчення гімназії та переїзду до Петербурга Гоголь під псевдонімом В. Алов видав свою першу романтичну, «у німецькому стилі», поему «Ганц Кюхельгартен» (1829). Поема успіху не мала, і Гоголь її спалив. Після цього в липні 1829 р. він несподівано поїхав за кордон, до Німеччини з тим щоб через нестачу грошей повернутися у вересні того ж року до Росії. Все довелося починати з нуля.

Гоголь поступає на службу до Департаменту державного господарства, незабаром, через рік, стає помічником начальника стола. Із Полтавщини Гоголь отримує записи народних пісень, переказів, цікавих історій. Зацікавившись рідним українським фольклором, вечорами та ночами Гоголь пише «Вечори на хуторі біля Диканьки». Успіх «Вечорів ...» (1831-1832) перевершив найсміливіші сподівання. Незвичайність змісту, типів, небувала, нечувана за природністю мова, ще не відомий нікому гумор викликали загальне захоплення.

Гоголь входить в літературний світ, знайомиться з Пушкіним, часто буває в Царському Селі в Пушкіна й Жуковського. У червні 1832 р. приїжджає до Москви відомим письменником. Одночасно з педагогічною роботою і працями з історії пише повісті, що належать до двох його наступних збірок – «Миргород», куди входить перша редакція повісті «Тарас Бульба», і «Арабески» (обидві - 1835).

19 квітня 1836 р. на сцені Олександринського театру в Петербурзі відбулася прем'єра комедії «Ревізор», яку відзначив Микола І. Успіх комедії був великим – сам цар аплодував авторові та акторам.

В 1836-1839 рр. Гоголь перебуває за кордоном, знайомиться з Адамом Міцкевичем, згодом – з Михайлом Лермонтовим. Письменник повертається з-за кордону з першим томом великої «поеми в прозі» - «Мертві душі». Тоді ж починає писати її другий том, а в 1842 р. видає повість «Шинель».

З 1845 р. в Гоголя з'являються ознаки душевної кризи. 1848 р. він здійснив паломництво до Єрусалима, де провів ніч у молитвах біля гробу Господнього. Останні роки життя М. Гоголя – час глибоких душевних переживань. Він відчував свою кризу, його охопив релігійний жах і сумніви, що він не так виконує свою життєву місію, покладену на нього Богом. Письменник спалює майже завершений другий том «Мертвих душ» і пішов із життя через кілька днів – 4 березня 1852 р.

Через таку долю славу письменника важко поділити між Україною та Росією. До революції більшість і наших, і російських читачів, дослідників розглядали Гоголя насамперед в українському літературному контексті. В комуністичну ж епоху імперія цілком присвоїла письменника собі (напис на пам'ятнику в Москві: «Великому русскому художнику слова Н. В. Гоголю от правительства СССР»).

Росіяни наголошують, що Гоголь писав російською мовою і про російські проблеми: Петербург, царські чиновники, поміщики з «мертвими душами», багато хто з російських письменників «вийшов з гоголівської “Шинелі”». Багато в чому саме творчості Гоголя Росія зобов'язана тим, що її література вийшла на світову арену. Отже, він російський письменник.

Українці ж підкреслюють, що Микола Гоголь-Яновський народився в серці України, на Полтавщині. Його творчий злет почався «Вечорами на хуторі біля Диканьки», зітканими з чарівного й багатого українського фольклору. Українська тематика й проблематика притаманна багатьом його творам: тут і село Сорочинці з уславленим ярмарком, і мистечко Миргород з калюжею, яка ніколи не висихає. Також варто додати повість про українця Тараса Бульбу і його синів-козаків. Тож Гоголь український письменник.

Дискусія ця є свідченням сили таланту і усвітньої значущості письменника, творами якого зачитувалися (і цьому є документальні підтвердження) Ч. Діккенс, П. Меріме, Г. Гейне і багато інших представників світової літератури. Але при національній атрибутації того чи іншого письменника треба зважати не тільки на те, якою мовою він писав, а передусім, про кого, як і для кого творив. Письменник писав про обидві народи, і тим увійшов у обидві літератури, його творчість стала міжнаціональною, і нею користуються обидва народи відповідно до своїх контекстів. І «Вечори ...», і «Миргород» із «Тарасом Бульбою» - твори українського контексту. Але мав рацію і Федір Достоєвський, говорячи, що ціле покоління російських письменників вийшло із «Шинелі» Гоголя, - Гоголь творив і в контексті російської літератури. Тому компромісним виходом буде зійтися на тому, що Гоголь – це і український, і російський письменник, на якого справила надзвичайно сильний вплив українська культура, і який надав російській культурі виразно демократичного спрямування, вивів її зі шляху монархічно-підданського на загальнолюдський. Творчість М. Гоголя, його духовна енергія відіграє неабияку роль в житті і сучасної України, і сучасної Росії.