logo search
Койнаш Т

Сторінки історії

Здавна срібло як благородний метал було символом радості, чистоти і благополуччя. У стародавньому світі срібло пов'язували з Місяцем, уособленням якого в давньогрецький міфології вважали богиню Селену. Воно має низку дивовижних і корисних властивостей. У давнину вірили в чудодійну й очисну силу срібла і його чарівний вплив на воду. Про здатність срібла вбивати хвороботворні бактерії і знезаражувати воду писав давньогрецький історик Геродот. З його повідомлень знаємо, що в V ст. до н. е. перський цар Кір під час своїх численних походів зберігав воду в "священних посудинах". В індійських писаннях є згадка про те, як знезаражували воду розпеченим сріблом. Ще один приклад дезинфікуючих властивостей срібла відомий з історії походів Олександра Македонського. У 327 р. до н. е., під час успішного вторгнення грецьких військ в Індію, раптово серед воїнів почалася епідемія кишкових захворювань. Причому, воєначальники захворювали рідше, ніж рядові воїни. Причина полягала в тому, що грецькі воєначальники пили воду зі срібних посудин, а прості воїни задовольнялися олов'яними.

Серед аристократів завжди цінувалося столове срібло, яке передавалося в спадщину і було родинною гордістю власників. Такі сервізи замовлялися знаменитим майстрам, прикрашалися пишним декором і позолотою; деякі з них складалися з декількох сотень предметів і важили сотні кілограмів.

Завдяки чудовим властивостям часом срібло цінувалося вище золота. Особливо шанували срібло в Римській імперії, де художня обробка його сягла високого рівня. Як один з благородних металів, срібло здавна служило мірилом багатства і майже завжди відігравало роль грошей, визначаючи фінансовий стан держав.

Чисте срібло — м'який і дуже пластичний метал. З одного грама можна витягнути дріт завдовжки близько двох кілометрів. Такий дріт (бить) застосовувався для срібного шиття святкового вбрання, знамен, реґалій тощо. Зі срібла виковують найтонші листочки — так зване сусальне срібло, що використовується при срібленні рам, іконостасів тощо.

Усі срібні вироби мають у своєму складі легуючі домішки. Невелика кількість міді у складі сплаву помітно поліпшує фізичні властивості, підвищує твердість та зносостійкість металу. Залежно від технології виробництва і призначення виробу ці домішки коливаються від 5 до 25%. Срібло легко піддається різним прийомам обробки, має хороші ливарні властивості, може заповнювати при виливанні дуже складні ливарні форми, відтворюючи тонкий декор.

Київські майстри X — XII ст. досягли високої майстерності в обробці металів і могли змагатися з візантійськими. У домонгольський період Київ був одним з провідних центрів виробництва ювелірних виробів. У князівських майстернях створювалися браслети, колти, персні, барми, зброя і посуд, оздоблені гравіруванням, чернінням, зерню, сканню, емалями, перлами (іл. 35, 36).

У XIV — XV ст. центром срібного виробництва Московії стала Москва. Виробам тамтешніх майстрів властиві стилістичні риси північних земель давньоруської держави. Це — ковші, братини, чарки, прототипами яких були дерев'яні й керамічні вироби. Срібні посудини щедро роз-ґравіровували і пишно прикрашали каменем, емалями, позолотою. Московські князі звичайно робили своїм наближеним вельможам і зарубіжним гостям такі дарунки за вірність і службу. Чимало таких виробів потрапило й в Україну.

У XV ст. центрами з обробки срібла в Україні були Київ, Львів, Ка-м'янець-Подільський, Чернігів. У Києві на початку XVI ст. існував самостійний ювелірний цех, а у Львові в кінці XVI ст. працювало близько 80 майстрів-ювелірів. По закінченні народно-визвольної війни з Польщею ювелірна справа в Україні розвивається більш інтенсивно. У великій кількості виробляються предмети церковного вжитку. Про це свідчать описи монастирських ризниць. Наприклад, 1789 р. в ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври знаходилося близько 500 срібних виробів, деякі з них важили по кілька пудів. За описом 1790 p., е Києво-Межигірському монастирі зберігалося понад 470 срібних речей.

Цілі колекції вогнепальної і холодної зброї, оздобленої сріблом і коштовним камінням, мала козацька старшина; деякі із старшин, за тогочасним описом, мали понад 5 пудів виробів зі срібла. Серед козацьких старшин особливо почесним вважалося користуватися столовим сріблом, носити одяг з дорогих яскравих тканин із золотими і срібними карунками та ґудзиками.

Українські монастирі і козацька старшина отримували багато дарунків, виготовлених зі срібла. Срібне панікадило на 7 пудів і 33 фунти подарувала Катерина II Києво-Печерській лаврі на знак поклоніння мощам Св. Володимира, граф Шереметьєв на ремонт царської брами Успенського собору дав 2 пуди і 5 фунтів срібла.

Розквіт творчості сріблярів припадає на XVII — XVIII ст. У першій половині XVII ст. вони використовують техніку гравірування тематичних і орнаментальних композицій по гладкій поверхні. Така манера виконання зображень більше нагадує графіку. У цей же час виробляються засади оформлення окладів церковних книг, кубків, чаш, дарохранильниць. Дошки обкладинок церковних книг обтягуються оксамитом і прикрашаються накладками.

До кінця XVII ст. українське ювелірне мистецтво сприймає деякі риси загальноєвропейського стилю бароко: у декор вводиться акант, помітно підіймається рельєф, на перше місце виходить техніка карбування. Урізноманітнюється і техніка обробки, збагачується фактура поверхні, частково застосовується позолота. Початок XVIII ст. ознаменований новим естетичним впливом і розквітом бароко. Розширюються і ускладнюються прийоми обробки металу. Рослинний декор складається із вигадливої плетінки, пагонів листя, квіток та плодів, виноградної лози та Грон. Як правило!, по полю розташовуються яскраві емалеві медальйони. Вироби українських сріблярів вражають пишнотою і помпезністю, різноманітністю техніки декорування. Розширюється набір інструментів для карбування, золочення чергується з чистим сріблом.

Ваговитість стилю бароко до кінця XVIII ст. змінюється більш легким і лаконічним стилем рококо з його характерними витончено стилізованими завитками.

Найвідомішими сріблярами кінця XVII ст. і в XVIII ст. були Іван Равич, Єремія Білецький, Михайло Юревич, Іван Атаназевич. Роботи українських сріблярів цього періоду вирізнялися великою оригінальністю, багато робіт відомих майстрів зберігаються в Києво-Печерському історико-культурному музеї-заповіднику.

Ужиткове срібло завжди намагалися підтримувати на рівні монетного. Для цього на вироби зі срібла ставили відповідне тавро. Таврування зустрічається на зливках срібла з часів Римської імперії. У XIII — XIV ст. таврування поширилося в Європі, а в XVII ст. усталилося в Московії. В Україні в XVI ст. відомі майстри ставили на своїх виробах особисті тавра, звані "гмирками".

Для контролю за якістю виробів з коштовних металів існує державна служба — пробірний нагляд. Спочатку проба вказувала на кількість золотників коштовного металу в одному фунті сплаву. За новою метричною системою з 1927 р. вміст дорогоцінного металу визначається кількістю грамів в одному кілограмі або кількістю вагових частин дорогоцінного металу у виробі. Для срібних виробів нині встановлено такі проби: 750, 800, 875, 916, 960. Ці сплави мають певні властивості і застосовуються для лиття столового срібла, карбування монет, медалей, виготовлення ювелірних прикрас.

ЗОЛОТО

Золото — хімічний елемент, символ Аи, порядковий номер 79, атомна вага 197, основна валентність III, щільність 19,3 г/см3, температура плавлення 1063° С, твердість за Брінеллем у випаленому стані 18— 20 кгс/мм2. Має красивий жовтий колір, високу здатність віддзеркалення, високу пластичність, проводить тепло і електричний струм.