logo search
ШПОРИ НА КУЛЬТУРУ

34 Розвиток освіти і науки в Україні XIX ст.

Розвиток освіти і науки відбувався за умов існування імперських режимів, денаціоналізації та асиміляції українського народу. На характер цього розвитку дуже вплинула територіальна роз’єднаність українських земель: у Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях процес розвиту освіти і науки в Україні ХІХ ст. відбувався по-різному. Рушійною силою прогресу в напрямку такого розвитку стала діяльність національно свідомої інтелігенції. Значну роль зіграли меценати – цукрозаводчики Терещенки, Симиренки, які виділяли мільйонні кошти на відкриття шкіл і т.п. діяльність.

ОСВІТА. Охарактеризувати початкову освіту Наддніпрянської України даного періоду можна так: відчувався позитивний вплив реформи 1864 року, діяли початкові народні училища, працювали земські, приватні, церковні школи, дорослі мали можливість відвідувати недільні, вечірні школи. Шкільним навчанням була охоплена третина українських дітей. Буржуазні реформи 60-х років в Росії порушили і сферу освіти, реформа тут була проведена у 1864 р. Відповідно до неї всі типи шкіл, які існували раніше, проголошувалися загальностановими й отримували назву початкових народних училищ. Емським указом (1876 р.) освіту українською мовою було заборонено. Таким чином, система освіти на Наддніпрянській Україні розвивалася у рамках загальнодержавної російської політики.

На західноукраїнських землях ситуація була дещо іншою. З 1869 року тут встановлено обов’язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років; дозволено навчання українською мовою. Завдяки діяльності «Просвіти» помітне поширення шкільної мережі, видаються українські підручники. Через брак шкіл та тяжке матеріальне становище 67% українців були неписьменними в 1890 р. Здебільшого вчителі на західноукраїнських землях в ХІХ ст. були малокваліфіковані, що також погіршувало стан освіти.

Середня освіта у Наддніпрянській Україні була представлена класичними 8-річними гімназіями та 6-річними реальними училищами – російськомовними навчальними закладами. Туди був обмежений вступ євреїв, вихідців з нижчих верств населення. Плата за навчання була високою. Також, з 1870 р. працюють жіночі гімназії та 4-річні прогімназії. Але все одно кількість середніх навчальних закладів незначна, вона не могла охопити всіх бажаючих, а інститути шляхетних дівчат, кадетські корпуси приймали тільки дітей дворян.

На західноукраїнських землях єдині гімназії, які діяли, були тільки у Львові та Перемишлі. Мова навчання – польська, угорська, німецька. Українські учні становили лише 16%. Стан середньої освіти на Буковині та в Закарпатті був незадовільним.

Значну роль відігравала благочинна діяльність патріотів. Так, на кошти Г. Галагана відкрито чимало народних шкіл і гімназію в Прилуках, Колегію Павла Галагана у Києві. Але цілком виправити ситуацію це не допомагало, оскільки, за статистикою, у 1748 році у Гетьманщині навчався кожен 29-й українець, працювала одна школа на 746 осіб. У 1861 році навчався кожен 150-й, одна школа – на 10 тис. осіб. Лише 13% українців уміли читати в 1897 р.

Що стосується вищої освіти, то вона була доступна переважно представникам панівних класів. Навчання ведеться російською, польською, німецькою мовами. У Наддніпрянській Україні, крім Харківського та Київського, відкрито Новоросійський университет в Одесі (1865 р.), Харківський, Київський політехнічні інстітути, Ніжинський юридичний ліцей, Вище гірниче училище в Катеринославі. Певний час працювали вищі жіночі курси в Києві (1878 р.). На західноукраїнських землях було відкрито Чернівецький університет, Львівський політехнічний інститут, Академію ветеринарної медицини у Львові. Для національної еволюції важливою подією стало відкриття кафедри історії України у Львівському університеті.

НАУКА. В природничих науках діяли такі науковці, як О. Ляпунов (працював над проблемами стійкості й рівноваги руху механічних систем), І. Мечніков (відкрив явище фагоцитозу – поглинання клітинами організму мікробів, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних; перший українець, який отримав Нобелівську премію), М. Гамалія (створив разом з Мечніковим першу в Росії та другу в світі бактеріологічну станцію (1886 р.)), Ю. Шимановський (винайшов чимало медичних інструментів, працював над проблемами хірургії), М. Бекетов (фундатор сучасної фізичної хімії), Д. Заболотний і В. Високович (зробили вагомий внесок у вивчення та лікування важких інфекційних захворювань), М. Пирогов (в нього з Україною пов'язаний значний період життя; основоположник військово-польової хірургії), М. Кибальчич (вже в ті часи запропонував ідею літального апарата (ракети) для польоту в космос), І. Пулюй (відкрив рентгенівське випромінювання; у співпраці з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким переклав українською мовою Псалтир та Євангеліє). Великі відкриття в галузі математичного аналізу і математичної фізики були зроблені М. Остроградським. В гуманітарних науках – М. Костомаров (започаткував наукове вивчення історії України із залученням вітчизняних та закордонних архівів («Богдан Хмельницький»), більшість праць видані у його творі "Історичні монографії та дослідження"), В. Антонович (обґрунтував національну особливість минулого українського народу («Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні»)), М. Грушевський (у 1898 році випустив перший том десятитомної «Історії України-Русі», яка залишається найґрунтовнішим дослідженням з історії України), Д. Яворницький (проаналізував в «Історії запорозьких козаків» багатий матеріал з цього питання).