Сторінки історії

Латинська назва олова "станнум" походить від санскритського кореня "ста" і означає "твердий", "стійкий". За давнини станінову руду (олов'яний камінь — каситерит) додавали до міді і отримували тверді сплави — бронзу. Сама назва "каситерит" походить від групи островів (Касиріди), розташованих в Північній Атлантиці, звідки завозили руду.

Найдавніші археологічні знахідки з олова знайдено в давньоєгипетській гробниці доби XVIII династії (1580 — 1350 pp. до н. е.). Згодом, за античності, олово застосовували для інкрустації бронзових виробів.

У давньоруські часи олово цінувалося досить високо за його'корозійну стійкість і добрі ливарні якості. У XII ст. ним інкрустували залізні вироби. Прикладом можуть служити накладки внутрішніх замків, знайдені під час розкопок давнього Новгорода. Враховуючи невисоку температуру плавлення, оловом іноді робилося ажурне виливання безпосередньо на дерев'яні вироби в рівчачки попередньо виконаного декору. Часто найтоншим литтям з олова — у вигляді рельєфних смуг або декоративних елементів — оббивали дерев'яні рами ікон, скриньки. Під ажурне лиття підкладали різнокольорову слюду, що надавала виробам ошатності та відсвічувала в отворах декору. З олова в XV — XVII ст. виливали численні побутові вироби. Умивальні, кубки, свічники, дрібну пластику з олова мали в своїх будинках заможні люди і навіть царські сім'ї. Олов'яні вироби завдяки піддатливості матеріалу щедро прикрашали пишним гравіруванням.

Здавна олово використовували для захисту інших металів від корозії. У V ст. до н. е., за свідченням давньогрецького історика Геродота, вироби з заліза вкривали оловом для захисту від корозії. Тонкий шар олова, нанесений на поверхню виробу, називається полудою. Таке покриття наносили обов'язково на залізні, мідні, латунні і бронзові вироби, призначені для питва, зберігання і їжі. Солі олова не впливають шкідливо на організм людини, тому при консервуванні продуктів досі використовують банки, виготовлені з білої олов'яної бляхи.

Цікавий ефект виходить при обробці олов'яної поверхні соляною кислотою. Під її дією виявляється кристалічна будова металу і на поверхні з'являється декор, що нагадує іскристі морозні узори. Якщо метал нагріти і різко охолодити за певною технологією, можна коригувати будову металу і отримувати різні узори. У м. Великий Устюг був цілий промисел, де місцеві майстри прикрашали травленою олов'яною бляхою всілякі скриньки, коробочки і скарбонки.

В Україні у XVI — XVIII ст. методом лиття з олова виготовляли церковне і побутове начиння. Особливий інтерес викликають предмети побуту, що колись виставлялися на учтах і весіллях: парні кубки, кухлі, а також посуд для спільних цехових свят (іл. 51).

Поліморфність олова, або його здатність існувати в різних модифікаціях, іноді призводили до великих непорозумінь і навіть до трагічної загибелі людей. У 1912 р. на Південному полюсі загинула англійська полярна експедиція на чолі з капітаном — дослідником Робертом Скоттом. Причиною загибелі стало руйнування чистого олова, яким були запаяні місткості з гасом: при низькій температурі олово перетворилося на порошок, внаслідок чого витік увесь запас пального.

Процес руйнування олова відбувається швидше при різкому пониженні температури і сягає критичної межі при мінус 33°С.

Ще одним прикладом, що більше стосується умов зберігання виробів з олова, є випадок на початку XIX ст., що трапився на складі військового обмундирування в Росії. Взимку під час ревізії було виявлено, що олов'яні ґудзики для солдатських мундирів зникли з дерев'яних ящиків, у яких вони зберігалися, а самі ящики виявилися наповненими сірим порошком. Прикрощі для інтендантської служби закінчилися тільки після висновку спеціальної комісії.

Тепер для запобігання "захворюванню" олова в нього вводять легуючі добавки, наприклад бісмут, атоми якого віддають свої додаткові електрони олову, стабілізуючи його металеві властивості. Такий сплав використовується для паяння дротів апаратури, яка працює при низьких температурах. Для підвищення твердості і поліпшення технологічних властивостей в олово вводять свинець, сурму, бісмут.

У сучасній промисловості олово застосовують для захисту чорних металів від корозії, для виготовлення припоїв, друкарських шрифтів тощо.

В разных странах литейщиков олова называли по-разному. В северной Германии – кувшинщиками и тингхетерами, в южной Германии – кандлерами или кандельгиссерами. В Богемии – кануляторами, кандлерами и конварцами. По латински – контрифузорами.