40 Творчість л. Українки та її просвітницька діяльність

Винятково велике значення творчості Лесі Українки полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами, збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі ХІХ-ХХ віків, використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.

В українську літературу Леся Українка увійшла насамперед як поетка мужньості й боротьби: через туберкульоз кісток, яким Леся хворіє з 10 років, життя з дитинства стало війною з хворобою та болем. Умовно її лірику можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Темами її ранніх поезій стали любов до рідного краю, проблема ролі митця в суспільстві, краса природи тощо. Визначний вплив на формування світоглядної, громадянської та літературної позиції Лесі Українки мав Михайло Дракоманов. У Софії вона пройшла справжній «університетських курс» під його безпосереднім керівництвом. На думку П. Одарченка, рік перебування в Драгоманова мав для творчості Лесі Українки таке ж саме значеня, як для Шевченка «Три літа». Європеїзм молодої поетки, захоплення новими ідеями, засудження аполітичного українського громадянства виникли, безперечно, під його впливом.

У другій половині 90-х рр. Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» поширила тематику тогочасної драми, що здебільшого змальовувала життя селянства, залишаючи поза увагою інші прошарки суспільства, зокрема інтелігенцію. Через цю прозову драму письменниця приходить до своєї подальшої улюбленої форми – драматичної поеми. Її перша драматична поема «Одержима» (1901 р.) була написана в надзвичайних обставинах – протягом однієї ночі біля ліжка смертельно хворого на туберкульоз Сергія Мержинського, за два тижні перед його смертю. Беручи теми з різних епох, з історії різних народів, Леся Українка проводить аналогії з тогочасним життям.

Окреме місце в літературному доробку письменниці посідає проза. Перші оповідання з життя селян («Така її доля», «Святий вечір») змістом і мовою тісно пов'язані з народними піснями.

Свою непокореність долі, жагуче бажання жити й працювати дев'ятнадцятирічна Леся Українка висловила в сильній енергійній поезії “Contra spem spero” (від лат. – усупереч надії сподіваюсь). Тут вона утведжує бунтарські дії, незламність, визначає місце особистості, зокрема митця, в суспільному житті.

Особливе місце в громадянській ліриці Лесі Українки належить циклові «Невільничі пісні» (1895-1896 рр.). За своєю силою, потужністю цей цикл наближений до зразків політичної Шевченкової лірики.

Драма-феєрія «Лісова пісня» - твір автобіографічний в найвищому розумінні цього слова: в ньому відбилося духовне життя Лесі, її інтелект, глибока ніжність її психіки, - сильний поетичний порив, весь лабирінт її душі, життя й думок. «Лісова пісня» - гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма-пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні, болісні шляхи до нього, до реалізації високої мрії.

Драматична поема «Бояриня» тривалий час була заборонена радянською владою в Україні через подання гетьмана Дорошенка як національного героя та через те, що, звертаючись до подій XVII ст., Леся Українка викликала асоціації з історією України ХХ ст. В «Боярині» Леся висловлює думку, що національна пасивність – це зрада Батьківщині. Ідея твору – рішуче засудження будь-яких компромісів з ворогом, проголошення гасла збройної боротьби за обстоюваня національних інтересів.

Але інтерес представляє не лише творчість Лесі Українки, а й її просвітницька діяльність. Через хворобу Леся не могла відвідувати гімназію, і тому навчалася в приватних вчителів. Вона самотужки здобула рівнобічну освіту: вивчила майже всі європейські мови, також грецьку й латину, слов'янські (російську, польську, болгарську тощо). Добре знала світову історію, і в дев'ятнадцятилітньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Леся багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.).

Леся Українка лишила по собі величезну жанрово й тематично розмаїту літературну спадщину. Попри хворобу, телесні страждання, повсякденний двобій з болем та фізичними муками вона завжди йшла вперед, удосконалюючи свою творчість, сягаючи нових і нових вершин.