41 Жіночий рух в Україні XIX-поч. XX ст.

У всіх суспільствах і культурно-історичних епохах, за винятком хіба що ранніх форм культури, панував непохитний закон, аксіома про нерівність статей і про буцімто обов’язкове підпорядкування жінки особі чоловічої статі (батькові, чоловікові, синові тощо). У свідомість твердо вкарбувався стереотип про суспільно активну й творчу роль чоловіків у публічній сфері та набагато скромнішу роль жінок як дружин і матерів у приватній сфері. Ці соціально-психологічні стереотипи суспільство поставило під сумнів лише в кінці XVIII ст., і знадобилось щонайменше півтора століття, щоб від них відмовитись. У кожній сфері суспільного життя діяли численні способи дискримінації жінок.

Український жіночий рух у ХІХ ст. розпочинався створенням доброчинних жіночих організацій у Києві, Одесі, Полтаві та Харкові, які заснували притулки, будинки праці тощо. Жіночі організації були ініціаторами «руху самодопомоги», в рамках якого надавали матеріальну допомогу жінкам, сприяли їх освіті та працевлаштуванню. На початку ХХ ст. активно діяли Харківське товариство взаємодопомоги зайнятих жінок, Одеське та Київське товариство охорони жінок. У містах України діяли відділи Спілки рівноправності жінок. Від 1909 р. свою діяльність розпочали Жіночі клуби, при яких організовувалися бібліотеки, читальні, лекторії, літературні вечори тощо. Серед найдіяльніших учасниць жіночого руху – Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Людмила Старицька-Черняхівська, Софія Русова, Любов Яновська, Валерія О’Коннор-Вілінська, Софія Вольська, Марія Ішуніна, Віра Клячкіна, Христина Алчевська, Наталія Дорошенко, Марія Кучерявенко, Ольга Андрієвська, Віра Дейч-Коцюбинська, Зінаїда Мірна та інші.

Жіночі організації на західноукраїнських землях були декількох типів. Першим виникло товариство руських жінок у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), створене 1884 р. за ініціативи Н. Кобринської. Це Товариство ініціювало видання силами жінок літературного альманаху «Перший вінок», який вийшов у світ 1887 р. за сприяння Олени Пчілки та Наталії Кобринської. Альманах репрезентував феміністичний світогляд тогочасного українського суспільства. Згодом виникли нові жіночі організації: львівський «Клуб русинок», «Кружок українських дівчат», «Жіноча громада», жіночі організації в Коломиї, Тернополі, Чернівцях. Але найвпливовішою жіночою організацією на західно-українських землях у міжвоєнний період був «Союз українок». У різні часи цю організацію очолювали Марія Білецька, Костянтина Малицька, Олена Федак-Шепарович, Марія Бачинська-Донцова.

Особливістю українського жіночого руху є те, що до нього ставилися з повагою і не чинили йому опір. Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, які підтримували ідеї жіночого руху і брали участь в цьому процесі, без вагань прийняли в українське творче життя.

Жіночий рух ХІХ – поч. ХХ ст. на території України є ознакою того, що Україна слідувала за передовою думкою світу, демократизувала своє суспільство і крок за кроком йшла до справедливого з точки зору ґендерології суспільства.