logo search
Койнаш Т

Сторінки історії

Золото — метал царів, символ багатства і влади, один з найгарніших металів у природі, що не підвладний впливові часу. Всі народи світу вважали, що золото випромінює божественну енергію сонця. Давні греки були переконані, що бог сонця Геліос щоранку починає свій шлях небозводом на золотій колісниці, а увечері спускається до вод океану.

З давніх часів самородки коштовного металу використовували для прикрашування зброї і предметів побуту. У Єгипті археологи знайшли кам'яний ніж, ручка якого прикрашена золотом. Давні єгиптяни за допомогою примітивного інструменту виготовляли унікальні твори мистецтва з золота та інших матеріалів. У 26 ст. до н. е. вони знали техніку золочення металу і дерева, а також уміли наносити найтонше золоте покриття на папірус. У гробниці цариці Хетаферес (матері фараона Хе-опса) знайдено предмети, які підтверджують високу техніку золочення, що існувала 4500 років тому.

Чудові своєю красою і технікою виконання вироби виявлено 1922 р. в гробниці Тутанхамона, фараона XVIII династії Стародавнього Єгипту. Золота маска мумії Тутанхамона, інкрустована лазуритом, сердоліком і різнокольоровою смальтою, є однією з видатних пам'яток єгипетського мистецтва.

Єгипет був найбагатшою державою стародавнього світу. Єгипетські фараони зосередили в своїх руках величезні багатства. Відомо, що за фараона Тутмоса III (1490 — 1436 р. до н.е.) щорічний видобуток золота в Єгипті складав кілька тонн. Фахівці підрахували, що за всю історію Єгипту видобуто близько 400 т золота.

У Стародавній Греції золото добували в руднях Касандри і Панагеї у Фракії, видобуток складав до 1000 єгипетських талантів на рік (єгипетський талант — 36,2 кг). За свідченнями Геродота, Страбона, Агатар-хіда і Діодора, золото у VIII — VII ст. до н. е. видобували в Аравії, Ван-ській державі (сучасна Вірменія) і Колхіді.

На території України золоті вироби датуються II тис. до н.е. Значний розвиток ювелірного мистецтва відбувався в ранню залізну добу, коли іраномовні племена — кіммерійці, скіфи, сармати — змінювали одне одного, починаючи з IX ст. до н. е. до IV ст. н. е. Золоті оздоби кіммерійців вирізняються витонченістю і гармонією. Мотиви кіммерійського орнаменту складаються зі спіралей, розеток, ромбічних фігур, концентричних кілець. Вельми оригінальна щодо цього шпилька VIII ст. до н.е. (знайдена в 1984 р. в с. Вільшана Черкаської обл.), прикрашена сканню і вставками зі скла.

Анімалістичні прикраси, виконані скіфами, зустрічаються з VII ст. до н.е. Улюбленими зображеннями у скіфів були кінь, олень, хижі звірі, баран, гірський козел. У ранніх скіфських роботах стилізація поєднується з суворим реалізмом. Тварин зображували лежачими в жертовній позі, з підібганими ногами. У IV ст. до н.е. скіфським виробам вже властиві еллінські риси. Прикладом можуть служити оклад піхви меча з с. Олександрівка з зображенням лежачого кабана і оклад горита з поховання біля с. Архангельська Слобода.

Вершиною розквіту скіфо-еллінського мистецтва є золота пектораль з кургану Товста Могила, золоті сережки з Феодосії та золотий гребінь з кургану Солоха. Майстерність давніх торевтів досягла у цих творах особливої виразності і натхненності. Достовірність і життєва правдивість образів має тут своєрідне філософське звучання, знайомить нас зі звичаями і побутом скіфського суспільства, з його внутрішнім космосом і релігійними уявленнями.

Деякі дослідники вважають, що велика кількість золотих виробів у скіфських курганах Північного Причорномор'я свідчить про те, що скіфи добували коштовний метал з розсипищ у районах сучасного Донбасу і Карпат.

У державах, які вели успішні війни, поступово нагромаджувалося безліч золота і коштовностей. Незчисленні скарби потрапили до рук Олександра Македонського під час його походу в Індію.

На рубежі нової ери майже всі багатства світу зосередилися в Римі. Вся золотодобувна промисловість загарбаних територій була переведена Римською імперією на більш сучасний і технологічно довершений спосіб видобутку. За Юлія Цезаря золотий запас складали 40 млн. золотих сестерцій (маса кожного 27 г) і 25 тисяч золотих зливків, що дорівнювало приблизно 1500 т золота.

Після занепаду Римської імперії в середньовічній Європі розробка золота припинилася, і лише в X — XI ст. золотодобувна промисловість Європи поволі почала освоювати покинуті рудні Сілезії, Саксонії, Богемії, по річках Дунаю і Тисі. У середні віки золото добували також у Японії, Індії, Афганістані, Середній Азії, Південній Америці.

Золота криза спричинила відродження алхімії. Започатковано її в глибині віків, але розквіт припадає на середньовіччя. Пошуки філософського каменя, який може обертати всі метали на золото, були основною суттю алхімії. У середньовіччі людина знала тільки сім металів, які, на думку алхіміків, асоціювалися з певними планетами. Золото (Сонце) вважалося найбільш чистим і довершеним металом; срібло (Місяць) — просто чистим, але менш довершеним; олово (Юпітер) — чистим, недовершеним; свинець (Сатурн) — нечистим, недовершеним; мідь (Венера) — нечистим, недовершеним і нестійким; залізо (Марс) — нечистим і ще менш довершеним; ртуть (Меркурій) вважали праматір'ю всіх металів.

Теоретичні висновки і численні напрями в алхімії одностайні в тому, що природа, в тому числі й метали, походить зі сполук сірки з ртуттю. З погляду сучасної науки, золото дійсно можна отримати штучним способом — методом бомбардування атомів ртуті прискореними ядрами сірки, та економічний ефект цієї технології практично дорівнює нулю. Наука досі не має достеменних відомостей про отримання штучного золота алхіміками середньовіччя, але загальне захоплення алхімією — від ченця до монарха — неодноразово приводило до інших наукових відкриттів.

У пошуках золота і найкоротших шляхів до золотих покладів або рудень у XIV — XVIII ст. вирушали численні експедиції. У цей час здійснювалися найбільші географічні відкриття. Яскравим прикладом може служити відкриття Америки Христофором Колумбом.

Скарби держави інків, ацтеків і поселення майя на американському континенті вразили європейців, їм не треба було розробляти родовища золота, вони просто грабували місцеве населення, беззахисне перед вогнепальною зброєю і сталевим обладунком загарбників. Про кількість коштовного металу, яким володіли інки, свідчить такий факт: ватажку іспанських конкістадорів Франсіско Пісарро в 1532 р. вдалося захопити в полон перуанського верховного інка — Атагуальпу, який за своє звільнення звелів підлеглим наповнити золотими вазами і всілякими виробами кімнату розміром 6 х 4 м на висоту піднятої руки. З усіх усюд держави віддані інки зносили викуп за свого вождя. Пісарро отримав 5552 кг золота і 11883 кг срібла, але обіцянки своєї не виконав. Майже всі золоті вироби інків були переплавлені на зливки і вивезені до Іспанії. Багато унікальних творів мистецтва затонуло під час штормів і корабельних аварій у водах Атлантичного океану.

У Київській Русі шукати золото почали при князі Володимирі у X ст. Випадкові знахідки багатих скарбів у скіфських похованнях не давали спокою київським і московським князям протягом семи сторіч. Невелику кількість золота в ці віки добували при розділенні золотистого срібла і при переробці мідних руд. І тільки в 1754 р. на Уралі знайдено рудне золото. З 1814 р. в Росії почали добувати золото із золотовміст-них розсипищ — пісків. Родовища золота знаходили одне за одним, а з завоюванням Сибіру, Далекого Сходу і Аляски до середини XIX ст. за видобутком золота Росія вийшла на перше місце в світі: середньорічний видобуток його складав до 22,5 т на рік, або 47% світового виробництва.

Фахівці підрахували, що за всю історію цивілізації на нашій планеті видобуто близько 120000 т золота. Якщо це золото розплавити і надати йому форму куба, довжина ребра буде трохи перевищувати 18 метрів.

Щойно після того, як у золото почали вводити інші метали — лігатуру, — з'явилася потреба визначати кількість чистого золота у виробі або монеті. У зв'язку з цим винайдено найпростіший метод, яким і досі користуються для нескладних аналізів. Для цього виготовляють еталони — так звані пробірні голки — з золота, сплавленого з певною кількістю лігатури. На пробірних голках ставлять цифру, або тавро, що вказує, скільки чистого золота міститься в зразку-еталоні. Для визначення проби на гладкій плиті з чорного сланцю, насиченій мінеральною олією, проводять риску виробом і пробірними голками. Далі на лінії діють пробірними кислотами і за реакцією визначають ідентичність сплаву.

На державних золотих виробах завжди стоїть тавро або знак, що вказує на кількість чистого золота в сплаві. У царській Росії, а затим в СРСР до 1926 р. пробу визначали в золотниках стосовно фунта сплаву. В одному фунті — 96 золотників, один золотник дорівнював 2,266 г, тобто, якщо на виробі стояло тавро з цифрою 56, то це означало, що з 96 частин загальної ваги виробу 56 складає чисте золото. Іноді проба виражається в каратах, вага одного карата 0,2 г. Тоді за ціле приймається число 24 і, відповідно, проба означається числами 22, 18, 14. Щоб визначити, скільки чистого золота є у виробі, треба його вагу поділити на 24 і помножити на цифру проб.

ОЛОВО

Хімічний елемент, символ Sn, порядковий номер 50, атомна вага 118,69, валентність II, IV, щільність 7,298 г/см3, температура плавлення 231,84°С, твердість за Брінеллем 5 кгс/мм2.

Олово має сріблясто-білий колір, пластичне, проводить тепло і електричний струм, існує в трьох кристалічних модифікаціях: кубічній (до 14°С) — а — сіре олово, має щільність 5,846 г/см3; тетрагональній (до 173°С) — р — біле олово, має щільність 7,295 г/см3; ромбічній (до 231,84°С) — у — олово має щільність 6,52 — 6,56 г/см3.