21 Українська середньовічна література та філософія

Українська середньовічна література – це література, що розвинулась упродовж ХІ-XV століть після хрещення Русі-Україні 988 року. Середньовічний тип культури і літератури, окрім хронологічних меж, має ряд інших ознак. Серед них назвемо найважливіші. Перша риса – релігійне світосприйняття, властиве творцям середньовічної літератури, синкретизм як стійка риса середньовічної свідомості й словесності. Синкретизм мислення – це спосіб сприйняття і відтворення тексту, при якому в єдине ціле злито релігійне, естетичне, художнє, історичне, природне і наукове пізнання. Проте найвищим авторитетом залишається священна мудрість. У християнській писемності вона акумульована у Святому Письмі та інших книгах, освячених церквою. І ще одна важлива ознака середньовічної літератури – панування жанрового канону, що походить від поняття про непорушний авторитет Біблії.

Видатний літературознавець Сергій Єфремов назвав давню літературу визразом духовної істоти народу, пам'яткою од славного минулого й надією на майбутнє. Саме література впродовж віків несла світло знання, людської й національної свідомості, залишаючись єдиним показником життя українського народу. Інший знавець української літератури, Михайло Возняк, підкреслював важливість раннього етапу історії рідної словесності, оскільки тоді було закладено майбутній її розвиток, основні теми та ідеї.

Багато шедеврів фольклору тих віків стерлося з народної пам'яті, збереглися лише окремі імена співців, наприклад, Боян, згаданий у «Слові про похід Ігорів», Митуса, гудець Ор. Не зберіглися й настарші писані пам'ятки.

Є окремі згадки про існування докириличного письма. Так, у житії Констянтина (Кирила) Філософа говориться про його подорож у Херсонес 858 року, під час якої він бачив «Євангеліє» і «Псалтир», писані «руськими письменами». Відомо існування на на межі Х і ХІ століть двох алфавітів – глаголиці й кирилиці, стоворених на основі грецького алфавіту Кирилом. Кирилиця стала алфавітом, який ознаменував нову епоху в розвитку української культури. Саме кирилиця забезпечила нещодавно прийняте християнство богослужбовими книгами, саме кирилицею були написані літописи, художні твори, договори тощо. Поява біблійних книг у слов'ян також пов'язана з перекладною і місіонерською діяльність Кирила і Мефодія.

Переклади головних біблійних книг – Остомирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» з'явилися на Русі у ХІ-ХІІ століттях. З руських літописів ми дізнаємося про ті зусилля, що їх доклав до справи поширення книжної писемності на наших землях князь Ярослав Мудрий. Він зібрав переписувачів до майстерні, заснованої ним при Софійському соборі, і вони виготовили величезну кількість книг. Дослідники вважають, що бібліотека при Софійському соборі налічувала 950 томів, серед яких були прозові твори ораторсько-проповідного жанру, написані отцями Церкви – Василієм Великим, Іоанном Златоустом, Григорієм Богословом та іншими, - що входили до збірників Златоструй, Златоуст, Маргарит; також це перекладні житія світих або збірники християнської агіографії (від грец. hagios – святий i grapho - пишу) – різні Патерики, Прологи, Четьї-Мінеї тощо. Але найперше – це книги, що ними послуговувалися задля популяризації християнського вчення, для проведення Служби Божої, для духовної втіхи, для навчання грамоти – Євангеліє, Псалтир, Апостол, тобто Книги Святого Письма.