logo
Койнаш Т

Золочение

3 давніх-давен і аж до кінця XIX ст. золочення і сріблення робилося амальгамним способом — вогнем. Золотую амальгаму — "палене золото", або "зіртутник", отримували, нагріваючи золото із ртуттю. В одному рукописному монастирському збірникові XVII ст. читаємо: "Знайди ящірку жовту живу (мається на увазі золото. — О.М.) і розітри з ртуттю, а ртуті щоб було шоста частка проти ящірки. Ящірку живцем запечатай у горщик з ртуттю і в натоплену піч у великий жар поклади. Потримай якийсь час, а тоді вийми й поклади у скляну посудину".

Амальгамами вкривали очищені вироби, які потім прогрівали над жаром до повного випаровування ртуті. Позолочена поверхня мала матовий оксамитовий вигляд. Для надання дзеркального блиску виробові його поверхню полірували спеціальними полірувальниками (зубом) з агату, натурального вовчого зуба або іншого твердого матеріалу.

Ще одним, не менш давнім способом є покриття сухозліткою — наклеювання найтонших листочків золота на заздалегідь підготовлену поверхню.

З винаходом гальванічного елемента з'являється електролітний метод, заснований на використанні зовнішнього джерела струму. Для цього застосовують різні електроліти й розчинні аноди. Коли занурити в електроліт метал, то в електроліті починають рухатися йони і виникає струм. Позитивні йони (метали) переміщаються до негативно зарядженого електрода (катода), а негативні (йони металоїдів і кислотних залишків) рухаються до позитивного заряду — анода. При гальванічному покритті катодом служать вироби, які треба золотити, а розчинним анодом — золота пластина. Як анод можна застосовувати і нержавійну сталь, але в цьому випадку в електроліт необхідно додавати солі золота.