logo
Койнаш Т

Травление

Способом травлення можна отримувати без складного обладнання та інструментів декор у вигляді поглибленого малюнка. На металеву пластину або виріб кислототривким лаком наносять декор або зображення, а потім опускають в травильну ванну. Незахищені ділянки піддаються дії кислоти, яка руйнує метал, і в результаті на поверхні виробу утворюється заглиблення. Ця техніка широко застосовувалася у XIX ст. Проста технологія травлення сприяла появі виробів низької мистецької вартості.

ПАЯННЯ

Існує чимало способів з'єднування металевих деталей, і один з них — паяння. При з'єднуванні металів методом паяння відбувається дифузія, тобто проникнення одного металу в інший, за рахунок чого і забезпечується міцність з'єднання.

ЧЕРНЬ

Техника украшения изделий из серебра, а иногда золота, смесью сульфидов серебра, меды, свинца, олова была и остается любимой у славянских та других народов. В Украине еще в эпоху Київської Русі черню украшали перстни, браслеты, пряжки, бокалы, коряки, накладки оружия, колты, сережки, фибули. В России известным центром этого ремесла издавна был город Тула, в связи с чем эту технику иногда называют "тула" или "тульскими товарами". Для нанесения черни на поверхности изделия резцами делают углубления, или декор. Раскрошенную и влажную чернь -черная масса из серебра, меди, свинца, серы и буры, с добавлениями флюсов, шпателем кладут в углубления и канавки, а потом обжигают в жаровне или муфельной печи при температуре около 450°С. Расплавленная чернь расплывается и заполняет все углубления ровным блестящим слоем. Потом изделие окончательно шлифуют полируют до глянца.

ЭМАЛИ

Эмалированием называют полное или частичное покрытие металлической поверхности стеклянной массой с последуцющим обжигом изделия. Известна эмаль трех видов - с бесцветной основой, которую называют глазурью, просвечивающаяся и непроницаемая (глухие, или непрозрачные (опаковые

По технике выполнения различают эмали выемчатые, перегородчатые и смешанные (включая расписные и художественные). Для емалювання здавна застосовувалися високопробне золото, срібло, мідь і їхні сплави, з XIX ст. — іноді м'яка сталь і чавун.

Выемчатая эмаль — наиболее старая разновидность техники, известная еще египтянам, ассирийцам и финикийцам. Наивысшего расцвета эмаль получила в Римской империи в І — V в. Ее использовали для украшения литых и чеканных изделий. На металлической поверхности делали углубление, которые затем заполнялись стекловидной массой. Глубина выемки влияет на прозрачность эмали, поэтому дно углублений или ямку гладко зачищали и она служила рефлектором. Металлической основой чаще всего была медь, бронза, золото и серебро. Поверхность гладко шлифуется и предстает единой.

Перегородчатая эмаль известна в Византии с V ст., а с принятием христианства распространилась в Київській Русі. Технологично прием сводится к тому, что на пластине металла вручную или штампом по контуру рисунка делается углубление до 1,5 мм. Из тонкого листа того же металла нарезают узкие полоски, из которых выгибают и припаивают перегородки декору. Образовавшиеся таким образом ячейки заполняют эмалью. После обжига поверхность гладко шлифуется, так, что металл с эмалью образуют одно поверхность, а металлические перемычки создают определенный узор.

Варіантами перегородчастих эмалей является эмаль на скани, в которой проволочки остаются более высокими, чем слой эмали, так что поверхность предмета не связывается воедино.За середньовіччя філігранна емаль була відома в Італії, а потім поширилася по всій Європі.

Оконная, эмаль - при ней отсутствует металлическая основа и стеклянная масса полностью заполняет сквозные промежутки проволочной сетки - дуже ефективна при роботі на просвіт. Основою для цієї емалі є прозориста філігрань з чарунками обмеженого розміру, що заповнюються емалевою кашкою і обережно просушуються. При розплавленні скляна маса затягує простір перетинок, утворюючи маленькі кольорові віконця.

Ця техніка відома в Італії з XVI ст., а до XIX ст. була освоєна українськими та російськими майстрами. У техніці віконної емалі виготовляють ювелірні вироби, вази тощо.

Сплошные эмали — це вид виробів, технологічною особливістю яких є повне покриття поверхні або металевої основи емаллю. Метал у такому разі має лише конструктивне навантаження і декоративних функцій не виконує. До різновидів суцільних емалей належать емалі з накладками з металу, рельєфні емалі, розписні та живописні емалі, а також їхні комбінації.

Розписні та живописні емалі є надзвичайно тонким мініатюрним живописом емалевими фарбами на вкритій емаллю металевій основі. Розписні та живописні емалі мають багато спільного з живописом на порцеляні і виконуються тими ж фарбами.

Живописні емалі з'явилися в Європі в XVI ст., а вже наприкінці XVII ст. — в Росії та Україні. Славнозвісні лімозькі емалі (м. Лімож, Франція) писалися на темному тлі, київські емалі XVII — XVIII ст. — на темно-коричневому.

СКАНЬ

Филигрань - под нею понимаются искусные изделия из тонкой накерненой (рифленой) проволоки, которая припаивается на металлическую основу, образуя выразительный узор, или превращается в искусно переплетенный жгутик, запаиваемый лишь в местах пересечения.

Ця техніка отримала назву від давньоруського слова "скать", тобто "сукати", "звивати". Тепер більше вживаний західноєвропейський її відповідник — філігрань. Скань виготовляється з високопробного золота, срібла, чистої міді або мельхіору, бо ці метали можуть витягуватися в дуже тонкий і м'який дріт. Нитки скані іноді прокочують, а іноді вони чергуються із звичайним дротом, який найчастіше служить каркасом виробу.

За способом декорування скань поділяється на накладну і ажурну. Накладна скань викладається на поверхні виробу у вигляді декору і припаюється. Ажурна скань викладається з елементів на папері і фіксується за допомогою клею, а потім присипається сумішшю припою з флюсом. При нагріванні клей і папір вигоряють і відбувається спаювання.

Техніка скані була відома в Стародавньому Єгипті, Греції, Римі. У Київській Русі вона широко застосовувалася поруч з іншими видами художньої обробки металу при декоруванні ювелірних оздоб, що виготовлялися в князівських майстернях. Сканню і зерню прикрашали кол-ти, скроневі підвіски, браслети, персні, барми, накладки, пряжки, оклади ікон.

ЗЕРНЬ

Ця назва походить від давньоруського "зерно", що означає зерно збіжжя, плодів, перлини, коштовне каміння. У XVII ст. вживалося слово "зернчатий", тобто такий, що складається з зерен, зерноподібних часток. У сучасній мові зернь — це маленькі металеві кульки металу, техніка виконання, група речей певної школи або майстерні і, нарешті, це загальне визначення всіх предметів, виготовлених у цій техніці.

Сутність зерніння полягає в тому, що виріб прикрашають маленькими металевими кульками, укладеними і припаяними на його поверхні у вигляді трикутників, ромбів, сіточок, ліній. Іноді вироби оздоблювали перебірчастою зерню: з дроту або смужки викладали зображення з перетинками або без них і повністю засипали зерню.

У давньоруські часи зерню оздоблювали численні вироби. Особливою пишнотою вирізнялися зірчасті колти, підвіски з трьома бусинами, в яких промені та бусини повністю покриті зерню, набраною послідовними рядами, де кожне зерно (0,6 мм) посаджене на окреме кільце мікроскопічних розмірів. На таких колтах нараховується до 6000 зерен і стільки ж кілець.

МІДЬ

Хімічний елемент, символ Си, порядковий номер 29, атомна вага 63,54, основна валентність II, щільність 8,9 г/см3, температура плавлення 1083° С, твердість за Брінеллем 35 кгс/мм2. Має червоний колір, інтенсивний блиск, пластичність, чудовий провідник тепла і електричного струму.